Постанова № 34298944, 17.10.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 року м.Львів № 813/7140/13-а

16 год. 02 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Перчак С.В., позивач ОСОБА_1, представник відповідача Коник С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 4324 про стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А 4324. З урахування уточнених позовних вимог стягнути з рахунків військової частини А 4324 по КЕКВ 2250 нарахованої заборгованості за службові відрядження в сумі 2250, 86 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства, зокрема ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів від 02.02.2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» покликаючись на відсутність належного фінансування не відшкодовував ОСОБА_1 витрати понесені ним під час службових відряджень, у зв'язку із чим у військової частини А 4324 виникла заборгованість перед останнім у сумі 2250,86 грн., яка підлягає стягненню в його користь.

В судовому засіданні позивач надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач не заперечує наявності суми заборгованості перед позивачем, проте з підстав викладених в письмовому відзиву поданому до матеріалів справи зазначає, що командування військової частини А4324 неодноразово зверталося до вищого командування про виділення коштів для виплати витрат понесених позивачем та іншим військовослужбовцями на службові відрядження, про що свідчать заявки начальнику фінансово - економічного управління на виділення коштів для виплати заборгованості. Але в квітні місяці 2013 року, в порядку виконання вимог Закону України «Про гарантії держави за виконання судових рішень», управлінням ДКС України у Личаківському районі м. Львова було зупинено проведення платежів за незахищеними видатками. Тому, виходячи з реальних можливостей, відповідач не мав можливості виплатити грошові кошти позивачу за службові відрядження. А відтак, на підставі викладеного, керуючись вимогами п.1.1 ч.І ст.2 Бюджетного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», просить суд відмовити в задоволені позову повністю.

Суд заслухав пояснення сторін, повно та всебічно дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив наступні фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині А 4324 на посаді - начальника служби частини.

Згідно з виданими наказами командира військової частини А 4324: № 73 від 07.04.2013 року, № 80 від 17.04.2013 року, № 87 від 24.04.2013 року, № 100 від 15.05.2013 року, № 104 від 20.05.2013 року, № 141 від 01.07.2013 року, № 148 від 09.07.2013 року, № 159 від 23.07.2013 року № 165 від 30.07.2013 року ОСОБА_1 протягом 2013 року неодноразово направлявся командиром військової частини у службові відрядження для виконання різного роду службових завдань, що пов'язані з специфікою роботи позивача, про що свідчать посвідчення про відрядження, проїзні документи, квитанції .

Заборгованість військової частини перед позивачем з витрат на відрядження за 2013 рік становить 2250,86 грн., що підтверджується довідкою від 11.09.2013 року № 835 виданою командиром військової частини А 4324 полковником Донченко М.М. (а.с.7).

Позивач звернувся з рапортом про виплату йому заборгованості по відрядних витратах за період за 2013 рік.

11.09.2013 року відповідач листом повідомив ОСОБА_1 про те, що станом на 11.09.2013 року рахунки військової частини А 4324 заблоковані з метою примусового виконання рішень судів у повному обсязі, крім захищених статей видатків на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам (а.с. 16).

Дана заборгованість і стала причиною звернення позивача з вищезазначеним позовом до суду.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін, суд керується наступними положеннями чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.6 ст. 14 цього Закону при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів від 02.02.2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі - Постанова № 98) особливості направлення у відрядження військовослужбовців, визначаються Міністерством оборони за погодженням з Міністерством фінансів України.

Постановою № 98 передбачено відшкодування витрат пов'язаних з вибуттям у службові відрядження для працівників підприємств, установ та організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1.

Відповідно до вимог п.13 Постанови № 98 наказом Міністра оборони України 29.08.2011 року № 530, затверджено Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України (далі - Інструкція).

Пунктом 1.1 Інструкції передбачено, що службовим відрядженням (далі - відрядження) вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Відповідно до п. 1.13 Інструкції військовослужбовцю перед вибуттям у відрядження видається аванс у межах сум, передбачених на виплату добових та відшкодування витрат на проїзд та наймання житлового приміщення. Після повернення з відрядження військовослужбовець зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем повернення до місця проходження військової служби, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню військовослужбовцем до каси або зарахуванню на відповідний рахунок військової частини. Разом із звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і оригінали документів, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності оригіналів документів, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого військовослужбовця, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені документально (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються.

Відповідачем наявність заборгованості по відшкодуванню витрат на відрядження не заперечується, довідкою від 11.09.2013 року за № 835 підтверджується сума боргу у розмірі 2250,86 грн. та єдиною причиною виникнення такої вказується відсутність коштів.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08.11.2005 р. у справі «Кечко проти України» зазначив, що безпідставним є посилання на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава через створювані нею органи несе обов'язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Таким чином, суд вважає, що слід стягнути з військової частини А 4324 грошову компенсацію витрат на відрядження, оскільки відсутність коштів у відповідача на виплату зазначених витрат не може бути підставою для позбавлення права позивача на належну компенсацію понесених ним витрат під час службового відрядження.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, судові витрати у формі судового збору з відповідача не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з рахунків військової частини А 4324 (Львівська область, Пустомитівський район, с.Липники; код ЄДРПОУ 07928969 ) нарахованої заборгованості за службові відрядження в сумі 2250, 86 грн.

Судові витрати з відповідача не стягуються.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2013 року.

Суддя Сподарик Н.І.