Постанова № 34323966, 22.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

fs130">

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 жовтня 2013 року № 826/13640/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Приватного підприємства «Іссава»

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва

Управління Державної казначейської служби України у Печерському

районі м. Києва

про

визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії,

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови повернути позивачу переплату у розмірі 15792,91 грн.; зобов’язати відповідача повернути позивачу переплату у розмірі 15792,91 грн. на рахунок № 26007042928701 в Філії АКБ «Імексбанк» м. Києва, МФО 300766, код ЄДРПОУ 30781139, отримувач ПП «Іссава».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача подав до суду заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, а також просив розглядати справу без його участі.

Зважаючи на викладене, в судовому засіданні 21.10.2013 ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Листом від 08.07.2013 вих. № 8 ПП «Іссава» звернулось до УПФ України в Печерському районі м. Києва, в якому зазначило, що внаслідок перерахування ВДК України у Печерському районі м. Києва відповідачу 42% від сум єдиного податку у 2009 та 2010 роках у позивача виникла переплата у розмірі 15792,91 грн., що підтверджено актом перевірки від 16.03.2012 № 384, у зв’язку з чим просило повернути кошти на відповідний поточний рахунок ПП «Іссава» або зарахувати переплату в рахунок сплати єдиного соціального внеску.

За результатами розгляду вказаного листа, відповідач листом від 17.07.2013 № 11854/02 повідомив позивачу, що відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» відділення Державного казначейства України перераховують до ПФУ суми єдиного податку в розмірі 42%, дія якого розповсюджується на податкові відносини, натомість правовідносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно з ч. 4 ст. 18 якого страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування і на ці внески не поширюється податкове законодавство, що не дає підстав вважати кошти, що надходили до Фонду від казначейства, як відрахування частини єдиного податку (42%), страховими внесками, які нараховуються та сплачуються страхувальниками у порядку та строки, визначені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у зв’язку з чим відповідач не погодив повернення коштів у розмірі 15792,91 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, суб’єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку, зокрема, 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку. Суб’єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до Державного бюджету України - 20 відсотків; до місцевого бюджету - 23 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов’язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

При цьому, за змістом ст. 18 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

З системного аналізу викладених норм видно, що суб’єкти малого підприємництва в період дії Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» сплачували на рахунок відділень Державного казначейства України єдиний податок, до якого страхові внески у розумінні Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не відносяться.

Такі суми єдиного податку відповідним чином розподілялися відділеннями Державного казначейства України та, як частина суми єдиного податку у розмірі 42%, підлягали перерахуванню до Пенсійного фонду України будучи по суті спеціальним джерелом надходження коштів до Пенсійного фонду України.

При цьому, законодавством не передбачено для таких категорій платників як позивач повернення чи врахування частини цього податку в рахунок зменшення зобов’язань зі сплати страхових внесків, більш того надходження частини єдиного податку до Пенсійного фонду України не змінювало статус цих коштів на категорію страхових внесків, які сплачуються за окремими правилами, встановленими Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для визначених цим законом суб’єктів.

За таких умов, у суду відсутні належні правові підстави для визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови повернути ПП «Іссава» кошти у розмірі 15792,91 грн., а відтак і для зобов’язання УПФ України в Печерському районі м. Києва повернути позивачу кошти у розмірі 15792,91 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, —

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Приватного підприємства «Іссава» відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко