Постанова № 34336950, 23.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Справа № 904/3762/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2013р. у справі господарського суду№ 904/3762/13 Дніпропетровської області за позовомкомунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" допублічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" третя особаДепартамент економічної політики Львівської міської ради про за участю представників сторін: позивача - відповідача - третьої особи - стягнення штрафу за самовільне встановлення конструкцій зовнішньої реклами пр. Малець Н.М., дов. №2410-10-7036 від 17.09.13р. не з'явився не з'явився

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 3 240,00грн. штрафу за самовільне встановлення конструкцій зовнішньої реклами, посилаючись на те, що відповідачу було надано термін на добровільний демонтаж конструкції, проте добровільно конструкція відповідачем демонтована не була, тому демонтаж був проведений силами позивача на підставі наказу Департаменту економічної політики.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2013р. до участі в справі в якості третьої особи на боці позивача залучено Департамент економічної політики Львівської міської ради.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2013р. (суддя Назаренко Н.Г.), яке залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2013р. (судді Павловський П.П., Науменко І.М., Кузнецов В.О.) позов задоволено, стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 3 240,00грн. штрафу за самовільне встановлення конструкцій зовнішньої реклами.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач порушив ст.16 Закону України "Про рекламу", що призвело до демонтажу конструкції позивачем та накладенню на відповідача штрафу, передбаченого п.5.8 договору від 01.02.2010р.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, просить скасувати рішення і постанову, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що на спірному щиті було розміщено не рекламу, а інформацію про послуги банкомату.

Заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.02.2010р. між Департаментом економічної політики Львівської міської ради - Робочим органом з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами, комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" та закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", укладено тристоронній договір №301 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, на виконання якого відповідачу надано у тимчасове платне користування місця для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами і на терміни, визначені в виданих дозволах на розміщення зовнішньої реклами у межах м. Львова, згідно з Правилами розміщення реклами у м. Львові.

Відповідно до п.8.1 договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 01.02.2015р.

Згідно з п.3.6.2 договору відповідач зобов'язується не встановлювати рекламні засоби без дозволу на їх розміщення.

Підпунктами 3.1.2.1 та 3.1.2.2 договору передбачено, що робочий орган має право звертатись до розповсюджувача у разі порушення ним вимог законодавства про рекламу з вимогою усунути порушення у термін, вказаний у вимозі, а в разі неусунення розповсюджувачем такого порушення згідно з вимогою робочого органу у встановлені у вимозі терміни, подавати спеціально уповноваженому територіальному органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів матеріали про порушення для накладення штрафів згідно із Законом України "Про рекламу".

Відповідно до п.п.3.1.2.4 договору робочий орган має право доручити оператору організувати демонтаж рекламного засобу за рахунок розповсюджувача, якщо останнім не проведений демонтаж добровільно у встановлені терміни, зокрема у випадку скасування дозволу відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради.

Згідно з п.3.3.4 договору оператор має право нараховувати та вимагати від розповсюджувача сплати накладених штрафних санкцій (штрафу, пені) за порушення умов цього договору у розмірі та порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством.

Суди встановили, що після виявлення незаконно розміщеної реклами Департамент економічної політики Львівської міської ради направив відповідачу вимогу №23/Р-9-2408 від 11.07.2011р. з повідомленням про самовільне встановлення конструкції зовнішньої реклами за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 7, в якій зазначив про необхідність усунути вказане порушення до 26.07.2011р.

В подальшому, 10.08.2011р. позивач направив відповідачу попередження №2410-08-8394 з пропозицією добровільно до 18.08.2011р. демонтувати самовільно встановлену рекламу, оскільки в противному випадку демонтаж конструкції буде здійснено колективним підприємством "Адміністративно-технічне управління".

Судами також встановлено, що спеціальну конструкцію зовнішньої реклами на фасаді будинку за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 7 демонтовано колективним підприємством "Адміністративно-технічне управління", що підтверджується актом від 31.08.2011р.

У зв'язку з такими обставинами, позивачем нараховано відповідачу 3 240,00грн. штрафу за самовільне встановлення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за період з 26.07.2011р. по 30.08.2011р., що й стало підставою виникнення спору.

Аналіз спірних правовідносин дає підстави вважати, що вони носять характер таких, що пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та розміщенням рекламних засобів, а тому їх правове регулювання здійснюється нормами Закону України "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003р., Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затвердженими рішенням Львівської міської ради №569 від 21.05.2010р.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно п.2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об'ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.

Пунктами 3, 4 Типових правил розміщення зовнішньої реклами визначено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. На територіях, будинках і спорудах зовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та з додержанням правил благоустрою територій населених пунктів.

Згідно п.24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.

Відтак, враховуючи викладене, а також пункт 5.1 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, який містить детальний перелік вимог, яких має бути дотримано при здійсненні розміщення рекламних засобів, суди попередніх інстанцій визнали, що згідно чинного законодавства наявність у суб'єкта господарювання дозволу на розміщення реклами є обов'язковою підставою як для самого розміщення зовнішньої реклами, так і для вчинення дій, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу, оскільки погодження такого розташування з уповноваженими органами є обов'язковою умовою правил благоустрою населеного пункту.

Суди попередніх інстанцій визнали спірну конструкцію рекламою та встановили, що відповідач дозволу на розміщення зовнішньої реклами, який би надавав право вчиняти дії з розташування рекламного засобу у м. Львові по пл. Соборна, 7, у передбаченому чинним законодавством порядку не отримав, у зв'язку з чим суди дійшли до обґрунтованого висновку, що відповідач, встановивши спеціальну конструкцію зовнішньої реклами за відсутності відповідного дозволу, порушив вимоги законодавства про рекламу.

Пунктом 47 Типових правил розміщення зовнішньої реклами визначено, що розповсюджувач зовнішньої реклами, винний у порушенні цих Правил несе відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України гсподарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом. До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а відповідно до ст.525 цього кодексу одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст.610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як визначено п.5.8 договору, у разі самовільного встановлення рекламного засобу на місцях (незалежно від форми власності), несвоєчасного демонтажу спеціальних конструкцій (незалежно від форми власності місця знаходження такої конструкції) розповсюджувач сплачує оператору штраф у розмірі 90 гривень за кожний день самовільного встановлення, а конструкція підлягає обов'язковому демонтажу.

Посилаючись на вищевказані правові норми, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог.

З матеріалів справи та касаційної скарги також вбачається, що відповідач не заперечує факт встановлення інформаційної таблички за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 7, однак зазначає, що вона не є рекламним засобом, а є лише стендом з інформацією про перелік послуг, які можуть бути отримані користувачами банкомату.

Однак колегія суддів касаційної інстанції відхиляє такі доводи відповідача, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин і доказів справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на вимоги статей 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість факт розміщення на встановленій відповідачем конструкції саме рекламної інформації було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету за подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Приватбанк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2013р. у справі №904/3762/13 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова