Рішення № 34311317, 16.10.2013, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 2033/4850/12

Провадження № 2/645/188/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.10.2013 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Іващенко С.О.,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку, зобовязання повернути домову книгу, треті особи: Служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської Ради, Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, який також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, зобовязання повернути домову книгу, у якому після змін, доповнень та уточнень просили суд визнати ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування будинком з надвірними будівлями за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний в'їзд, буд. № 6; зобовязати Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області зняти з реєстрації ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з будинку з надвірними будівлями за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний в'їзд, буд. № 6; зобовязати ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернути ОСОБА_2 ОСОБА_9 та ОСОБА_3 домову книгу на спірний будинок.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що ОСОБА_2, відповідно до заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2008 року є власником ? частини будинку з надвірними будівлями розташованого за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний в'їзд, буд. № 6, в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_10. ОСОБА_3, відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2009 року є власником ? частин будинку з надвірними будівлями розташованого за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний в'їзд, буд. № 6, який належить їй в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_11. Таким чином, на теперішній час ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є законними власниками вищезазначеного будинку з надвірними будівлями. Позивачі зазначили, що беручи до уваги, що право власності визнавалося у судовому порядку, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, попри волю позивачів, все одно залишаються проживати у вищезазначеному будинку, поміняли замки, не повертають домову книгу та не допускають власників у належний їм будинок, чим порушують їх права, як власників спірного будинку. Відповідачі були членами родини колишніх власників домоволодіння розташованого за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний в'їзд, буд. № 6 ОСОБА_12 та ОСОБА_10 Після смерті ОСОБА_12 та ОСОБА_10 і визнання права власності за ОСОБА_13 та ОСОБА_3, право користування відповідачів щодо домоволодіння припинилося. ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є членами сімей нових власників домоволодіння, спільного господарства з ними не ведуть. В вищезазначеному домоволодіння зареєстровані: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 Крім того, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 утримують у себе домову книгу на зазначене домоволодіння, яка має перебувати у власника житла, чим порушують право власності ОСОБА_13 та ОСОБА_3 Через це, ОСОБА_2 не має змоги зареєструватися у вказаному домоволодіння та вільно користуватися ним.

У судове засідання позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не зявились, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, їх інтереси в судовому засіданні представляли ОСОБА_14 та ОСОБА_15.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_14, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, при цьому зазначив, що питання стосовно виселення позивачів не є предметом позовних вимог, а зазначено у назві позову помилково. Представник позивача підтримав обставини та факти викладені у позові, предмет позову, а також пояснив, що відповідачі втратили право користування спірним домоволодінням, оскільки відбулася заміна власників будинку. Незважаючи на те, що відповідачі постійно мешкають у будинку, однак не є членами сімї ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не мешкають разом з ними, не ведуть спільного господарства, не мали письмової згоди позивачів на вселення до будинку, а проживають у будинку як члени сімї колишніх власників, позивачі, як власники спірного будинку бажають володіти, розпоряджатися та користуватися своєю власністю на власний розсуд. Проживання та реєстрація відповідачів у будинку створює власникам будинку відповідні перешкоди, із зазначених підстав представник позивача просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням відповідно до норм ст. 405 ЦК України та ст.156 ЖК України .

У судовому засіданні 25 червня 2013 року представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_15, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, пояснила, що відповідачі втратили право користування житловим приміщенням, оскільки не мають правових підстав для проживання у спірному будинку. У подальшому представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_15 надала суду заяву з проханням розглядати справу за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі та пояснила, що з 10.05.1974 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_16, який помер 07.07.2007 року, - є сином померлої ОСОБА_12 колишнього власника спірного будинку. З квітня 1974 року по теперішній час вона постійно мешкає та зареєстрована у спірному будинку, також у спірному будинку зареєстровані та мешкають її діти та онук відповідачі у справі, з часу їх вселення та по теперішній час, іншого житла вони не мають. Вона та її діти вселилась у зазначений будинок та зареєструвались на законних підставах, оскільки були членами родини власника житла, вели спільне господарство та здійснювали догляд за ОСОБА_12. Після смерті ОСОБА_12 - матері, її на теперішній час, померлого чоловіка ОСОБА_16 , вона та її діти, а після народження і малолітній онук ОСОБА_8, також продовжували мешкати у спірному будинку, утримувати його у належному стані, здійснювати ремонтні роботи та інше за власний рахунок, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не мешкали у будинку та не утримували його, ОСОБА_3 мешкали незначний період часу, ще до смерті її матері, а ОСОБА_2 взагалі не був зареєстрований та не мешкав у будинку з 1973 року. На теперішній час її малолітній онук ОСОБА_8, навчається у 1 класі ХЗОШ № 63, за місцем своєї реєстрації та мешкання. Викладені у позові факти та обставини не відповідають дійсності, оскільки позивачі ніколи не намагались вселитись у будинок, піклуватися та утримувати будинок, взагалі не інтересувались про його стан, а відповідачі у свою чергу не створювали їм ніяких перешкод у користуванні, володінні чи розпорядженні майном, а навпаки намагались дійти згоди у користуванні спірним будинком, оскільки за час проживання у ньому відповідачами здійснювались перебудови, добудови, ремонтні роботи будинку, однак позивачі не мали бажання там мешкати. Відповідач ОСОБА_7 вважає, що позовні вимоги незаконні та задоволенні не підлягають.

Представник відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_17 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, підтримала пояснення надані відповідачем ОСОБА_7 та пояснила, що відповідачі вселились у спірний будинок та зареєструвались на законних підставах, як члени сімї власника будинку, постійно проживали та проживають у спірному житловому будинку за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний в'їзд, буд. № 6, утримують будинок у належному стані, оскільки позивачі ніколи не піклувались про стан спірного будинку, відповідач ОСОБА_7 змушена була звертатись до відповідних комунальних установ з заявами про відкриття на її імя особових рахунків, щодо сплати комунальних послуг, тому що у будинку необхідно було провести відповідні комунікації, сплатити заборгованість за комунальні послуги, а власники не інтересувались та не виявляли бажання володіти та користуватися спірним будинком, а також утримувати його в належному стані. Представник відповідача вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відсутні правові підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а заміна власників домоволодіння сама по собі не є безумовною правовою підставою для визнання членів сім'ї колишнього власника такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням. Крім того, представник відповідача зазначила, що право визначати предмет і підставу позову, та спосіб захисту порушеного права належить позивачам. Позивачі, їх представники за власним розсудом обрали спосіб захисту та не довели правову та фактичну підставу своїх вимог, щодо визнання відповідачів втратившими право користування житловим приміщенням.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4, який також діяв в інтересах малолітнього ОСОБА_8 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, підтримали пояснення відповідача ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_17

Відповідач ОСОБА_18 в судове засідання не зявився, повідомлявся про дату та час розгляду справи своєчасно та належним чином. В матеріалах справи міститься заява відповідача з проханням розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги не визнає у повному обсязі, просить у їх задоволенні відмовити.

Представник третьої особи Служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської Ради, в судове засідання не зявився, повідомлявся про дату та час слухання справи своєчасно та належним чином. В матеріалах справи міститься заява з якої вбачається, що третя особа просить розглядати справу за їх відсутності та ухвалити рішення з урахуванням житлових прав неповнолітнього ОСОБА_8.

Представник третьої особи Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області, в судове засідання не зявився, повідомлявся про дату та час слухання справи своєчасно та належним чином, про поважність причин неявки суд не сповістили.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_19 ОСОБА_14, представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_15, відповідачів ОСОБА_4, також діючого в інтересах малолітнього відповідача ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_7, представника відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_17, свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необґрунтовані та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 129 ОСОБА_22 України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Так, відповідно до діючого законодавства України:

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст.11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 3 ст. 10 та частинами 1, 4 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.179 Цивільного процесуального кодексу України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Виходячи з положень ст.ст. 3, 4, 11, 27, 31 Цивільного процесуального кодексу України, право визначати предмет і підставу позову, та спосіб захисту порушеного права належить позивачеві.

Судовим розглядом встановлено, що право власності на житловий будинок № 6 по 1-му Високовольтному вїзді, в м. Харкові, належало ОСОБА_10 та ОСОБА_12. ОСОБА_23 помер 01.04.1998 року. Відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.12.2001 року за ОСОБА_11 визнано право власності на ? частини спірного будинку в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_10 ОСОБА_11 померла 04.08.2004 року.

Зазначені факти встановлені заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2008 року у цивільній справі № 2-1850 за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, яке набрало законної сили.

Судом встановлено та не оспорювалось сторонами, що:

Позивач ОСОБА_2 є сином померлих ОСОБА_10 та ОСОБА_11, позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_16, який помер 11.08.1998 року діти померлої ОСОБА_11

ОСОБА_16, який помер 11.08.1998 року, син померлої ОСОБА_11, з 10.05.1974 року був одружений з відповідачем ОСОБА_7. Від даного шлюбу народились діти відповідачі у справі: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3

ОСОБА_4 17.06.2006 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 (до шлюбу ОСОБА_20) ОСОБА_24. Від даного шлюбу вони мають малолітню дитину (відповідач у справі) ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-ВЛ № 067806, виданого 09.02.2007 року Фрунзенським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 103.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2008 року у цивільній справі № 2-1850 за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, за ОСОБА_2, визнано право власності на ? частину жилого будинку з надвірними будівлями по Першому Високовольтному вїзду № 6 в м. Харкові, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_10.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 17.10.2011 року № 31686999, за ОСОБА_13 зареєстровано право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями, за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний вїзд, будинок № 6.

Відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2009 року у цивільній справі № 2-88/09 за позовом ОСОБА_25 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_26, ОСОБА_18, Харківська міська рада про визнання права власності на ? частини житлового будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування за законом та встановлення факту спільного проживання та за зустрічним позовом ОСОБА_3 Костянтині до ОСОБА_4, ОСОБА_2, третя особа: Харківська міська рада про визнання права власності на ? частини будинку в порядку спадкування за заповітом, ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позовних вимог, позовні вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом задоволені. Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частини будинку, який знаходиться за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний вїзд, № 6, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12, яка померла 04.08.2004 року. Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 4 березня 2009 року у справі № 22-ц-133/2010, вищезазначене рішення суду залишено без змін. Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 7 червня 2011 року у справі № 22-ц-133/2011, виправлено описку у вступній частині ухвали судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 4 березня 2010 року, зазначивши « 4 березня 2010 року» замість « 4 березня 2009 року».

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 17.10.2011 року № 31687328, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 3/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний вїзд, будинок № 6.

В судовому засіданні встановлено, що позивачі у справі є власниками житлового будинку за адресою:м. Харків, 1-й Високовольтний вїзд, будинок № 6. Як зазначив представник позивача ОСОБА_14, у спірному житловому будинку позивачі не мешкають, оскільки мають інше місце проживання та не мають бажання проживати разом з відповідачами, однак мають намір у майбутньому розпоряджатись належним їм, як власникам, спірним будинком на власний розсуд, а фактичне проживання відповідачів у спірному будинку та їх реєстрація здійснюють перешкоди позивачам у реалізації низки їх прав.

Доказів того, що відповідачі здійснюють позивачам перешкоди у користуванні та розпорядженні спірним будинком, позивачами та їх представниками суду не надано.

Відповідно зі ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Відповідно до довідки Вуличного комітету № 12, від 31.05.2012 року в будинку № 6, 1-й Високовольтний вїзд, в м. Харкові зареєстровані ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7

Як вбачається з довідки Вуличного комітету № 12, від 23.01.2013 року № 63, за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний вїзд, будинок № 6, зареєстровані та мешкають по теперішній час - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6 з 05.04.1974 року, ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09.04.1978 року, ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_2 з 04.06.1991 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 13.06.2000 року), ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7 з дати народження.

Відповідно до акту про факт проживання від 26 січня 2013 року, за адресою:м. Харків, 1-й Високовольтний вїзд, будинок № 6, зареєстровані та постійно мешкають ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_18 (син), ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_5 (син), ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_4 (син), ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_8 (син ОСОБА_4О.), ІНФОРМАЦІЯ_12 На теперішній час вся родина утримує будинок в житловому стані, сплачує комунальні послуги за особовими рахунками, які оформлені з 2005 року на імя ОСОБА_7.

Як вбачається з договору про надання населенню послуг з газопостачання від 28 вересня 2005 року, договору про надання послуг з вивозу побутових відходів № 162 від 24.01.2007 року, заяви-обовязку на користування водою та відкриття особового рахунку, квитанцій про сплату за комунальні послуги рахунки для сплати комунальних послуг відкриті на імя ОСОБА_7.

Крім того, як пояснила відповідач ОСОБА_7 в судовому засіданні, після смерті ОСОБА_27, для утримання спірного будинку в належному стані, вона зі своїми дітьми за власний рахунок здійснила необхідні поточні ремонтні роботи для утримання будинку у належному стані, також і заміну вікон на металопластикові, що підтверджується договором від 02 вересня 2008 року, відповідно до якого ФОП ОСОБА_28 зобовязана надати вироби з ПВХ та здійснити їх монтаж.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_21, пояснила суду, що вона знайома з сімєю ОСОБА_7 з 1997 року, оскільки вона була дружиною померлого ОСОБА_16, який раніше був чоловіком ОСОБА_7 Також вона була знайома з колишнім власником будинку померлою ОСОБА_29 та її дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_19 Відповідач ОСОБА_7 разом зі своїми синами постійно мешкала та до теперішнього часу мешкають у спірному будинку. Вона разом зі своїм чоловіком раніше кожні вихідні була в цьому будинку, допомагали ремонтувати, поратися по господарству та на огороді. З 2007 року, після смерті чоловіка, вона продовжує підтримувати дружні стосунки з сімєю ОСОБА_7 та інколи приїздить до них у гості, ОСОБА_3 деякий час проживала у спірному будинку, з якого часу вона не памятає, однак 16 квітня 2004 року вона забрала свої речі та виїхала з будинку разом зі своєю матірю ОСОБА_29, а коли матір захворіла вона в червні 2004 року перевезла матір назад до спірного будинку. ОСОБА_3 повідомляла свідку про те, що вона домовилась з ОСОБА_7, що остання буде мешкати у спірному будинку разом зі своєю сімєю та здійснювати догляд за хворою матірю, оскільки вона мешкати у спірному будинку не має наміру, так як у неї фактично склались шлюбні відносини з чоловіком, який має житло. ОСОБА_2 з моменту їхнього знайомства ніколи не мешкав у спірному будинку та дуже рідко приїздив до матері, оскільки мешкає у Росії. ОСОБА_2 приїздив дізнатися про свою спадщину, а до будинку матері приїхати не бажав, а поїхав лише тому, що свідок його змусила до цього. Навіть коли померла власник будинку ОСОБА_12Г мати ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на її поховання ОСОБА_3 не приїжджала.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_20 пояснила суду, що вона з 1974 року по теперішній час мешкає по сусідству з родиною ОСОБА_7, характеризує їх з позитивного боку, знайома з відповідачем ОСОБА_7 з 1974 року, її дітей та онука знає з часу народження та вважає їх власниками спірного будинку, оскільки після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_12 у будинку окрім відповідачів ніхто інший не мешкає, будинком володіють та утримують його у належному стані відповідачі у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 Цивільного процесуального кодексу України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, при розгляді справи, щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_22 України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я й добробуту її самої та її родини».

Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (ст.10). При цьому, як вбачається із п.1 ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Згідно з п.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789 - ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 27 Конвенції «Про права дитини», дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Діти, які не є власниками майна, що належить на праві власності їх батькам (інколи - іншим родичам), набувають права користування таким майном в силу прямого припису Закону (ст. ст. 3, 176 СК, ст. 405 ЦК України). При цьому дане право не залежить від фактичного стану сімейних відносин. Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» прямо передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Позивачі, як на підставу позовних вимог щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням спірного житлового будинку, у позовній заяві посилалися на ст. 156 Житлового кодексу України та ст. ст. 391, 405 Цивільного кодексу України. Підстави та предмет позову було зясовано та уточнено у судовому засіданні при розгляді справи по суті. Представники позивачів зазначили, що відповідачі втратили право користування спірним житловим будинком, при цьому, факт постійного проживання відповідачів у спірному будинку, з часу їх вселення та по теперішній час, представниками позивачів у судовому засіданні не заперечувався.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій (на підставі вказаних статей ЖК і ЦК), позивач в силу ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Оскільки відповідачі у свій час на законних підставах вселилися у спірний будинок як члени сім'ї власника будинку, зареєструвались у встановлений законом порядок, вони набули право користування житловим приміщенням та мають право на житло.

Згідно з ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст. 156 Житлового кодексу України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Статтею 64 Житлового кодексу України, (права і обов'язки членів сім'ї наймача) передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Виходячи зі змісту ст.ст. 109,156,157,160 Житлового кодексу України, ст. 405 Цивільного кодексу України та Постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс-11, зміна власника будинку (квартири) сама по собі не є достатньою безумовною правовою підставою для визнання колишнього власника та членів його сім'ї такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Відповідно до ч.1 ст.156 Житлового кодексу України з урахуванням положень ч.1 ст.405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири). Припинення сімейних стосунків з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. Таке право вони втрачають лише в разі вибуття на інше постійне місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків із власником.

Статтею 9 Житлового кодексу України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Судом встановлено, що відповідачі з часу вселення та по теперішній час постійно мешкають у будинку № 6 по 1-му Високовольтному вїзді в м. Харкові, утримують будинок у належному стані, сплачують комунальні послуги, тощо.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ставлять питання щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з підстав, передбачених ст. 405 Цивільного кодексу України, і саме на цій правовій підставі позову їх представники наполягали у судових засіданнях.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: м. Харків, 1-й Високовольтний вїзд, будинок № 6.

Щодо вимог позивачів про зняття відповідачів із реєстраційного обліку, то вказані вимоги позивачів не підлягають задоволенню, оскільки не підлягають захисту судом у визначеному позивачем спосіб, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Тобто, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Крім того, покладення судом на третю особу, яка у даній справі не заявила самостійних вимог щодо предмета спору, обов'язку зняти відповідачів з реєстрації відповідно до норм чинного цивільно-процесуального законодавства є неможливим.

Відповідно до ст.11 вказаного Закону та "Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів" затвердженого Наказом МВС України № 1077 від 22.11.2012, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 р. за № 2109/22421 реєстрація місця проживання та зняття з реєстрації здійснюється органом реєстрації, яким Державна міграційна служба. На момент звернення позивачів до суду, останні не зверталися до органу реєстрації із заявами про зняття відповідачів з реєстрації і такою відмови не отримували.

Також, не підлягає задоволенню і вимога позивачів про зобовязання відповідачів повернути домову книгу, оскільки позивачами не надано доказів про те, що відповідачі утримують та не надають домову книгу у розпорядження нових власників будинку № 6 по 1-му Високовольтному в'їзді в м. Харкові, так як в судовому засіданні встановлено з пояснень відповідачів, що їм відомо про те, що будинкова книга знаходилась у розпорядженні у колишнього власника спірного будинку з якою вони постійно мешкали - померлої ОСОБА_12, після її смерті місце знаходження домової книги їм невідомо.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши діюче законодавство з питань, що регулюють предмет спору, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог без задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, не підлягають до стягнення на користь позивачів понесені ними судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 27, 31, 58, 60, 61, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 405 Цивільного кодексу України, ст. ст. 9, 64, 150,156 Житлового кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_18, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку, зобовязання повернути домову книгу, треті особи: Служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської Ради, Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Надруковано у нарадчій кімнаті.

Головуючий суддя: