Рішення № 3430851, 15.01.2009, Господарський суд Полтавської області

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

15.01.2009р. Справа № 14/463

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцьке АТП-15307", вул. Київська, 65/2, м. Кременчук, Полтавська область,39600

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, АДРЕСА_2

про визнання недійсними договорів оренди

Суддя Іваницький О.Т.

Представники:

від позивача: Білокінь О.О., дов. №04/08-322 від 06.10.2008р.

від відповідача: ОСОБА_3., дов. №8482 від 10.12.2008 р.

від третьої особи - не з'явився (повідомлений належним чином)

СУТЬ СПОРУ: розглядається позовна заява про визнання недійсними договорів оренди за №№ 2006/ЩА-1, 2006/ЩА-2 та 2006/ЩА-3 від 30.06.2006 року.

Ухвалою господарського суду Полтавської області №14/463 від 18.12.2008р. до участі у справі було залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні спору на стороні відповідача ОСОБА_2, с. Рованці.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, посилаючись на правомірність укладених угод, крім того, спірні договори за своєю правовою суттю є договорами суборенди.

Дослідивши і оцінивши матеріали справи та подані докази, заслухавши представників позивача і відповідача, суд встановив, що: 30.06.2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Кременчуцьке АТП-15307», м. Кременчук (далі - позивач) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, м. Кременчук (далі - відповідач) укладено договори оренди за №№ 2006/ЩА-1, 2006/ЩА-2, 2006/ЩА-3 (далі - договори).

Предметом цих договорів є передача в тимчасове користування за плату автобусів марки „SETRA” із реєстраційними номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 відповідно.

При цьому відповідач уклав зазначені вище договори як орендодавець від свого імені, а позивач - як орендар. Дана обставина вбачається, зокрема, з преамбул спірних договорів, інших розділів договорів, в тому числі розділу за № 8 під назвою «Юридичні адреси та реквізити сторін».

Як визначено сторонами у п. 1.3. спірних договорів, строк оренди встановлюється з моменту укладення договорів по 28.06.2007 року.

Із свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3вбачається, що власником зазначених вище автобусів є ОСОБА_2

Отже, відповідач не є власником переданого в оренду позивачу майна, та йому не належать речові права (право господарського відання чи оперативного управління) на автобуси марки „SETRA” із реєстраційними номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6.

За користування автобусами позивач зобов'язувався сплачувати відповідачу орендну плату у розмірі 6 000 грн. у місяць за кожен автобус (п. 3.1. спірних договорів).

На підставі вищенаведеного позивач вважає, що відповідач не мав правових підстав передавати в оренду автобуси від свого імені шляхом укладення з позивачем договорів оренди за №№ 2006/ЩА-1, 2006/ЩА-2 та 2006/ЩА-3 від 30.06.2006 року.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що спірні договори є договорами суборенди (піднайму) виходячи з наступного.

Так, відповідно до положень ст. 774 ЦК України, яка регулює відносини піднайму, передання наймачем речі у користування іншій особі іменується піднаймом, який можливий лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Згідно з частиною 3 статті 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як передбачено частиною 4 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (надалі по тексту - Закон про оренду майна), оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

Спірними договорами не передбачено, що дія положень Закону про оренду майна не поширюється на спірні правовідносини.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються також і нормами Закону про оренду майна.

Правовий режим суборенди визначено у статті 22 зазначеного вище закону. Так, орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з положеннями частини 3 статті 22 Закону про оренду майна плата за суборенду майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря.

Як вбачається з частини 4 статті 22 зазначеного вище закону, до договору суборенди застосовуються положення про договір оренди.

Отже, відносини суборенди (піднайму) мають похідний, залежний характер від відносин оренди (найму). Умови договору суборенди (піднайму) залежать від умов договору оренди (найму).

Як наслідок, суборендар (піднаймач) може користуватись майном тільки відповідно до призначення, визначеного у договорі оренди (найму). Плата за суборенду (піднайм) не повинна перевищувати орендної плати орендаря (наймача).

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підтвердження існування відносин оренди (найму) між відповідачем та третьою особою відповідач надав суду копію договору оренди від 28.06.2006 року.

Однак, суд критично оцінює поданий документ, оскільки як передбачено частиною 2 статті 36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому як роз'яснив Вищий господарський суд України у п. 21 Інформаційного листа від 18.03.2008 року за № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», якщо копія документа, що є письмовим доказом, подається до господарського суду фізичною особою, то це може бути копія, засвідчена підписом особи, яка її подає, із зазначенням прізвища такої особи.

Із матеріалів справи (зокрема, спірні договори) вбачається, що відповідач як суб'єкт підприємницької діяльності має відповідну печатку.

Разом із тим, подана відповідачем копія договору оренди від 28.06.2006 року взагалі не посвідчена.

Таким чином, копія договору оренди від 28.06.2006 року не може бути письмовим доказом по справі у розумінні частини 1 статті 36 ГПК України.

Як зазначено в преамбулі наданої відповідачем копії договору оренди від 28.06.2006 року, орендодавцем є приватний підприємець ОСОБА_2. Натомість у розділі 8 цього договору зазначено, що орендодавцем є ОСОБА_2, тобто фізична особа (людина як учасник цивільних правовідносин) у розумінні статті 24 ЦК України.

Із поданої відповідачем копії довіреності від 22.03.2005 року вбачається, що ОСОБА_2 саме як фізична особа (учасник цивільних правовідносин) уповноважував третю особу на вступ у правовідносини щодо автобусів, які передавались в оренду за спірними договорами, про що свідчить і відповідач у відзиві на позовну заяву.

Із зазначеної копії довіреності не вбачається, що ОСОБА_2 уповноважував представника діяти від його імені як від підприємця.

При цьому, у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_1, НОМЕР_2,НОМЕР_3 зазначено, що власником автобусів із реєстраційними номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 є фізична особа ОСОБА_2, тобто учасник цивільних правовідносин.

З огляду на викладене вище суд витребував свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_2 як суб'єкта підприємницької діяльності. Однак, відповідачем та третьою особою на вимогу суду свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_2 як суб'єкта підприємницької діяльності подано не було.

Відповідно до частини 2 статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Як передбачено частиною 2 статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, подана відповідачем копія договору оренди від 28.06.2006 року не є доказом по справі.

Крім того суд відзначає, що згідно п. 1.4. спірних договорів автобуси мають використовуватись позивачем як орендарем для пасажирських перевезень у м. Кременчуці. Натомість у п. 1.4. наданої відповідачем копії договору оренди від 28.06.2006 року зазначено, що автобуси мають використовуватись відповідачем як орендарем для службових поїздок по місту Кременчуку.

Отже, має місце різне визначення призначення майна, відповідно до якого можливе його використання.

Розмір орендної плати за спірними договорами складає 6 000 грн. у місяць за один автобус. У наданій відповідачем копії договору оренди від 28.06.2006 року зазначено, що розмір орендної плати за один автобус складає 3 800 грн. у місяць за один автобус.

Як зазначалось вище, при відносинах суборенди (піднайму) суборендар (піднаймач) може користуватись майном тільки відповідно до призначення, визначеного у договорі оренди (найму). При цьому плата за суборенду (піднайм) не може перевищувати орендної плати орендаря (наймача).

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що спірні договори являються договорами суборенди (піднайму). Зазначення у преамбулі спірних договорів того, що орендодавець діє на підставі договору оренди, само по собі не впливає на характер правовідносин, не є підставою для висновку про те, що спірні договори є договорами суборенди (піднайму).

Відповідно до статті 761 ЦК України, що визначає право передання майна у найм, таке право має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Крім того, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Даний висновок вбачається з частини 2 статті 761 ЦК України.

Як вбачається із свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_1, НОМЕР_2,НОМЕР_3 (у матеріалах справи), власником автобусів із реєстраційними номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 є фізична особа ОСОБА_2.

Таким чином, відповідач не являється власником автобусів із реєстраційними номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, а звідси відповідачу не належать і майнові права на автобуси із реєстраційними номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6.

Не погоджується суд із доводами відповідача про те, що при укладенні спірних договорів дотримано вимоги частини 2 статті 761 ЦК України, так як відповідачем не подано жодного доказу у підтвердження того, що відповідача було уповноважено на укладення від свого імені спірних договорів оренди.

Отже, відповідач не мав правових підстав передавати в оренду автобуси із реєстраційними номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 шляхом укладення 30.06.2006 року договорів оренди за № № 2006/ЩА-1, 2006/ЩА-2, 2006/ЩА-3.

Як передбачено частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При вирішенні питання про межі господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) відповідача, суд виходить із такого.

Як передбачено частиною 2 статті 50 ЦК України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 44 ГК України, якою визначено принципи підприємницької діяльності, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

Як вбачається з положень Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, при державній реєстрації фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вносяться, зокрема, дані про види діяльності такої особи.

При цьому частина 6 статті 128 ГК України містить прямий припис громадянам-підприємцям повідомляти органи державної реєстрації про зміну, зокрема, предмета діяльності.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України за N 02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, зокрема у п. 12, на яке посилається відповідач, мова йде про господарську компетенцію виключно юридичної особи як суб'єкта господарювання.

Однак, господарська компетенція у розумінні частини 1 статті 55 ГК України, тобто сукупність господарських прав та обов'язків, фізичної особи-підприємця має певні відмінності від господарської компетенції юридичної особи.

Так, відповідно частини 3 статті 62 ГК України підприємство діє на основі статуту. Тобто, господарська компетенція юридичної особи (підприємства) визначається статутом.

Фізична особа-підприємець статуту не має. Тому її господарська компетенція визначається тими видами діяльності, які особа вибрали як види підприємницької діяльності шляхом відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Як вбачається з витягу серії АВ за № 915372 (у матеріалах справи) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, видами діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, тобто відповідача, є діяльність таксі (за КВЕД № 60.22.0), технічне обслуговування та ремонт автомобілів (за КВЕД № 50.20.0), діяльність автомобільного вантажного транспорту (за КВЕД № 60.24.0), оренда автомобілів (за КВЕД № 71.10.0).

Відповідно до Національного класифікатору України „Класифікація видів економічної діяльності”, який прийнятий наказом від 26.12.2005 року за № 375 Держспоживстандарту України, підклас 71.10.0 „Оренда автомобілів” включає оренду, операційний лізинг та прокат виключно особистих легкових автомобілів та легкових автофургонів вагою до 3, 5 т без водія.

Відповідно статті 1 Закону України „Про автомобільний транспорт” автобус являє собою транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев'ять з місцем водія включно.

Таким чином, оренда автобусів як вид економічної діяльності віднесена до іншого підкласу, а саме: підклас за № 71.21.0 „Оренда інших наземних транспортних засобів та устаткування”. Цей підклас включає оренду та операційний лізинг наземних транспортних засобів та устаткування без водія, крім легкових автомобілів, наприклад, вантажних автомобілів, мотоциклів, автобусів, тягачів, причепів тощо.

Як зазначається у пункті 12 роз'яснення Вищого арбітражного суду України за N 02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», відповідно до якої коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Тобто, підприємства та організації можуть укладати й різноманітні угоди, які є похідними, супутніми їх основній діяльності і випливають з цієї останньої.

Разом із тим правочин є похідним, супутнім діяльності суб'єкта господарювання, випливає з неї, у тому випадку, коли між таким правочином і видом діяльності є зв'язок, зокрема без вчинення правочину здійснення суб'єктом господарювання підприємницької діяльності є неможливим або значно ускладненим, правочин вчинюється задля забезпечення здійснення підприємницької діяльності тощо.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України за N 02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою.

Жодного зв'язку між здаванням відповідачем в оренду автобусів, які належать іншій особі, та діяльністю таксі (за КВЕД № 60.22.0), технічним обслуговуванням та ремонтом автомобілів (за КВЕД № 50.20.0), діяльністю автомобільного вантажного транспорту (за КВЕД № 60.24.0), орендою автомобілів (за КВЕД № 71.10.0) не вбачається.

Автобуси із реєстраційними номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 відповідачу не належать на праві власності, передані позивачу в оренду за ціною, що перевищує орендну плату, яку відповідач має сплачувати за них третій особі. При цьому відповідачем укладено три договори оренди строком на один рік кожен.

Таким чином, здача в оренду автобусів, які належать іншій особі (за КВЕД № 71.21.0), не є для відповідача правочином, похідним, супутнім його діяльності, а саме: діяльності таксі (за КВЕД № 60.22.0), технічне обслуговування та ремонт автомобілів (за КВЕД № 50.20.0), діяльність автомобільного вантажного транспорту (за КВЕД № 60.24.0), оренда автомобілів (за КВЕД № 71.10.0) та не є для відповідача правочином, що випливає із зазначеної вище його діяльності.

Таким чином, відповідач господарської компетенції на вступ у господарські правовідносини щодо здачі в оренду автобусів, які належать іншій особі (за КВЕД № 71.21.0) не має.

Відповідно до положень частини 1 статті 283 Господарського кодексу України (надалі по тексту - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з приписами частини 6 статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено частиною 1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Таким чином, спірні договори за своєю юридичною суттю є договорами оренди (найму), що відповідає їх назвам.

Відповідності до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. А в тому разі, коли сторони в момент вчинення правочину порушать вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, то такий правочин за заявою однієї із сторін, а також іншої заінтересованої особи визнається недійсним.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї з сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Позивач в обґрунтування позовних вимог надав належні докази /у матеріалах справи/, які дають підстави суду задовольнити їх повністю та визнати недійсними договори оренди за №№ 2006/ЩА-1, 2006/ЩА-2 та 2006/ЩА-3 від 30.06.2006 року, укладені між Відкритим акціонерним товариством „Кременчуцьке АТП-15307”, м. Кременчук та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, м. Кременчук.

Судові витрати по сплаті держмита і послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене, матеріали справи, керуючись статтями 27,33-34,36, 43,44-45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними договори оренди за №№ 2006/ЩА-1, 2006/ЩА-2 та 2006/ЩА-3 від 30.06.2006 року, укладені між Відкритим акціонерним товариством „Кременчуцьке АТП-15307”, м. Кременчук та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, м. Кременчук.

3. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_7) на користь Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцьке АТП-15307», 39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул.. Київська, 65/2 (ідентифікаційний номер 03118156) витрати по сплаті держмита в сумі 85 грн. 00 коп. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СУДДЯ Іваницький О.Т.