Рішення № 34313635, 21.10.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.10.2013 Справа № 905/6373/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, місто Київ, вулиця Воровського, будинок № 33; код ЄДРПОУ - 16285602)

до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Радішевського Сергія Олександровича (07400, Київська область, місто Бровари, вулиця С. Разіна, будинок № 5)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» на відшкодування шкоди в порядку регресу 1 432,30 гривень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на підставі полісу страхування засобів неземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 250537784.12 від 05 квітня 2012 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «SKODA FABIA», державний номерний знак АА 2389 АХ, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Фольцваген», державний номерний знак АІ 9539 СР, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» позивачем було направлено останньому досудову вимогу (претензію) на виплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму, позивач просить стягнути з відповідача 1 432,30 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 22, 993, 1191 Цивільного кодексу України та статтями 22, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 вересня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 30 вересня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Радішевського Сергія Олександровича;

- витребувано з Оболонського районного суду міста Києва належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 3-6017/12 стосовно Радішевського Сергія Олександровича за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію про наявність страхування транспортного засобу марки «Фольцваген», державний номер АІ 9539 СР, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди - 24.07.2012.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 09 жовтня 2013 року у зв'язку з неявкою представників сторін, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 12 вересня 2013 року документів.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 09 жовтня 2013 року у зв'язку зі знаходженням судді Фурсової С.М. у відпустці, справу № 905/6373/13 передано на розгляд судді Зекунову Е.В.

За змістом пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі зміни складу суді (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09 жовтня 2013 року розгляд справи відкладено на 21 жовтня 2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 12 вересня 2013 року документів.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 21 жовтня 2013 року у зв'язку з виходом з відпустки судді Фурсової С.М., справу № 905/6373/13 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Так, відповідно до приписів пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», перебіг строку вирішення спору почато заново.

Сторони явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Радішевський С.О. надав суду письмові пояснення щодо обставин справи; просив розгляд справи проводити без його участі.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

05 квітня 2012 року між приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі по тексту - страховик або позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛТА» (далі по тексту - страхувальник) укладено поліс страхування засобів неземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 250537784.12 (далі по тексту - Поліс), відповідно до умов якого позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном - автомобілем марки «SKODA FABIA» (далі по тексту - «Шкода» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак АА 2389 АХ, від страхових ризиків, зокрема й дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 10-11).

Повноваження директора товариства з обмеженою відповідальністю «Дедал-Сервіс» Габідуліна Ібрагіма Абдуловича на здійснення в інтересах приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» посередницької діяльності щодо консультування, внесення пропозицій фізичним та юридичним особам, які мають намір укласти договори страхування із страховиком (договори страхування), підтверджуються довіреністю № 178 від 04 травня 2011 року (а.с. 103).

Як вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2012 року по вулиці Полярній в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Фольцваген», державний номерний знак АІ 9539 СР, під керуванням Радішевського Сергія Олександровича та автомобіля марки «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ, під керуванням Васильчук Світлани Михайлівни.

Довідкою УДАІ ГУМВС України в місті Києві № б/н від 28 липня 2012 року підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «Фольцваген», державний номерний знак АІ 9539 СР, під керуванням Радішевського Сергія Олександровича з автомобілем марки «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ, під керуванням Васильчук Світлани Михайлівни (а.с. 16).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ отримав механічні пошкодження заднього бамперу, що підтверджується довідкою Відділу ДАІ Оболонського РУ ГУМВСУ України в місті Києві (а.с. 15).

24 липня 2012 року на адресу позивача надійшло повідомлення представника товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛТА» про настання страхового випадку (автоаварію) (а.с. 9).

Строк дії Договору визначено з 00 год. 00 хв. 06 квітня 2012 року до 24 год. 00 хв. 05 квітня 2013 року включено. Зобов'язання страховика за Полісом виникають з дати початку строку дії, зазначеної в ньому, тільки за умови виконання страхувальником зобов'язань по сплаті страхової премії відповідно до умов та строків цього полісу (розділ 5 Полісу).

Своєчасне внесення страхових платежів (премій) підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Умовами Полісу передбачено, що вигодонабувачем є публічне акціонерне товариство «КредиАгрикольБанк»; лізиногоодержувачем - компанія «САНДОЗ д.д.».

Виданою товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛТА» довіреністю № 119 від 10 квітня 2012 року надано право компанії «САНДОЗ д.д.» володіти та користуватися, а працівникам компанія цілодобово (без обмежень) керувати автомобілем марки «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ (а.с. 107).

Факт перебування Васильчук С.М. в трудових відносинах з компанією «САНДОЗ д.д.» та використання застрахованого автомобіля для службових цілей підтверджено матеріалами справи, у тому числі договором про надання в тимчасове користування службового автомобіля від 06 квітня 2012 року та угодою про тимчасове користування фірмового обладнання та матеріалів від 06 квітня 2012 року (а.с. 104-106).

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 17 серпня 2012 року у справі № 3-6017/12 Радішевського С.О. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 17).

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля, позивачем замовлено проведення відповідного звіту.

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 307 від 31 липня 2012 року, матеріальний збиток, який заподіяний власнику автомобіля «SKODA FABIA», державний номерний знак АА 2389 АХ, в результаті пошкоджень, отриманих внаслідок ДТП без урахування величини втрати товарної вартості, складає 2 382,77 гривень (а.с. 21-23).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений суб'єктом підприємницької діяльності - оцінювачем Дубогрій Дмитром Миколайовичем, про що свідчить сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 9009/09 від 16 жовтня 2009 року.

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи звіт є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, і його підпис скріплено печаткою.

19 грудня 2012 року до позивача звернулася застрахована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ІЛТА» з заявою на виплату страхового відшкодування (а.с. 29).

За страховим випадком - дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 24 липня 2012 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 69650 від 05 лютого 2013 року визначено суму страхового відшкодування у розмірі 1 432,30 гривень (а.с. 18).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір страхування укладається в письмовій формі (стаття 981 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 24 липня 2012 року, за умови вищевказаного полісу, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № 69650 від 05 лютого 2013 року, платіжним дорученням № 1866 від 22 лютого 2013 року перерахував на рахунок страхувальника 1 432,30 гривень страхового відшкодування (а.с. 30).

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі постанови Оболонського районного суду міста Києва від 17 серпня 2012 року у справі № 3-6017/12 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, що сталася 24 липня 2012 року сталася саме з вини Радішевського Сергія Олександровича, який керуючи автомобілем марки «Фольцваген», державний номерний знак АІ 9539 СР, не вжив заходів щоб не допустити його самовільний рух, внаслідок чого автомобіль почав рух та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - Радішевського С.О., залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність Радішевського Сергія Олександровича - страхувальника (власника) автомобіля марки «Фольцваген», державний номерний знак АІ 9539 СР, на момент спірної дорожньо-транспортної пригоди (24.07.2012) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», на підставі полісу серії АА/7124207, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 50 000,00 гривень, франшиза - 510,00 гривень (а.с. 58).

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «Фольцваген», державний номерний знак АІ 9539 СР, яким керував Радішевський С.О. був застрахований у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», надіслав відповідачу досудову вимогу (претензію) від 01 квітня 2013 року за № 3/01-04-13 про відшкодування шкоди в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 31-32).

Позивач стверджує, що вимогу відповідачем залишено без відповіді та виконання, і іншого суду не доведено, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач надіслав позивачу будь-які повідомлення про недотримання позивачем приписів законодавства щодо посвідчення наданого пакету документів та про інші недоліки і пропонував усунути їх для подальшого розгляду питання про виплату страхового відшкодування.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 1 432,30 гривень.

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії АА/7124207) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 гривень, франшиза - 0,00 гривень (а.с. 62).

За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу серії АА/7124207. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 24 липня 2012 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Відповідно до приписів чинного законодавства (Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні») встановлення вартості матеріальної шкоди проводиться відповідними особами (оцінювачами, суб'єктами оціночної діяльності).

Так, в силу частини сімнадцятої статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. В даному випадку розмір прямого збитку, якого зазнав страхувальник, з огляду на звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 307 від 31 липня 2012 року, складає 2 382,77 гривень.

З рахунку № САСТ-0005047 від 27 липня 2012 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Прага Авто на Кільцевій» (яке є платником податку на прибуток на загальних підставах) вбачається, що вартість робіт і запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ, складає 2 232,30 гривень з ПДВ. Покупцем та платником за рахунком вказано товариство з обмеженою відповідальністю «ІЛТА» (а.с. 19).

Актом виконаних робіт № АСК-001531 від 28 серпня 2012 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Прага Авто на Кільцевій» підтверджується виконання останнім робіт (надання послуг) з відновлювального ремонту автомобіля марки «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ (а.с. 20).

Господарським судом достовірно встановлено та прийнято в якості належних доказів спричинення власнику автомобіля марки «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ, збитків у розмірі 2 232,30 гривень звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 307 від 31 липня 2012 року, рахунок № САСТ-0005047 від 27 липня 2012 року та акт виконаних робіт № АСК-001531 від 28 серпня 2012 року, оскільки з наявних в них відомостей можна дійти однозначного висновку, що ремонтні роботи на загальну суму 2 232,30 гривень спрямовані саме на усунення порушень, заданих внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19 липня 2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді особи, платіжним дорученням від 22 лютого 2013 року № 1866 виплачено на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛТА» 1 432,30 гривень (з вирахуванням франшизи у розмірі 800,00 гривень), виходячи з фактичної вартості ремонту застрахованого транспортного засобу, визначеної відповідно до документів станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відносини страхування регулюються, зокрема, главою 67 Цивільного кодексу України «страхування» у статті 983 якої визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Також, Закон України «Про страхування» визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4), а статтею 18 цього Закону також визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу.

Аналогічну правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 19 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування».

Наявні в матеріалах справи платіжні доручення, свідчать про своєчасне внесення страхувальником страхових платежів (премій), і, відповідно набрання чинності та продовження дії Полісом (а.с. 99-102).

Господарським судом на підставі ретельної правової оцінки умов Полісу достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано факту набрання чинності зазначеним полісом (в тому числі і на момент настання страхового випадку у вигляді дорожньо-транспортної, що сталася 24 липня 2012 року), та обумовлену цим обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. До такого висновку господарський суд дійшов виходячи з того, що страховий платіж (страхову премію) на користь страховика (позивача) страхувальник здійснив 18 квітня 2012 року, тобто ще до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, і цей факт не спростовано відповідачем.

В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Шкода», державний номерний знак АА 2389 АХ, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії АА/7124207), а до приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Полісом, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» як особи, відповідальної за завдані збитки.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Відповідач, посилаючись на Лист Верхового Суду України від 11 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначає, що: «при вирішенні спорів про право зворотньої вимоги страховика, суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), в той час як для суброгації, відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», встановлено особливий правовий режим. Зазначене підтверджується й положеннями статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Жоден з перелічених підпунктів статті 38 вказаного Закону не стосується правовідносин, які виникають між сторонами цього спору і тому це не є регресним позовом. Водночас, на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» виникає лише право суброгації. Це означає, як вказувалося вище, що одна особа набуває права і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору та сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Але позивачем не було надано договору (щодо заміни сторони у зобов'язанні). У випадку ж регресу одне зобов'язання замінює собою інше, однак переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Тобто в даному спорі мова йде не про регресну вимогу, а про суброгацію».

Залишаючи поза увагою заперечення відповідача у наведеній частині, господарський суд виходить з наступного.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика у теорії називається суброгацією. Суброгація виникає на підставі закону (стаття 993 ЦК України, стаття 27 Закону України «Про страхування»). При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Відтак, при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Для виникнення права на суброгацію укладання окремої угоди не вимагається, оскільки вона виникає на підставі закону.

Відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках:

1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань;

2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Якщо страхове відшкодування лише частково погашає спричинені потерпілому збитки, то до заподіювача шкоди є можливість пред'явлення двох вимог: перша - вимога страховика в розмірі виплаченого потерпілому страхового відшкодування, друга вимога - потерпілого в розмірі тієї частини завданої шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням. Заподіювач шкоди може висувати проти страховика лише ті вимоги (заперечення), які він має до потерпілої особи.

Даної правової позиції, зокрема, дотримується Верховний Суд України у Аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування (схвалений на нараді суддів цивільної юрисдикції Верховного Суду України 11 липня 2011 року; витяг з Аналізу опублікований у журналі «Вісник Верховного Суду України» № 8 (132) за 2011 рік та розміщений на офіційному сайті Верховного Суду України).

В даному випадку при зверненні з позовом позивач правомірно посилався на приписи статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

З огляду на викладене, сума страхового відшкодування, що була сплачена позивачем страхувальнику підлягає стягненню з відповідача саме в порядку регресу.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує інші наявні заперечення відповідача, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від цивільної відповідальності.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 1 432,30 гривень є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до приписів статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 981, 983, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 7, 8, 9, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, місто Київ, вулиця Воровського, будинок № 33; код ЄДРПОУ - 16285602, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 1 432,30 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720,50 гривень судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 21.10.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2013.

Суддя С.М. Фурсова