Ухвала суду № 34332651, 17.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/28918/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Блажівська Н.Є., Сірош М.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області (далі - Свалявська МДПІ)

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.09.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011

у справі № 2а-703/08/0770

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перевал" (далі - Товариство)

до Свалявської МДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У червні 2008 року Товариство звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18.04.2008 № 105-2300/20458698-2172/10/23.

Постановою названого суду від 24.09.2009 позов задоволено з тих мотивів, що позивач належить до категорії суб'єктів господарювання, що провадять підприємницьку діяльність на території населених пунктів зі статусом гірських, а відтак зобов'язаний використовувати РРО лише у разі перевищення річного обсягу розрахункових операцій 200 000 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 назване рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на те, що оспорюваний штраф було накладено на позивача поза межами строку застосування адміністративно-господарських санкцій, визначеного статтею 250 Господарського кодексу України.

Посилаючись на невідповідність висновків судів пунктам 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 № 1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", Свалявська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначає про те, що необхідною умовою звільнення суб'єкта господарювання від обов'язку застосовувати РРО є використання розрахункової книжки та книги обліку розрахункових операцій, що фактично не було зроблено позивачем.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Свалявською МДПІ було проведено планову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2007. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 04.04.2008 № 2-2300/20458698 та прийнято оспорюване рішення, згідно з яким позивачеві визначено штраф у сумі 750 000 грн. в порядку пункту 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Підставою для накладення на позивача зазначених заходів відповідальності стали виявлені Свалявською МДПІ факти реалізації Товариством продукції невласного виробництва за готівкові кошти на загальну суму 150 000 грн. без застосування РРО, а також без використання розрахункової книжки та Книги обліку розрахункових операцій у період з квітня 2006 року по січень 2007 року.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції цілком правильно визначив правову природу оспорюваного штрафу як санкції адміністративно-господарського характеру.

Адже відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються статтею 239 цього Кодексу, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення правил здійснення розрахункових операцій підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій у розумінні наведених приписів Господарського кодексу України, а тому такі санкції можуть застосовуватися виключно у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

Статтею 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, з моменту вчинення позивачем зафіксованих в акті перевірки правопорушень (що сталося у період з квітня 2006 року по січень 2007 року) і до дати прийняття оспорюваного рішення про застосування до Товариства штрафних санкцій за ці правопорушення (18.04.2008) сплинув термін більше року, що виключає законність такого рішення.

У той же час слід зазначити, що задоволення вимоги про скасування рішення за пропуском строку застосування штрафних санкцій не може поєднуватися із задоволенням позовних вимог у зв'язку з безпідставністю накладення цих штрафних санкцій. Адже в останньому випадку скасування рішення є наслідком відсутності факту протиправності діяння як обов'язкової підстави для застосування до суб'єкта заходів відповідальності.

У той же час початок перебігу розглядуваного строку визначений моментом виявлення правопорушення, а його сплив - часом вчинення правопорушення; у разі недоведеності такого порушення строк застосування штрафних санкцій не може розпочатися, а відтак і не може бути пропущений.

Втім у даному разі Вищий адміністративний суд України вважає задоволення даного позову з посиланням на порушення податковою інспекцією строку, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України, цілком обгрунтованим.

При цьому касаційний суд не може погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо відсутності факту порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Так, в силу наведених законодавчих норм суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

У той же час постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 № 1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" затверджено перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій та установлено граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), у разі перевищення якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, для суб'єктів підприємницької діяльності на території сіл і селищ міського типу, яким згідно із Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" надано статус гірських, - 200 тис. гривень на один суб'єкт господарської діяльності.

Таким чином, необхідною умовою звільнення суб'єкта господарювання від обов'язку використовувати РРО є, зокрема, використання розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій при здійснення розрахункових операцій.

Однак факт невиконання Товариством наведеної вимоги, на який посилалася податкова інспекція на підтвердження законності оспорюваного рішення, позивачем спростовано не було; у ході розгляду справи докази наявності та використання рохрахункової книжки та книги обліку розрахункових операцій під час провадження торговельної діяльності позивачем не представлено.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити про наявність за даних обставин порушення позивачем розглядуваних законодавчих вимог, що, однак, у цьому випадку не означає законності оспорюваного рішення у зв'язку з пропуском Свалявською МДПІ строку застосування адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки помилковість окремих висновків судів не вплинула на прийняття ними правильного по суті спору рішення, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області відхилити.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.09.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 у справі № 2а-703/08/0770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська М.В. Сірош