Постанова № 34333247, 23.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 жовтня 2013 року № 2а-18022/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Лукойл-Україна" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення №00044554120 від 14.11.2012 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.11.2012 №0004554120.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки від 25.07.2012 №728/41-20/30603572 «Про результати невиїзної документальної перевірки підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» з питання правомірності відображення показників р. 12.1 задекларованих у в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2012 року» необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами.

Відповідач - Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд

ВСТАНОВИВ:

Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Лукойл-Україна» з питання правомірності відображення р. 12.1 задекларованих в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2012 року за результатом якої складено акт від 25.07.2012 №728/41-20/30603572 (далі - акт перевірки).

Як вбачається з акті перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України та неправомірно відобразив податковий кредит у сумі 19 189 329 не підтверджений вантажно-митними деклараціями, в результаті чого занижено податкові зобов'язання.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.11.2012 №0004554120, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 23 945 806,0 грн. (за основним платежем 19 156 645,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 789 161 грн.).

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено, що позивачем в податковій декларації з ПДВ за травень 2012 року задекларовано ПДВ в сумі 57 560 658 грн., яка сформована по вантажно-митним деклараціям типу ІМ 40 та ІМ 40 ТД).

За даними АРМ «Митниця» ПП «Лукойл - Україна» в травні 2012 року по ВМД (нараховано) сплачено ПДВ в розмірі 38404013 грн.

В подальшому податковим органом встановлено, що ПДВ в сумі 32 684,60 грн. сплачено позивачем на підставі ВМД №700130000/2012/007769 від 16.05.2012 типу ІМ 40 ТД на суму ПДВ - 32 684,60 грн., яка відсутня в базі АРМ «Митниця».

Згідно із п. 198.2 ст.198 р. V Податкового кодексу України (далі - ПКУ) для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст.187 р. V ПКУ.

У відповідності до п. 187.8 ст.187 Податкового кодексу датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення

Пунктом 201.12 ст.201 р. V ПКУ визначено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно із п. 198.6 ст.198 р. V ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПКУ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПКУ.

Статтею 1 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-1V (чинного на час виникнення спірних правовідносин) , визначені основні терміни і поняття, у т.ч. :

- митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення;

- митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

Відповідно до ст.81 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-ІУ, із змінами та доповненнями, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Статтею 82 Митного кодексу України передбачено, якщо декларант з поважних причин, перелік яких визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, не може здійснити у повному обсязі декларування товарів і транспортних засобів, які ввозяться на митну територію України, безпосередньо під час переміщення їх через митний кордон України (крім товарів, які переміщуються транзитом через територію України), такі товари можуть бути випущені у вільний обіг у спрощеному порядку після подання митному органу тимчасової чи неповної декларації та під зобов'язання про подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку не пізніше ніж через 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг. Рішення про можливість випуску товарів у вільний обіг з наступним оформленням

митних документів у повному обсязі приймається митним органом виходячи з обставин переміщення таких товарів через митний кордон України, характеристики підприємства, установи, організації та за умови сплати належних податків і зборів у повному обсязі.

Положення про вантажну митну декларацію затверджено Постановою Кабінету України «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію» від 09.06.1997р. № 574, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Абзацом 2 пункту 2 вищезазначеного положення зазначено, що вантажно-митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів

Крім того, згідно до положень зазначеного п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 574, ВМД, заповнена у звичайному порядку, - ВМД з установленим обсягом даних, на підставі якої завершується митне оформлення товарів і транспортних засобів у заявлений митний режим.

Порядок застосування тимчасової та неповної декларацій відповідно до митного режиму імпорту (при випуску у вільній обіг) затверджено Наказом Державної митної служби України «Про затвердження Порядку застосування тимчасової та неповної декларацій відповідно до митного режиму імпорту (при випуску у вільній обіг) від 30.12.2003 р. № 932, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.01.2004 р. за № 66/8665, із змінами та поповненнями.

Згідно пункту 4.1 зазначеного Наказу № 932 оформлення товарів із застосуванням тимчасової чи неповної декларації проводиться відповідно до Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.04.2005 N 314, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.04.2005 за N 439/10719, зі змінами.

Якщо згідно з цим Порядком подання тимчасової декларації не потребує отримання дозволу митного органу, подана митному органу тимчасова декларація підтверджує взяття декларантом зобов'язання не пізніше ніж через 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг подати митному органу вантажну митну декларацію, заповнену в звичайному порядку, і передбачені законодавством документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю й митного оформлення товарів, задекларованих у тимчасовій декларації, що не подавались при оформленні тимчасової декларації.

Відповідно до пункту 4.7. Наказу № 932, зняття тимчасової чи неповної декларацій з контролю в ПМО та ЄАІС Держмитслужби України здійснюється на підставі оформленої ВМД, у графі 40 якої зазначається номер відповідної тимчасової або неповної декларації.

Відповідно до пункту 1 статті 248 глави 39 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (чинного на час вирішення справи) митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов'язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації (пункт 1 статті 260 глави 39 МКУ).

Оскільки, після подання тимчасової митної декларації можливі зміни щодо кількості, вартості, УКТ ЗЕД ввезених товарів, остаточні відомості про такі товари будуть міститись у додатковій митній декларації, отже у разі подання платником тимчасової митної декларації до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість лише після подання ним митному органу додаткової митної декларації (за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту).

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивачем неправомірно віднесено до податкового кредиту за травень 2012 року без наявності ВМД, оформленої відповідно законодавства, оскільки включена до реєстру отриманих накладних тимчасова декларація (типу ІМ. 40 ТД) не є ВМД , що заповнена у звичайному порядку, з установленим обсягом даних, на підставі якої завершується митне оформлення товарів і транспортних засобів у заявлений митний режим.

На підставі викладеного у відповідача були в наявності всі підстави для винесення податкового повідомлення-рішення від 14.11.2012 №0004554120.

Відповідно до ухвали від 04.03.2013 про проведення судово-економічної експертизи у справі №2а-18022/12/2670 надано висновок експертів від 27.05.2013 №1888/1889/13-45.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі суду.

У п. 3 рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997р. у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) зазначено, що суд є органом, яким, при врахуванні наведених доводів та представлених доказів надається правова оцінка дій сторін.

Оскільки експертами у згадуваному висновку надано правову оцінку правомірності застосування позивачем норм митного та податкового законодавства, що є повноваженням суду, отже вказаний висновок не приймається судом як доказ, оскільки не має значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначених норм чинного законодавства та фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що відповідач діяла у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та чинним законодавством, натомість позивачем правомірність позовних вимог не доведена.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що висновки позивача щодо порушення відповідачем при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення вимог чинного законодавства - не відповідають дійним обставинам справи та не можуть бути підставою для задоволення позову.

З урахуванням наведеного позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають, судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда