Рішення № 34322838, 15.10.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р. Справа № 911/3037/13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»,

м. Київ;

до Управління житлово-комунального господарства «Біличі», смт. Коцюбинське,

Київська область;

про стягнення 3924819,82 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Герасименко І.В. (довіреність № 136 від 01.07.2013 р.);

від відповідача: Дзян І.В. (довіреність б/н від 02.01.2013 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Управління житлово-комунального господарства «Біличі» (надалі - відповідач) про стягнення 3924819,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок неналежного виконання у період з 01.08.2010 р. по 31.12.2012 р. відповідачем умов Договору № 04397/2-08 на приймання стічних вод через приєднані мережі від 02.06.2004 р. в останнього виникла заборгованість за надані послуги в сумі 3648395,08 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 111756,39 грн., інфляційні - 51297,65 грн. та 3% річних у сумі 113370,70 грн.

Ухвалою від 06.08.2013 р. господарський суд Київської області порушив провадження у справі № 911/3037/13 та призначив розгляд справи на 27.08.2013 р.

19.08.2013 р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі та витребувані судом докази.

Присутній у судовому засіданні 27.08.2013 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних, зокрема, посилаючись на пропуск позивачем спеціального строку позовної давності в частині стягнення пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 17.09.2013 р.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо необхідності відкладення розгляду справи, у зв'язку з витребуванням нових доказів у справі.

Ухвалою від 17.09.2013 р. суд відклав розгляд справи на 07.10.2013 р.

01.10.2013 р. від позивача через загальний відділ господарського суду надійшли витребувані судом пояснення та детальний розрахунок позовних вимог.

Від відповідача 03.10.2013 р. надійшла окрема заява про застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені.

Присутній у судовому засіданні 07.10.2013 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та річних, посилаючись на обставини наведені у відзиві.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 15.10.2013 р.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.06.2004 р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - абонент) було укладено Договір № 04397/2-08 на приймання стічних вод через приєднані мережі, згідно умов п. 1.1. якого цей договір укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання». За цим договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 p., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 р. за № 165/374 (в подальшому Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за № 403/6691 (в подальшому Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно п. 2.2.1. договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення, вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Відповідно до п. 2.2.2. договору, у платіжних документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата, що надходить від абонента першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Пунктом 2.2.4. договору передбачено, що в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного платіжного документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Згідно з п. 2.2.5. договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами: для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити платіжний документ постачальника вважатиметься безпідставною.

У пункті 7.1. договору визначено строк його дії, згідно якого цей договір діє протягом всього часу надання послуг до моменту його розірвання. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

На виконання умов договору позивачем протягом періоду з 01.08.2010 р. по 31.12.2012 р. було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 3648395,08 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи відомостями про водопостачання орендарів та інших водоспоживачів; дебетовими інформаційними повідомленнями за спірний період; реєстром дебетових повідомлень, що надсилались на адресу відповідача; актами звіряння взаєморозрахунків станом на 01.06.2013 р. та на 01.07.2013 р.

Під час розгляду справи відповідач наявність заборгованості в розмірі 3648395,08 грн. не заперечував.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 цього ж Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відтак, беручи до уваги наведені законодавчі положення, а також те, що станом на день прийняття рішення відповідач надані позивачем послуги з приймання стічних вод не оплатив, позовна вимоги про стягнення з відповідача 3648395,08 грн. заборгованості за надані у період з 01.08.2010 р. по 31.12.2012 р. згідно договору послуги підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за договором в частині своєчасної оплати наданих послуг, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 111756,39 грн., яка нарахована на заборгованість за надані послуги у період з січня по грудень 2012 року; інфляційні - 51297,65 грн. та 3% річних у сумі 113370,70 грн., розраховані за весь час прострочки платежу з 01.08.2010 р. по 31.12.2012 р.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, на підставі ст. 55 ГПК України, перевіривши розрахунок пені, доданий позивачем до його пояснень від 01.10.2013 р. за № 975, встановив, що останній здійснений без урахування положень п. 2.2.4. договору, яким встановлено, що абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

На вказаний строк оплати наданих послуг посилається також і позивач у своїх поясненнях від 19.08.2013 р. за № 764, проте під час проведення розрахунку пені та 3% річних цей строк не врахував.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, виходячи з умов договору та положень ст. 253 Цивільного кодексу України, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, починаючи з 6 числа кожного місяця наступного за розрахунковим.

Крім того, під час розгляду справи відповідачем у відзиві на позовну заяву та заяві, поданої через канцелярію суду 03.10.2013 р., заявлено про застосування строків позовної давності в частині стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Умови Договору № 04397/2-08 на приймання стічних вод через приєднані мережі від 02.06.2004 р. не містять положення щодо збільшення строку позовної давності в частині пред'явлення вимоги про стягнення пені. При цьому, у п. 4.2. договору сторони лише збільшили період нарахування пені з шести місяців до одного року, що регулюється приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та не пов'язано зі строком позовної давності щодо звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Згідно з положеннями п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Також, у ч. 5 п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи вищевказані положення цивільного законодавства щодо строків позовної давності та порядку їх обчислення, а також дату звернення позивача до суду з даним позовом - 02.08.2013 р., суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності в частині стягнення пені за наступні періоди: з 06.02.2012 р. по 01.08.2012 р. (заборгованість за січень 2012 року), з 06.03.2012 р. по 01.0.08.2012 р. (заборгованість за лютий 2012 року), з 06.04.2012 р. по 01.0.08.2012 р., з 06.05.2012 р. по 01.08.2012 р. (заборгованість за квітень 2012 року), з 06.06.20212 р. по 01.08.2012 р. (заборгованість за травень 2012 року), з 06.07.20212 р. по 01.08.2012 р. (заборгованість за червень 2012 року).

Отже, судом здійснено нарахування пені на заборгованість, яка виникла за період з січня по червень 2012 року, за період з 02.08.2012 р. по 31.12.2012 р., а на заборгованість за липень 2012 року - з 06.08.2012 р. по 31.12.2012 р., за серпень 2012 року - з 06.09.2012 р. по 31.12.2012 р., за вересень 2012 року - з 06.10.2012 р. по 31.12.2012 р., за жовтень 2012 року - з 06.11.2012 р. по 31.12.2012 р., за листопад 2012 року - з 06.12.2012 р. по 31.12.2012 р. При цьому, суд вважає безпідставним нарахування пені на заборгованість, яка виникла за грудень 2012 року, оскільки у позивача право на стягнення такої заборгованості виникає лише з 06.01.2013 р. Позивачем здійснено всі нарахування станом на 31.12.2012 р., що позбавляє суд можливості виходити за межі позовних вимог та стягувати пеню за інший період.

Крім того, судом встановлено, що позивачем при розрахунку пені не було враховано, що у 2012 році було 366 днів, а також зміну облікової ставки НБУ з 23.03.2012 р.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, здійснивши перерахунок пені з урахуванням строку позовної давності та за формулою: борг х на кількість днів прострочки х подвійну облікову ставку НБУ : 100 : 366, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в сумі 78953,20 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

При цьому, судом враховано, що пунктом 1.14. постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» № 480 від 27.12.2007р. визначено, що індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відтак, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97 р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до його пояснень від 01.10.2013 р. за № 975, останнім здійснено розрахунок інфляційних втрат без урахування місяців, в яких мала місце дефляція, що суперечить вище наведеним положенням розрахунку індексу інфляції.

Суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з вересня 2010 року (право на стягнення заборгованості за серпень 2010 року виникає з 06.09.2010 р.) по грудень 2012 року з урахуванням місяців, у яких в зазначений період мала місце дефляція, встановив, що розмір інфляційних втрат за цей період становить 31932,64 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних також підлягають частковому задоволенню, оскільки під час нарахування річних позивачем не було враховано положення п. 2.2.4 договору, що тільки починаючи з 6 числа кожного місяця наступного за розрахунковим відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, а також, що у 2012 році було 366 днів. З урахуванням зазначених положень судом здійснено перерахунок 3% річних за період з 06.09.2010 р. по 31.12.2012 р. та встановлено, що розмір річних у цей період становить 111737,83 грн.

При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача в частині стягнення інфляційних та 3% річних, оскільки такі твердження не узгоджуються з приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою цивільного законодавства та розповсюджується на всі правовідносини, пов'язані з порушенням виконання грошових зобов'язань.

Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства «Біличі» (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Меблева, 11-а; код ЄДРПОУ 23579209) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) 3648395 (три мільйони шістсот сорок вісім тисяч триста дев'яносто п'ять) грн. 08 коп. - боргу, 111737 (сто одинадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 83 коп. - 3% річних, 31932 (тридцять одну тисячу дев'ятсот тридцять дві) грн. 64 коп. - інфляційних, 78953 (сімдесят вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 13 коп. - пені та 67876 (шістдесят сім тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 62 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 21.10.2013

Суддя Карпечкін Т.П.