Постанова № 34333255, 24.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ONT >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 жовтня 2013 року 11:40 № 826/16195/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства «Концерн «Борекс»

до

Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві

про

зняття арешту,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Концерн «Борекс» (далі по тексту – позивач, ПАТ «Концерн «Борекс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (далі по тексту – відповідач, ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило зняти арешт, накладений на нежиле приміщення площею 313 кв.м., розташоване в м. Києві по вулиці Червоноармійській, 21, згідно постанови державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 13 серпня 2004 року АК №422814.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 23 жовтня 2012 року.

У судовому засіданні 23 жовтня 2013 року представники позивача позов, з урахуванням уточнень, підтримали та просили його задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав письмові пояснення, в яких просив розглядати справи за його відсутності.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 23 жовтня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

05 квітня 2004 року Господарським судом міста Києва видано наказ №6/128 на виконання рішення зазначеного суду про стягнення з ЗАТ «Концерн «Борекс» (код ЄДРПОУ 30572974) на користь ДП «Укрпіллар» 490069,00 грн.

Зазначений наказ було передано для виконання у примусовому порядку до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.

З метою забезпечення виконання рішення суду 13 серпня 2004 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АК №856718, якою накладено арешт на майно, що належить ЗАТ «Концерн «Борекс», а саме на нежиле приміщення площею 313,1 кв.м. по вулиці Червоноармійській, 21 в м. Києві та встановлено заборону на його відчуження.

Копія названої постанови направлена для виконання до Шостої Київської державної нотаріальної контори, якою внесено відповідний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

У зв’язку зі сплатою заборгованості, 07 жовтня 2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою №129775 про звільнення майна з-під арешту.

За результатами розгляду відповідного звернення, листом від 07 жовтня 2013 року №Д/10 позивачу повідомлено, що виконавче провадження №740/10, відкрите на підставі наказу Господарського суду міста Києва №6/128 від 05 квітня 2004 року про стягнення з ЗАТ «Концерн «Борекс» на користь ДП «Укрпіллар» суми боргу у розмірі 490069,00 грн., знищене за закінченням терміну зберігання.

Посилаючись на приписи статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника, знімається, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі по тексту – Закон України від 21.04.1999 р. № 606-XIV).

Згідно зі статтею 4 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV у редакції на час накладення арешту, заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 50 названого Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.

Саме на реалізацію наведених положень Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV постановою ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві від 13 серпня 2004 року було накладено арешт на майно боржника – ЗАТ «Концерн «Борекс», а саме нежиле приміщення площею 313,1 кв.м. по вулиці Червоноармійській, 21 в м. Києві.

У той же час, відповідно до положень частини 2 статті 59 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV у відповідній редакції у разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Під час розгляду справи судом, представником позивача надано копії платіжних доручень на підтвердження проведення позивачем перерахування в рахунок погашення боргу ДП «Укрпіллар» грошових коштів протягом жовтня 2004 року.

На підтвердження виконання позивачем судового рішення та проведення сплати грошових коштів у розмірі, зазначеному у наказі Господарського суду міста Києва №6/128 від 05 квітня 2004 року, також свідчить той факт, що виконавче провадження, відкрите на його виконання на момент розгляду справи судом знищено згідно Акту про вилучення документів для знищення, що не підлягають зберіганню по дільниці виконавця №10 від 12 січня 2007 року та знищенням книги обліку виконавчих проваджень по дільниці виконавця №10 за 2004 рік відповідно до акту про вилучення документів для знищення, що не підлягають зберіганню за 10 січня 2013 року, оскільки відповідно до приписів Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 05 липня 1999 року №470/7 та Порядком роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, передачі в архів та знищенню підлягають тільки завершені виконавчі провадження.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що на момент розгляду справи стягувача – ДП «Укрпіллар» припинено, суд приходить до висновку про необхідність зняття арешту, накладеного на майно позивача постановою відповідача серії АК №856718 від 13 серпня 2004 року.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог статті 17 та пунктів 1, 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене питання не віднесено до компетенції суду, а відповідно до положень Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV віднесене до виключеної компетенції державного виконавця, тобто є його дискреційними повноваженнями.

За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження державного виконавця щодо вирішення питання про звільнення майна з-під арешту.

У той же час, відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням зазначеного та встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для постановлення рішення про зобов’язання відповідача вчинити дії щодо звільнення майна, а саме нежилого приміщення площею 313,1 кв.м., яке розташоване по вулиці Червоноармійській, 21 в м. Києві та належить на праві власності ПАТ «Концерн «Борекс», з-під арешту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов’язати Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві вчинити дії щодо звільнення нежилого приміщення площею 313,1 кв.м., яке розташоване по вулиці Червоноармійській, 21 в м. Києві, з-під арешту.

3. У решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко