Постанова № 34307007, 22.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року Справа № 909/138/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача-не з'явились,відповідача прокуратури-Данів В.І., Пастущин Б.В., -Гудименко Ю.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Львівської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.06.2013у справі№909/138/13-г за позовомДолинського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Міжрічанської сільської радидоДолинського спеціалізованого агролісгоспу обласного підприємства "Івано-Франківськоблагроліс"про відшкодування 84373,62 грн. шкоди, завданої незаконною вирубкою деревВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 21.03.2013 (суддя Фрич М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 (судді: Гнатюк Г.М.., Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.), у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Заступник прокурора Львівської області в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.1166,1172 ЦК України, ст.ст.19,86,107 Лісового кодексу України, ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ч.3 ст.35 ГПК України. Зокрема скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій тих обставин, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів, а відповідач, як постійний лісокористувач, зобов'язаний був забезпечити охорону та захист лісових насаджень від їх незаконної вирубки. Разом з тим, на думку заявника, судами не було надано належної оцінки акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 18.04.2012 та вироку Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 28.12.2012, якими встановлено факти незаконних рубок 67 дерев різних порід внаслідок неналежного виконання службових обов'язків по охороні лісу працівником відповідача Шопоняком І.В., за бездіяльність якого має відповідати роботодавець.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що згідно акту перевірки від 18.04.2012 Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області було виявлено незаконну порубку 67 дерев граба, берези, осики, липи, вільхи, дуба в кварталі №3, ділянки 2, 6; кварталі № 4, ділянки 7, 9, 11, 13, 14, 16, 18 загальною масою 18, 42 м3 на території лісового обходу №1 Гузіївської технічної дільниці Долинського спеціалізованого агролісгоспу. Згідно наказу №2 від 05.01.2011 року "Про поділ технічних дільниць та обходів Долинського САЛГ", за Шопоняком І.В. було закріплено та передано під охорону обхід №1 Гузіївської технічної дільниці №2 куди входять квартали 1, 2, 3, 4, 5 загальною площею 527 га.

Позивач стверджує, що Шопоняк І.В. згідно наказів №37 від 10.06.1986р. та №2 від 04.01.2010, працюючи на посаді майстра лісу Гузіївської технічної дільниці Долинського САЛГ, як службова особа державної лісової охорони несе повну матеріальну відповідальність за охорону лісу та за лісопродукцію, яка знаходиться в його обході та інших ввірених йому матеріальних цінностей.

Однак, Шопоняк І.В., взявши на себе обов'язок по охороні лісу у ввіреному йому обході, неналежним чином віднісся до виконання своїх службових обов'язків по охороні лісу, не виявив в кварталі №3, ділянки 2-6; кварталі № 4 ділянки 7, 9, 11, 13, 14, 16, 18 незаконну рубку 67 дерев граба, берези, осики, липи, вільхи, дуба загальною ліквідною масою 18,42куб.м. Внаслідок невиконання Шопоняком І.В. своїх службових обов'язків Долинському САЛГ заподіяно істотну шкоду на загальну суму 84373,62 грн.

Вироком Болехівського міського суду від 28.12.2012 Шопоняка Ігора Васильовича визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.367 Кримінального кодексу України, та застосовано ч.1 ст.69 Кримінального кодексу України з призначенням покарання у вигляді штрафу розміром 1000 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями на підприємствах, установах, організаціях лісового господарства строком на 1 рік.

Відповідно до ст.16 та ч.1 ст.17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно з п.1 ч.2 ст.19 та ч.ч.1,5 ст.86 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 105 Лісового кодексу України за порушення лісового законодавства дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність несуть винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, вина яких встановлена у законному порядку.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що матеріалами справи не підтверджується завдання відповідачем шкоди лісовому господарству, оскільки ним не було порушено приписів Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою КМ України №761 від 23.05.2007, який визначає умови та порядок заготівлі деревини під час проведення рубок лісу, що доводить відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та збитками, завданими незаконною порубкою дерев невстановленими особами.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, завданою позивачу, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до ст.1166 ЦК України та ст.105 Лісового кодексу України.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому, завдання шкоди працівником своїми протиправними діями, які за своїм змістом не випливають з трудового (службового) становища, не тягне за собою покладання обов'язку відшкодування шкоди на юридичну особу. Відшкодування здійснює сама особа, яка завдала шкоди, на загальних підставах, які визначені ст. 1166 ЦК України.

В спірному випадку Долинський спеціалізований агролісгосп ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" не зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями його працівником Шопоняком І.В. внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Згідно з п.5 ст.64 (Основні вимоги щодо ведення лісового господарства) Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.86 та ст.90 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на органи виконавчої влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

В свою чергу, згідно з п.5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Відповідно до ст.107 цього Кодексу підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень п.1 ч.2 ст.19, п.5 ст.64, ч.ч.1,5 ст.86, п.5 ч.2 ст.105 та ст.107 Лісового кодексу України відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.

Відтак, при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що відповідно до ст.19 Лісового кодексу України обов'язки зі забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у аналогічних справах зі спорів про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення лісового законодавства (постанови ВГСУ від 29.07.2013 у справі №5010/1287/2012-П-13/90, від 03.04.2012 у справі №5010/2141/2011-23/75, від 30.11.2011 у справі №6/102, від 17.09.2012 у справі №13/5025/399/12 та від 27.10.2011 у справі №11/62-10 (у допуску останніх двох справ до провадження ВСУ відмовлено ухвалами ВГСУ від 26.11.2012 та від 20.01.2012 відповідно)).

Однак, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції, помилково не взявши до уваги наведені норми чинного лісового законодавства, не врахували, що відповідач, як постійний лісокористувач, зобов'язаний був, зокрема, забезпечити охорону та захист лісових насаджень від незаконних вирубок, а тому в разі невиконання покладених на нього обов'язків, в тому числі повинен нести відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, факт незаконної вирубки дерев на підвідомчій відповідачеві території підтверджено складеним за наслідками перевірки актом від 18.04.2012 та доданим до нього розрахунком розміру шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою дерев, здійсненим позивачем на підставі постанови КМ України від 23.07.2008 №655 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Однак, ані зазначений акт, ані розрахунок розміру шкоди помилково не були взяті судами до уваги з огляду на те, що вони не доводять факту безпосереднього скоєння правопорушення (вирубки дерев) відповідачем.

Касаційна інстанція також враховує наступне.

Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Колегія визнає помилковим висновок апеляційного суду про відсутність у Долинського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями його працівника Шопоняка І.В. внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, оскільки вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 28.12.2012 встановлено факти незаконних рубок 67 дерев різних порід та завдання істотної шкоди на спірну суму внаслідок неналежного виконання службових обов'язків по охороні лісу працівником відповідача Шопоняком І.В. протягом зимово-весняного періоду 2012 року, за бездіяльність якого має відповідати роботодавець. Вказані факти, що свідчать про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою службової особи відповідача під час виконання нею своїх трудових (службових) обов'язків та завданням шкоди лісовим ресурсам, в силу приписів ч.3 ст.35 ГПК України мають преюдиціальне значення та не підлягають доведенню при вирішенні даного спору. До того ж, судами не встановлено тих обставин, що працівник відповідача, допускаючи своєю недбалою поведінкою незаконну вирубку дерев, в спірний період не виконував трудові (службові) обов'язки з поважних причин (відпустка, хвороба тощо).

Наведеним також спростовується передчасний висновок суду апеляційної інстанції про те, що вказаний вирок суду по кримінальній справі звільняє відповідача, як юридичну особу, від обов'язку доказування відсутності своєї вини в спричиненні екологічної шкоди екологічним правопорушенням, вчиненим з вини конкретної фізичної особи.

Відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008 року, акт перевірки - це документ, який є, зокрема, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання, а відтак, зазначений акт слід розцінювати як належний доказ, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства.

Крім того, доказів оскарження зазначеного акту у встановленому законом порядку матеріали справи не містять, а відтак, на час вирішення спору він є чинним, відомості, зазначені в акті, відповідачем за допомогою належних і допустимих доказів не спростовані. Таким чином, у судів попередніх інстанції були відсутні підстави відхилення акта перевірки в якості неналежного доказу по справі.

Згідно зі ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами вказаної норми, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

До істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у спорі про відшкодування заподіяної шкоди, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. Разом з цим, позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Відмовляючи у позові з підстав недоведеності позивачем вини відповідача у незаконній вирубці дерев, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на норму ч.2 ст.1166 ЦК України, у якій вказано, що особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Таким чином, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Однак, судами згадані обставини належним чином не досліджувалися.

Крім того судами попередніх інстанцій не було перевірено розрахунок заявлених до стягнення збитків та не з'ясовано, чи відповідає він приписам постанови КМ України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Також судам слід врахувати, що розподіл грошових коштів від стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, повинен здійснюватись з урахуванням приписів статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та вимог пункту 7 частини 3 статті 29, пункту 7 частини 2 статті 69 Бюджетного кодексу України, які визначають, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо розрахунку дійсного розміру завданої шкоди, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно усунути допущені недоліки, з'ясувати всі обставини справи, дослідивши певні документи на підтвердження обставин, що мають значення у справі, зокрема, Статут відповідача, розрахунок збитків, вирок суду в кримінальній справі, правильно застосувати норми матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та винести законне і обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.03.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 у справі №909/138/13-г скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун