Ухвала суду № 34332174, 10.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/30087/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої: суддів:Блажівської Н.Є., Костенка М.І., Усенко Є.А., при секретарі Томилець Ю.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український пожежний концерн «Укрпожсервіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 826/4/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Український пожежний концерн

«Укрпожсервіс»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А

Приватне акціонерне товариство «Український пожежний концерн «Укрпожсервіс», звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 12 грудня 2012 року № 0007632230, № 0007642230, складених на підставі Акта перевірки від 22 листопада 2012 року № 522/1/22-30/14300088 протиправними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український пожежний концерн «Укрпожсервіс» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2013 року - без змін.

Приватне акціонерне товариство «Український пожежний концерн «Укрпожсервіс» в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуально права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «Український пожежний концерн «Укрпожсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Єврофокс Україна» за березень - квітень 2012 року, за наслідками якої встановлено, що позивачем допущено порушення вимог пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 291 766 грн., в тому числі за березень 2012 року на суму 253 654 грн. та за квітень 2012 на суму 38 112 грн.; підпункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 306 355 грн., в тому числі за: І квартал 2012 року в сумі 267 050 грн. та за II квартал 2012 року на суму 39 305 грн.

За наслідками перевірки податковим органом складено Акт перевірки від 22 листопада 2012 року № 522/1/22-30/14300088 та 12 грудня 2012 року прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: № 0007632230, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 364707 грн. (в.т.ч. за основним платежем - 291766 грн., за штрафними санкціями - 72941 грн.); № 0007642230, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 382943 грн. (в.т.ч. за основним платежем - 306355 грн., за штрафними санкціями - 76588 грн.).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою для нарахування позивачу сум податкового зобов'язання за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями стали висновки відповідача про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість, суму грошових зобов'язань за фінансово-господарськими операціями з ТОВ «Єврофокс Україна», оскільки перевіркою останнього, як слідує зі змісту Акту перевірки від 22 листопада 2012 року №522/1/22-30/14300088, встановлено, що його діяльність в період з березня 2011 року по червень 2012 року не підтверджується стосовно реального часу здійснення операцій, незнаходження майна, наявності виробничих, трудових ресурсів, які економічно необхідні для виконання такого обсягу постачання, за таких обставин, податковий орган прийшов висновку, що невстановлені особи для прикриття незаконної діяльності, створили умови для здійснення протиправної діяльності направленої ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів; операції, проведені ТОВ «Єврофокс Україна» в період з березня 2011 року по червень 2012 року з контрагентами не містять економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів.

Так, згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, згідно 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, зі змісту наведених правових норм випливає, що право платника податку на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та включення сум до складу витрат обумовлене юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти як підтвердження понесених витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків; придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, зокрема наявністю в таких діях платника податку розумної економічної причини (ділової мети); відповідність об'єктивного змісту господарської операції задекларованим у податковому обліку даним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій погодились з висновками суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог податкового законодавства та виходили також зокрема із того, що на підтвердження реальності господарських операцій за договорами поставки протипожежного обладнання № 02/12 від 2 грудня 2011 року та постачання продукції № 04/09-1 від 9 квітня 2012 року, укладених з TOB «Єврофокс Україна», позивачем надано первинну документацію, яка не є достатнім доказом фактичного здійснення господарських операцій за відсутності доказів транспортування товару, його оплати, актів. Крім того, як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

Оцінивши висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що висновки викладені у рішеннях судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що не ґрунтуються на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи.

Так, доводи податкового органу щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств ґрунтуються на суперечливих висновках відповідача. Зокрема, податковий орган зазначив, що операції між позивачем та його контрагентом з придбання товарів не носили реальний товарний характер, оскільки в ТОВ «Єврофокс Україна» відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби, за результатами обстеження податкової адреси вказаного підприємства встановлено відсутність його та посадових осіб за вказаною адресою, крім того, з аналізу діяльності ТОВ «Єврофокс Україна» слідує, що вказане підприємство створене невстановленими особами для прикриття незаконної діяльності і здійснення протиправної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам при розгляді відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З метою вжиття належних заходів по встановленню обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати ті докази, які не надані учасниками процесу, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, суду першої інстанції під час нового розгляду справи слід мати на увазі, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Даний висновок стосується і товарно-транспортних накладних, оскільки сам по собі факт їх відсутності при наявності інших первинних бухгалтерських документів не є ознакою безтоварності операцій.

Крім того, не знаходять свого підтвердження матеріалами справи висновки судів першої та апеляційної інстанції про не підтвердження позивачем факту використання у власній господарській діяльності товарів, що поставлялися ТОВ «Єврофокс Україна», про що свідчать наявні у матеріалах справи документи: договори поставки, видаткові накладні, податкові накладні, довіреності, специфікації, листи, виписки по банківському рахунку (а.с. 88-89, 94-95,103-117), аналіз яких не знайшов відображення у оскаржуваних судових рішеннях.

Також, колегія суддів касаційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, податковим органом не доведено існування об'єктивної потреби у залученні до спірних поставок значної чисельності працівників та основних засобів з урахуванням кількості та обсягів поставленого товару.

Щодо посилань податкового органу на злочинні дії посадових осіб ТОВ «Єврофокс Україна», що полягали у створені невстановленими особами для прикриття незаконної діяльності і здійсненні вказаним підприємством протиправної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів, то слід звернути увагу на те, що лише вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили є обов'язковим для адміністративного суду у питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою. Враховуючи, що відповідачем не було надано доказів наявності вироку у справі відносно згаданих осіб, то підстав вважати такі доводи такими, що породжують правові наслідки для вирішення даної справи немає.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український пожежний концерн «Укрпожсервіс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року скасувати.

Справу № 826/4/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.І. Костенко

Є.А. Усенко