Ухвала суду № 34329200, 15.10.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/3351/13-а

15.10.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Миронова Є.А.

за участю сторін:

представник позивача- Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт"- Андруцька Ганна Олександрівна, довіреність № б/н від 01.04.13,

представник відповідача- Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби- не з'явився,

розглянувши матеріали справи № 801/3351/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаманко Є.О. ) від 28.05.13

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт" (вул. Ген. Васильєва, буд.32-А,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.13р. №0002851502 та №0001531501,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.13 у справі № 801/3351/13-а позовні вимоги Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.13р. №0002851502 та №0001531501 - задоволені: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС, прийняті відносно Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт" 21.02.2013р.; №0002851502 про нарахування грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 38596,00грн., з яких 31683грн. - основний платіж, 6913грн. - штрафні санкції; №0001531501 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 42541,75грн., з яких 37999грн. - основний платіж, 4542,75грн. - штрафні санкції. Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.2013, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 21.02.2013 прийняті податкові повідомлення-рішення №0002851502 про нарахування грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 38596,00грн., з яких 31683грн. - основний платіж, 6913грн. - штрафні санкції та №0001531501 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 42541,75грн.., з яких 37999грн. - основний платіж, 4542,75грн. - штрафні санкції (а.с.18-19).

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 10.01.2013 №163/15-2/24871248 документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП «Альянс», ПП «Команд», ПП «Портал Крим», ПП «Стилар», ПП «Базис Торг», ПП «Визит Торг», ПП «Ротонда торг», ПП «Скипер», ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», Фірма «Капітель Плюс» за період з 01.10.2009р. по 29.02.2012р.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування податку на прибуток підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР, та п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, п.п.138.8.1, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 42378грн., у тому числі по періодах: 4 квартал 2009 року - 4379грн., 1 квартал 2010 року - 991грн., 2 квартал 2010 року - 4719грн., 3 квартал 2010 року - 3000грн., 4 квартал 2010року - 2443грн., 1 квартал 2011 року - 4339грн., 2 квартал 2011 року - 649грн., 3 квартал 2011 року - 2436грн., 4 квартал 2011 року - 16743грн., 1 квартал 2012 року -2679грн.; п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.97р. та п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПКУ, встановлено завищення податковий кредиту з податку на додану вартість всього у сумі 35688грн., в тому числі за періодами: жовтень 2009 року - 1120грн., листопад 2009 року - 1113грн., грудень 2009 року -1270грн., за січень 2010 року -502грн.; за березень 2010 року - 291грн., за квітень 2010 року - 1847грн., за червень 2010 року -1928грн., за липень 2010 року - 119грн., за серпень 2010 року - 1019грн., за вересень 2010 року - 1262грн., за жовтень 2010 року - 861грн., за листопад 2010 року -1093грн., за січень 2011року - 415грн., за лютий 2011 року - 15грн., за березень 2011 року - 3041грн., за квітень 2011 року - 97грн., за травень 2011 року - 467грн., серпень 2011 року - 1259грн., вересень 2011 року - 859грн., жовтень 2011 року - 5963грн., листопад 2011 року -2919грн., грудень 2011 року - 5677грн., січень 2012 року -1336грн., лютий 2012року-1215грн.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та контрагентами укладено ряд договорів, на підставі яких на адресу позивача було доставлено товари.

Згідно договорів купівлі-продажу №01 від 01.01.2009р. та №5 від 11.01.2010р., що укладені між позивачем та ПП «Портал Крим», від ПП «Портал Крим» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 21262,75грн., в тому числі ПДВ 3543,79грн..

Згідно договорів купівлі-продажу №10 від 01.01.2009р. та №6 від 11.01.2010р., що укладені між позивачем та Фірмою «Капітал Сервіс Плюс», від Фірми «Капітал Сервіс Плюс» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 10642,14грн., в тому числі ПДВ 1773,69грн.

Згідно договорів купівлі-продажу №1 від 01.01.2009р. та №3 від 11.01.2010р., що укладені між позивачем та ПП «Стилар», від ПП «Стилар» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 4961,58грн., в тому числі ПДВ 826,93грн.

Згідно договору купівлі-продажу №790 від 01.06.2010р., що укладений між позивачем та КП «Альянс», від КП «Альянс» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 4536,00грн., в тому числі ПДВ 756,00грн.

Згідно договорів купівлі-продажу №67 від 01.06.2010р. та №28 від 11.01.2011р., що укладені між позивачем та ПП «Ротонда Торг», від ПП «Ротонда Торг» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 27563,37грн., в тому числі ПДВ 4593,90грн.

Згідно договорів купівлі-продажу №353 від 01.06.2010р. та №18 від 11.01.2011р.., що укладені між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс», від Фірми «Капітель Плюс» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 19987,44грн., в тому числі ПДВ 3331,24грн.

Згідно договорів купівлі-продажу №56 від 01.06.2010р. та №25 від 11.01.2011р., що укладені між позивачем та ПП «Базис Торг», від ПП «Базис Торг» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 21740,28грн., в тому числі ПДВ 3623,38грн.

Згідно договорів купівлі-продажу №02 від 04.01.2012р. та №140 від 01.09.2011р., що укладені між позивачем та ПП «Визит Торг», від ПП «Визит Торг» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 86579,92грн., в тому числі ПДВ 14429,99грн.

Згідно договору купівлі-продажу №01 від 01.01.2012р., що укладений між позивачем та ПП «Скипер», від ПП «Скипер» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 2018,00грн., в тому числі ПДВ 336,33грн.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які сплачені в складі вартості товарів, є належним чином оформлена податкова накладна.

Судом першої інстанції безперечно встановлено наявність податкових накладних (т. 1 а.с.88-89, 104-105,109,118, т.3 а.с.11, 14, 25, 28,т. 1 а.с.90-91, т.2 а.с.263,270,275,277, т. 1 а.с.92-93, т.2 а.с.250,255, т. 1 а.с. 94, т.2 а.с.247, т. 1 а.с.95-96, т.2 а.с.217, 220, 230, 242-245, т. 1 а.с.97-98, т.2 а.с.187,189,194,205,210,212, т. 1 а.с.99-100, т.2 а.с.161,175,177,180,182, т. 1 а.с.111-112, т.2 а.с.129,134-135,137,140,143-145,147-148,150-153,157-158, т. 1 а.с.123, т.2 а.с.124, т.2 а.с.118-120) на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит.

Ретельно перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що виписані КП «Альянс», ПП «Команд», ПП «Портал Крим», ПП «Стилар», ПП «Базис Торг», ПП «Визит Торг», ПП «Ротонда торг», ПП «Скипер», ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», Фірма «Капітель Плюс» податкові накладні цілком відповідають вимогам ч.2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту.

Не приймаються до уваги доводи заявника апеляційної скарги щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами з огляду на таке.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України " Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину" зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.13 у справі № 801/3351/13-а залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.13 у справі № 801/3351/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко