Постанова № 34350636, 24.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2013 року 13:14 № 826/8088/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Мілян М.В.,

представника відповідача - Жукова В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МАН.ГО» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «МАН.ГО» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (далі-відповідач), в якому просило суд:

1) скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22 січня 2013 року № 272207;

2) скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22 січня 2013 року № 0000282207;

3) скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22 січня 2013 року № 0000292207;

4) зобов'язати відповідача вилучити із Автоматизованої системи «Результатів співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» відомості, внесені на підставі Акту від 29.12.2012 року № 1129/22-7/33635654 стосовно позивача та поновити дані, задекларовані ним в податковій звітності з ПДВ за період з 01.05.2010 р. по 30.09.2012 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також протиправно зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Крім того, на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, на підставі акту проведеної відносно нього перевірки, внесені недостовірні дані до АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», що також призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

У судовому засіданні 16.09.2013 р. судом поставлено на обговорення питання заміни неналежного відповідача - Державну податкову інспекцію в Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби на належного - Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Представники сторін проти заміни неналежного відповідача на належного не заперечували.

Відповідно до ч.1 ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив замінити первинного відповідача - Державну податкову інспекцію в Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби на належного - Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

На підставі наказу № 2049 від 18.12.2012 р. та направлень на перевірку № 2249, № 2250 від 18.12.2012 р., згідно ст.20, пп.78.1.1. п.78.1. ст.78, ст.82 Податкового кодексу України, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Декос Альянс», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Домострой», ТОВ «Компанія Бриз Україна», ПП «Сітал», ТОВ «Прогрес Консалт», ТОВ «НВКП Гідро-Альфа» за період з 01.05.2010 р. по 30.09.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 29.12.2012 р. № 1129/22-7/33635654, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п.138.1 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та ст.626, ст.629, ст.655, ст.662, ст.656, ст.658, ст.664, ст.203, п.1 ст.215, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 1236905,00 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2010 року на суму 88504,00 грн., за 2010 рік на суму 545693,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 322203,00 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 130228,00 грн., за ІІ-ІІІ квартал 2011 року на суму 43408,00 грн., за ІІ-ІV квартали 2011 року на суму 35696,00 грн., за І квартал 2012 року на суму 22280,00 грн., за півріччя 2012 року на суму 34166,00 грн., за ІІІ квартали 2012 року на суму 14727,00 грн.;

п.198.6 ст.198, п.200.1. та п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України та ст.626, ст.629, ст.655, ст.662, ст.656, ст.658, ст.664, ст.203, п.1 ст.215, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 950320,00 грн., в т.ч.: за травень 2010 року на суму 70803,00 грн., за жовтень 2010 року на суму 195695,00 грн., за листопад 2010 року на суму 119260,00 грн., за грудень 2010 року на суму 121599,00 грн., за січень 2011 року на суму 82960,00 грн., за лютий 2011 року на суму 49948,00 грн., за березень 2011 року на суму 124854,00 грн., за квітень 2011 року на суму 113242,00 грн., за липень 2011 року на суму 7062,00 грн., за серпень 2011 року на суму 9877,00 грн., за вересень 2011 року на суму 20807,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 10246,00 грн., за січень 2012 року на суму 23967,00 грн. та зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 64611,00 грн., в т.ч. за липень 2012 року на суму 64611,00 грн.

Доказів реалізації наданого платнику податків ст.86 Податкового кодексу України, права подачі заперечень до акту перевірки, позивачем суду не надані.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 29.12.2012 р. № 1129/22-7/33635654, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

від 22 січня 2013 року № 272207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 950320,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 144832,00 грн.;

від 22 січня 2013 року № 0000282207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1236905,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 176344,00 грн.;

від 22 січня 2013 року № 0000292207, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 64611,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого залишені без змін.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період, позивач мав взаємовідносини з рядом контрагентів - ТОВ «Декос Альянс», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Домострой», ТОВ «Компанія Бриз Україна», ПП «Сітал», ТОВ «Прогрес Консалт», ТОВ «НВКП Гідро-Альфа», на підтвердження реальності яких, включення позивачем витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товари (роботи, послуги), контрагентами виписані позивачу наступні первинні документи, зокрема, рахунки-фактури, видаткові накладні та податкові накладні.

В той же час, як зазначено в акті перевірки позивача, в ході перевірки відповідачу надійшла інформація інших податкових органів про порушення контрагентами позивача вимог податкового та іншого законодавства, а саме.

Актами ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.01.2012 р. № 28/23-10/37505731 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Декос Альянс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 08.02.2011 р. по 31.12.2011 р. та від 23.05.2012 року №1443/22-08/37505731 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Декос Альянс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 р. по 31.05.2012 р., зафіксовано наступне: відповідно до протоколу допиту свідка від 09.11.2011 р., отриманого старшим о/у відділу БКОЗ УСБУ в Полтавській області капітаном Супоніним В.В., яки надійшов на адресу ДПІ у Печерському районі м. Києва від прокуратури Деснянського району м. Києва, допитаний засновник та директор ТОВ «Декос Альянс» - гр. ОСОБА_3, який зазначив, що обманним шляхом, під виглядом оформлення кредиту, його знайомий гр. ОСОБА_6, умовив його підписати певні папери. Про те, що він є директором товариства дізнався лише у вересні 2011 року від представника податкової міліції. Відповідно, він не реєстрував підприємство ТОВ «Декос Альянс», згоди на призначення на посаду директора та головного бухгалтера підприємства не давав, будь-яких статутних документів не підписував, рахунки в банках не відкривав, фінансово-господарські документи від імені підприємства не підписував, податкову звітність до контролюючих органів не здавав і нікому не доручав.

Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.02.2011 р. № 103/23-10/34715960 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Скап Холдінгс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01.09.2008 р. по 31.12.2010 р., зафіксовано наступне: фактично згідно податкової звітності у підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торговельне обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Також зазначено, що у провадженні СУ ПМ ДПА України знаходить кримінальна справа № 69-107, порушена відносно директора ТОВ «Скап Холдінгс» за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 (шахрайство), ч.2 ст.205 (фіктивне підприємництво), ч.3 ст.212 (ухилення від сплати податків) КК України.

Відповідно до протоколу допиту свідка від 15.10.2010 р., проведеного слідчим СВ ПМ Броварської ОДПІ капітаном податкової міліції Гавва Р.В., допитаний по справі директор ТОВ «Скап Холдінгс» - гр. ОСОБА_8, повідомив, що на прохання гр. ОСОБА_9 за грошову винагороду погодився підписати пакет документів про перереєстрацію на його ім'я відповідного підприємства, а також на відкриття рахунків. Проте, статутний фонд підприємства не формував, у кого знаходиться печатка підприємства йому не відомо, як директор підприємства підприємницьку діяльність не вів, угоди від імені підприємства не укладав. Також зазначив, що періодично (приблизно один раз на місяць) зустрічався з гр. ОСОБА_9 та незнайомими йому раніше людьми, які представлялись від гр. ОСОБА_9 для підписання документів щодо діяльності ТОВ «Скап Холдінгс», які він підписував не читаючи, за грошову винагороду. На цьому його діяльність як директора підприємства закінчувалась.

Актами ДПІ у Київському районі м. Харкова ДПС від 19.05.2012 р. № 289/22-4/32031160 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Домострой» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за липень, серпень, вересень, листопад, грудень 2010 року та від 08.04.2011 р. № 1325/18-010/32031160 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Домострой» з питань правильності визначення суми податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. зафіксовано наступне: до податкового органу надано розрахунок коригування сум ПДВ, яким скориговані податкові зобов'язання з бік зменшення згідно рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2010 р. на загальну суму ПДВ 25 251 599,00 грн. Відповідно до п.48.7. ст.48 Податкового кодексу України, податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті не вважається податковою декларацією. Таким чином, податковий орган дійшов висновку про відсутність факту реального вчинення ТОВ «Домострой» господарських операцій за липень, червень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року. Крім того, перевірками встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.185, ст.188, ст.192 Податкового кодексу України.

Актами ДПІ у Червонозоряному районі м. Харкова ДПС від 26.08.2011 р. № 3568/182/33478914 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Бриз Україна» з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податковій декларації з ПДВ за лютий 2011 року та від 25.06.2011 р. № 2750/182/33478914 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Бриз Україна» з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податковій декларації з ПДВ за березень 2011 року, зафіксовано наступне: в ході відпрацювання підприємств ВМП ДПІ у Червонозоряному районі м. Харкова надано службову записку з поясненнями директора ТОВ «Компанія Бриз Україна», в якому зазначено, що ніякої фінансово-господарської діяльності в 2011 році підприємство не здійснювало, угоди не укладав, податкові накладні не підписував.

Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 21.06.2012 р. № 2012/22-9/21695093 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сітал» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2011 р. по 30.05.2012 р. зафіксовано наступне: на підставі отриманих від ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС (висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності № 895 та висновок спеціаліста № 315 від 18.06.2012 р. сектору фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці) складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки підприємства.

Також, відповідачем отримано Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 29.10.2012 р. № 913/22-8/38149547 про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Прогрес Консалт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2012 р. по 26.09.2012 р.

В даному акті зафіксовано, що старшим оперуповноваженим ВПЗБГЕ УОВПЗ УПМ ДПС у м. Києві лейтенантом податкової міліції Сабадашовим Р.С. допитано свідка . гр. ОСОБА_11, який значився директором ТОВ «Прогрес Консалт».

Згідно протоколу допиту свідка від 13.09.2012 р., ОСОБА_11 пояснив, що він зареєстрував ТОВ «Прогрес Консалт» за грошову винагороду; особистої діяльності не здійснював; майна та кошти в діяльність товариства не вносив; документів фінансово-господарського характеру не підписував; особистого наміру на ведення фінансово-господарської діяльності не мав та вказану діяльність не здійснював; фактичного місцезнаходження товариства та його печатки не знає.

Актом ДПІ у Київському районі м. Харкова ДПС від 22.08.2011 р. № 3016/235/33900234 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НВКП Гідро-Альфа» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.05.2011 р. зафіксовано наступне: перевіркою встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям підприємствам та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування податкового кредиту з використанням контрагентів, які не виконують своїх податкових зобов'язань. Встановити реальність та товарність операцій по поставці товарів (робіт, послуг) підприємством на адресу покупців не має можливості, що свідчить про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій підприємством та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Надавши оцінку викладеному відповідач дійшов висновку про те, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснюється ними поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття ними належним чином цивільної праводієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались укладеними між ними правочинами, а складені ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Таким чином, підприємства здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснювалась ними поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття контрагентами належним чином цивільної право - дієздатності, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності правочинів, вчинених між позивачем та контрагентами, в силу їх нікчемності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Формування валових витрат, податкового кредиту та від'ємного значення ПДВ за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Крім того, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарських операцій, що ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про те, що у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з контрагентами, оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.200.1., п.200.3. ст.200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі від 02.06.2011 p. № 742/11/13-11, а саме: «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат є не тільки наявність усіх передбачених законодавством для даного виду господарських відносин первинних документів, а й реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

За результатом системного аналізу викладеного та обставин справи, суд погоджується з висновками податкового органу, що господарська діяльність контрагентів позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені такими контрагентами угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже є нікчемними, а видані ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи, що первинні документи видані позивачу контрагентами на виконання нікчемних правочинів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі первинні документи на підтвердження податкового кредиту та валових витрат, первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагентів, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на податковий кредит, включення до складу валових витрат витрати на придбання товарі (робіт, послуг) контрагентів, а також формування від'ємного значення податку на додану вартість.

Отже, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.01.2013 року № 272207, № 0000282207 та № 0000292207.

Інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв'язку з обліком платників податків, вноситься до відповідних інформаційних баз даних.

Метою розробки автоматизованих інформаційних систем є створення єдиного програмно-технічного комплексу для автоматизації процесу реєстрації, обліку платників податків на всіх рівнях структури органів державної податкової служби, прийому та обробки електронних звітних податкових документів, формування зведеної інформації про надходження податкових платежів, нарахування податкових зобов`язань та їх сплату у розрізі окремих податків і зборів.

Таким чином, відображена у вказаних системах податкова інформація використовується податковим органом виключно для власних функціональних потреб та має на меті проведення аналізу господарської діяльності платника, правомірності формування ним податкового зобов`язання та податкового кредиту за операціями з іншими суб`єктами господарювання.

Враховуючи вищезазначене суд вважає, що позивач не надав доказів, що спростовують твердження відповідача, а відповідач під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладених обставин, позовна вимога позивача, щодо зобов'язання відповідача вилучити із Автоматизованої системи «Результатів співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» відомості, внесені на підставі Акту від 29.12.2012 року № 1129/22-7/33635654 стосовно позивача та поновити дані, задекларовані ним в податковій звітності з ПДВ за період з 01.05.2010 р. по 30.09.2012 р., задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що рішення податкового органу від 22.01.2013 року № 272207, № 0000282207 та № 0000292207 прийнятті правомірно у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «МАН.ГО» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складено та підписано 30.09.2013 р.

Суддя В.П. Шулежко