Рішення № 34337112, 18.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10577/13 18.10.13

за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ

до житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2», м. Київ

третя особа 1. публічне акціонерне товариство «Київенерго», м. Київ

2.Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр», м. Київ

про стягнення 147301,25 грн.

Суддя Шкурдова Л.М.

при секретарі судового засідання Яковлевій К.А.

за участю представників:

позивача: Радченко Ю.О. (дов. № 127 від 01.07.2013 р.);

відповідача: Кравець Д.М. (дов. Від 04.08.2013 р.);

третіх осіб: 1. Дуброва Н.О. (дов. № 91/2012/10/29-23 від 29.10.2012 р.),

2. Науменко С.В. (за дов.)

СУТЬ СПОРУ:

публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"(далі-позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» (далі-відповідач) про стягнення 147301,25 грн., з яких 133861,63 грн. - боргу, 7174,13 грн. - інфляційних втрат, 5715,04 грн. - 3% річних та 500,56 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов Договору на послуги водопостачання та водовідведення № 9778/4-14-С від 28.12.2001 року відповідачем не сплачена позивачу вартість послуг з водопостачання та водовідведення, наданих на підставі цього Договору за період 01.02.2009 року по 31.08.2012 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 133861,63 грн., з огляду на наявність якої позивачем нараховано відповідачу 7174,13 грн. - інфляційних втрат, 5715,04 грн. - 3% річних та 500,56 грн. - пені. Всього ціна позову становить 147301,25 грн.

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що договір з водопостачання регулює лише надання послуг з холодного водопостачання та водовідведення, а тому оплата обсягів води, яка використовується для виготовлення гарячої води, заявлена позивачем безпідставно, за наданими позивачем документами неможливо встановити обсяги поставленої води, а також прийнятих в каналізацію стоків, до складу тарифу на гарячу воду входить і холодна вода, тарифи на воду, застосовані позивачем в своєму розрахунку, не зареєстровані в установленому порядку в органах юстиції, а отже є нечинними, документів на оплату послуг позивач в порушення умов договору до установи банку відповідача не направляв. Крім того, відповідачем заявлене клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року за клопотанням відповідача в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство «Київенерго» та комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр».

Публічним акціонерним товариством «Київенерго» подано до суду пояснення, з яких вбачається, що товариство відповідно до діючих договорів не надає послуги з гарячого водопостачання, а тому і не отримує на свої рахунки плату від споживачів за об'єми холодної види, яка використовується для підігріву.

Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» надані суду пояснення, з яких вбачається, що третя особа перебуває в договірних відносинах з відповідачем (Договір № 673 від 02.01.2008 року) щодо розщеплення платежів, які надходять від населення в рахунок оплати за комунальні послуги, такі платежі споживачів за комунальну послугу «гаряча вода» розщеплюються у відповідності до листів Управління цінової політики Київської міської державної адміністрації на три складові: «холодна вода для підігріву», що становить 11,40% платежу, «теплова енергія для приготування гарячої води», що становить 76,00% платежу споживача, - витрати балансоутримувача бойлера на утримання бойлера де здійснюється виробництво послуги «гаряча вода», що становить 8,20% платежу споживача. Складова «холодна вода для підігріву» направляється на рахунок ПАТ «АК «Київодоканал», складова «теплова енергія для приготування гарячої води» направляється на рахунок підприємства, що надає до бойлера теплову енергію для приготування гарячої води в якості оплати вартості теплової енергії, а 8% - на рахунок балансоутримувача бойлера для обслуговування бойлера.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав позов.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві

Треті особи в судових засіданнях наддали пояснення по суті спору.

В судовому засіданні в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну т а резолютивні частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем укладено договір № 9778/4-14-с від 28.12.2001 року про надання послуг з водопостачання та водовідведення.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язався забезпечити абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент в свою чергу сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами №65 користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, які втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 № 190 (надалі Правила № 190).

Згідно п. 2.1. договору, постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

У відповідності до п. 2.2. договору, абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2. Правил № 65 (на сьогодні п. 5.29 Правил № 190).

Згідно п. 2.3 договору, абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останні три місяці для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. У разі невиконання даної умови договору, облік спожитих послуг за відповідний період приймається абонентом за даними постачальника та перерахунки за вказаний період не проводяться.

У відповідності до п. 3.6. договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.7. договору).

Умовами п.п. 12.5 та 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374 передбачено, що рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. За твердженням представника позивача відповідачу надаються послуги - як споживачу 11 групи.

Відповідно до п. 12.6 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374. рахунки за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення виставляються абоненту за допомогою автоматизованих систем на базі ЕОМ.

Наявними матеріалами справи в їх сукупності, а саме відомостями зняття показань водолічильників і актами про зняття показань з приладу обліку, підтверджується надання позивачем та споживання відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.02.2009 року по 31.08.2012 року в обсязі 424969,90 м.куб.

За розрахунком позивача вартість наданих відповідачу послуг з водопостачання водовідведення, з врахуванням знижки, становить 809174,17 грн., яка розрахована за тарифами, встановленими Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 р., № 516 від 29.04.2009 р., № 980 від 31.08.2009 р., № 1332 від 30.11.2009 року та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 58 від 20.01.2011 року і № 82 від 10.02.2012 року.

Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов'язання по Договору виконав частково, внаслідок чого у останнього за період з 01.02.2009 року по 31.08.2012 року виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 133861,63 грн.

Доказів на підтвердження сплати вартості отриманих послуг в більшому розмірі, ніж це зазначено позивачем, відповідачем суду не надано.

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що договір з водопостачання регулює лише надання послуг з холодного водопостачання та водовідведення, а тому оплата обсягів води, яка використовується для виготовлення гарячої води, заявлена позивачем безпідставно, за наданими позивачем документами неможливо встановити обсяги поставленої води, а також прийнятих в каналізацію стоків, до складу тарифу на гарячу воду входить і холодна вода, тарифи на воду позивачем в своєму розрахунку, не зареєстровані в установленому порядку в органах юстиції, а отже є нечинними, документів на оплату послуг позивач в порушення умов договору до установи банку відповідача не направляв..

Заперечення відповідача проти позову не приймаються судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Згідно з п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 року № 400.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Таким чином, відповідач є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПіН 2.2.4-171-10, та водовідведення (згідно із Законом - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб).

Пунктом 3.13. цих Правил передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреб, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Твердження відповідача про те предметом договору № 9778/4-14-с є забезпечення абонента послугами з постачання питної води, якість якої повинна відповідати чинним стандартам та водовідведення без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуга буде використана відповідачем в своїй господарській діяльності: чи для надання послуг з холодного водопостачання, чи для надання послуг з гарячого водопостачання, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідачем не надано доказів того, що він уклав договір і оплачує послуги будь-якої особи, крім позивача, з постачання питної води для підігріву або послуги з постачання гарячої води.

Судом встановлено, що комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" здійснює на замовлення відповідача обробку та розщеплення платежів споживачів житлово-комунальних послуг на складові по видам житлово-комунальних послуг та перераховує розщеплені кошти із транзитного рахунку комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на рахунки виробників та виконавців житлово-комунальних послуг.

Як вбачається із відомостей розщеплення оплат, що надаються комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр", на розрахунковий рахунок публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" за договором № 9778/4-14-с від 28.12.2001 року надходили кошти з наступним призначенням платежу: за холодну воду та водовідведення холодної води, холодну воду для підігріву, водовідведення гарячої води.

Публічним акціонерним товариством «Київенерго» подано до суду пояснення, з яких вбачається, що товариство відповідно до діючих договорів не надає послуги з гарячого водопостачання, а тому і не отримує на свої рахунки плату від споживачів за об'єми холодної види, яка використовується для підігріву.

Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» надані суду пояснення, з яких вбачається, що третя особа перебуває в договірних відносинах з відповідачем (Договір № 673 від 02.01.2008 року) щодо розщеплення платежів, які надходять від населення в рахунок оплати за комунальні послуги, такі платежі споживачів за комунальну послугу «гаряча вода» розщеплюються у відповідності до листів Управління цінової політики Київської міської державної адміністрації на три складові: «холодна вода для підігріву», що становить 11,40% платежу, «теплова енергія для приготування гарячої води», що становить 76,00% платежу споживача, - витрати балансоутримувача бойлера на утримання бойлера де здійснюється виробництво послуги «гаряча вода», що становить 8,20% платежу споживача. Складова «холодна вода для підігріву» направляється на рахунок ПАТ «АК «Київодоканал», складова «теплова енергія для приготування гарячої води» направляється на рахунок підприємства, що надає до бойлера теплову енергію для приготування гарячої води в якості оплати вартості теплової енергії, а 8% - на рахунок балансоутримувача бойлера для обслуговування бойлера.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що відповідач звільнений від обов'язку оплатити послуги позивача з постачання питної (холодної) води, яка в подальшому була використана відповідачем для її підігріву і надання послуг з гарячого водопостачання своїм споживачам.

Наведеним спростовуються заперечення відповідача щодо безпідставності стягнення заборгованості за спожиту ним питну воду, в тому числі і ту, що використовується відповідачем за первісним позовом у його господарській діяльності з надання послуг споживачам.

Наведені відповідачем у своєму розрахунку дані не підтверджені жодними належними доказами, зокрема щодо обсягів наданих послуг, щодо яких містяться розбіжності, а сам розрахунок суперечить нормам чинного законодавства в галузі ведення бухгалтерського обліку, а саме Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність України".

Відповідно до положень наведених нормативно-правових актів у галузі ведення бухгалтерського обліку реквізит "призначення платежу" заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Відповідальність за правильність платежу покладається на платника.

Однак, при здійсненні розрахунку відповідачем самовільно зменшено розмір заборгованості за питну (холодну) воду шляхом зарахування коштів, сплачених населенням за питну воду, що використовується для приготування гарячої, в рахунок оплати послуг з водопостачання та водовідведення, тобто змінено призначення платежу коштів, сплачених населенням за послугу з постачання гарячої води і частина яких зараховується на рахунки позивача як виробника питної води, яка використовується відповідачем за первісним позовом у його господарській діяльності для надання послуг з гарячого водопостачання.

Вищий господарський суд України у постановах від 15.01.2013 № 5011-22/10286-2012 та від 03.04.2013 у справі № 5011-16/11467-2012 визначив дії щодо зарахування коштів, сплачених за питну воду, що використовується для підігріву, в оплату за постачання питної води та водовідведення такими, що суперечать нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність України", Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Інструкції про безготівкові рахунки України в національній валюті.

Згідно ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України "Про столицю України - місто герой Київ", виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20.06.2002 року № 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності" був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви "Київська міська державна адміністрація". Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 року № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою, визначає Закон України "Про питну воду та питне водопостачання".

Згідно з абз. 8 ст. 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води та питного водопостачання належить, зокрема, встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (крім тарифів на ці послуги, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України).

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 року №493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 року у справі № К/9991/16573/11.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" при здійсненні розрахунку заборгованості за надані послуги в періоді з 01.02.2009 року по 31.01.2011 року тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Як зазначалось вище, за приписами статті 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері надання комунальних послуг.

Зокрема, у пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абз. 5 п. 2 частини першої та п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є суб'єктом природних монополій у сфері централізованого водопостачання і водовідведення та його включено до відповідного галузевого реєстру.

Таким чином, із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є відповідач у цій справі.

Відповідно до п. 2 ст. 19 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України", Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 1 січня 2011 року. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Керуючись наданими цим Законом повноваженнями, НКРЕ 20.01.2011 року прийняла постанову № 58, що набрала чинності з 01.02.2011 року, якою встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 року № 335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Отже, враховуючи, що із 22.07.2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, а НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 20.01.2010 року затвердила тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", відповідачем за зустрічним позовом при визначенні вартості наданих позивачу послуг в періоді після 01.02.2011 року правомірно застосовано тарифи, встановлені постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року № 58 та від 10.02.2012 року № 82.

Аналогічна правова позиція стосовно правомірності застосування тарифів, встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України для суб'єктів природних монополій наведена в постанові Верховного Суду України від 28.05.2013 року у справі № 5011- 64/2345-2012.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а з 01.02.2011 року - постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року № 58 та від 10.02.2012 року № 82.

Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Статтею 257 Цивільного Кодексу України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 зазначеного Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Нарахування вартості комунальних послуг здійснювалось позивачем з 01.02.2009 року, отже строк позовної давності для позову про стягнення заборгованості за період з лютого 2006 року по травень 2010 року включно, сплинув до звернення позивача з даним позовом, який було подано до господарського суду 30.05.2013 року, про що відповідачем у справі зроблено заяву до винесення рішення.

У позовній заяві позивач не просить відновити строк позовної давності та не наводить поважних причин пропущення строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача також не просив суд відновити строк позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з лютого 2006 року по травень 2010 року у включно задоволенню не підлягають.

Станом на час прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення, надані за період з червня 2010 року по серпень 2012 року в обсязі 236395,00 м.куб. на підставі Договору № 9778/4-14-с від 28.12.2001 року, становить 60509,75 грн.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 60509,75 грн. за послуги з водопостачання та водовідведення, спожиті у період з червня 2010 року по серпень 2012 року включно на підставі Договору № 9778/4-14-с від 28.12.2001 р., на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, наявність та розмір заборгованості відповідачем не спростовано, вимога позивача про стягнення заборгованості у сумі 60509,75 грн. за послуги з водопостачання та водовідведення підлягає задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача 7174,13 грн. інфляційних втрат, які нараховані за період з вересня 2009 року по листопад 2012 року включно, і 5715,04 грн. 3% річних, нарахованих за період з 01.09.2009 року по 31.08.2012 року.

Згідно з п. 3.7. Правил № 190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 266 Цивільного кодексу України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Враховуючи, що позовна давність до вимог позивач про стягнення заборгованості, за надані послуги з водопостачання та водовідведення, яка виникла за період з січня 2006 року по червень 2010 року включно, спливла до звернення позивача до суду з даним позовом-30 травня 2013 року, також спливла і позовна давність до вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з вересня 2009 року по травень 2010 року включно та 3% річних за період з 01.09.2009 року по 01.06.2010 року.

Розмір інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих в межах строку позовної давності за період з червня 2010 року по серпень 2012 року включно, становить відповідно 1257,01 грн. та 2251,78 грн. які і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 550,56 грн. пені посилаючись на п. 4.2. Договору № 9778/4-14-с від 28.12.2001 р..

Відповідно до п. 4.2. Договору № 9778/4-14-с від 28.12.2001 р. за несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Зважаючи, що розрахунок пені, наданий позивачем, здійснений згідно зі ст. 3 Закону України від 22.11.2996 р. № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» з додержанням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, є арифметично вірним, вимога позивача про стягнення з відповідача 550,56 грн. пені є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з житлово-комунально кооперативу «Дарниця-2» (02097, м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 17, код 22885588) на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а, код 03327664) 60509,75 грн. (шістдесят тисяч п'ятсот дев'ять грн. 75коп.) боргу, 1257,01 грн. (одна тисяча двісті п'ятдесят сім грн. 01 коп.) інфляційних втрат, 2251,78 грн. (дві тисячі двісті п'ятдесят одна грн. 78коп.) 3% річних, 550,56 грн. (п'ятсот п'ятдесят тисяч грн. 56коп.) пені, 1291,24 грн. (одна тисяча двісті дев'яносто одна грн. 23 коп.) витрат по сплаті судового збору..

2. В іншій частині позову - відмовити

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.10.2013 р.

Суддя Л.М. Шкурдова