Постанова № 34276425, 17.10.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

"fs130">РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 року Справа № 906/619/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Павлюк І. Ю. , суддя Саврій В.А.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу ПП "Житомироблдрукарня" на рішення господарського суду Житомирської області від 04.07.13 р. у справі № 906/619/13 (суддя Ляхевич А.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Папір"

до Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" (м.Житомир)

про стягнення 35355,60 грн. основного боргу, 795,67 грн. пені, 13863,00 грн. штрафу, 1590,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Папір", 07403, м. Бровари, вул. Залізнична, 4 (надалі – позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" (надалі – відповідач) про стягнення з Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" 52604,67грн., з яких 36355,60грн. боргу, 795,67грн. пені, 13863,00 грн. штрафу та 1590,40 грн. процентів згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.07.13 р. (а.с. 45-49) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача: 35355,60 грн. основного боргу, 795,67 грн. пені, 13863,00 грн. штрафу, 1590,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Провадження у справі в частині стягнення 1000,00 грн. основного боргу припинено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги в частині стягнення 35 355,60 грн. основного боргу, є підтвердженими належними доказами, законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Оскільки під час розгляду справи, позивачем частково погашений основний борг в сумі 1000 грн., тому на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України суд припинив провадження у справі в цій частині.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою (а.с. 58-61), в якій просить скасувати його частково та ухвалити рішення, яким зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню до 10% - 4621 грн.

Апелянт зокрема зазначає, що 13683 грн. штрафу у розмірі 30% від суми основного боргу, є великою санкцією порівняно із сумою простроченої оплати та з урахуванням того, що факт отримання збитків позивачем не доведено.

В підтвердження викладеного посилається, зокрема, на: ст. ст. 83, 233 ГПК України, ст. 549 ЦК України.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/619/13 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Павлюк І.Ю.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням голови суду від 02.09.13р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Павлюк І.Ю., суддя Саврій В.А.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні від 06.09.13 р., проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Представники сторін не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні 17.10.13 р. суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 81, 82).

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Заслухавши пояснення представників позивача в судовому засіданні від 06.09.13 р., розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 21 вересня 2012 року між ТОВ "Прем'єр Папір" (продавець) та ПП "Житомироблдрукарня" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №1 (а.с.15-16).

Відповідно до п. 1.1 Договору, продавець зобов'язується постачати покупцю папір, картон, плівки, іншу целюлозно-паперову продукцію та інший товар, згідно видаткової документації (надалі-товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Згідно пункту 2.3 Договору, поставка товару здійснюється продавцем на підставі заявок покупця та/або рахунків фактур, специфікації чи додатків до договору, з обов'язковою вказівкою в ній асортименту, кількості товару, реквізитів сторін та терміни поставки окремої партії.

Відповідно до пункту 2.6 договору, підтвердженням передачі товару від продавця до покупця є підпис представника покупця на накладній та надання продавцю довіреності на отримання ТМЦ. Згідно пункту 4.1. договору, асортимент, кількість, ціна поставки товару вказуються в рахунках-фактурах та/або накладних на товар, що є невід'ємною частиною даного договору.

За змістом пункту 4.2 договору, взаємною згодою сторін є згода покупця на отримання товару від продавця за цінами, зазначеними в рахунках-фактурах та накладних на товар, які є невід'ємною частиною даного договору.

Загальна сума цього договору визначається як загальна сума поставок за цим договором з врахуванням ПДВ (п. 4.3).

В пункті 5.1 договору сторони визначили, що розрахунок за товар здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця впродовж 7 (семи) календарних днів з моменту одержання товару на підставі видаткових накладних. Товар вважається оплаченим з дня надходження всієї суми грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 р. Якщо до завершення строку цього договору жодна із сторін не підтверджуватиме факту припинення його дії, дія цього договору вважатиметься продовженою на той самий строк (п. 6.1).

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що свої обов'язки по договору № 1 від 21.09.2012р. позивач виконав належним чином, поставивши на підставі довіреності №517 від 15.05.2013 р. (а.с.20) відповідачу товар на загальну суму 46210,40 грн., що підтверджується видатковими накладними: №КБ-0000346 від 15.02.2013 р. на суму 10385,00 грн. (а.с. 17); №КБ-0000352 від 18.02.2013 р. на суму 17856,00 грн. (а.с. 18); №КБ-0000353 від 18.02.2013 р. на суму 17969,40 грн. (а.с. 19).

Відповідно до п. 5.1 Договору, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунок за поставлений товар протягом 7 календарних днів з моменту переходу права власності на товар. Таким чином, позивач вважає, обов`язок з оплати за поставлений товар у відповідача виник: №КБ-0000346 від 15.02.2013 р. до 01.03.13 р.; №КБ-0000352 від 18.02.2013 р. до 04.03.13 р.; №КБ-0000353 від 18.02.2013 р. до 04.03.13 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково оплатив отриманий від позивача товар на суму 9854,40 грн., що підтверджується банківськими виписками, а саме: 02.04.2013 р. - 7354,40 грн. (а.с. 21); 04.04.2013р. - 500,00 грн. (а.с. 22); 09.04.2013р. - 1000,00 грн. (а.с. 23); 10.04.2013р. - 500,00 грн. (а.с. 24), 16.04.2013р. - 500,00грн.(а.с. 25).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання по оплаті товару належним чином не виконав, внаслідок чого, утворилась заборгованість перед позивачем за отриманий товар в сумі 36355,60 грн.

Водночас, як вбачається з банківської виписки від 08.05.13 р., відповідач часткового розрахувався з позивачем за папір газетний - 1000,00 грн., а відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутній предмет спору в частині стягнення 1000 грн. основного боргу за договором від 21.09.2012р. та припинив в цій частині провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Водночас, позовні вимоги в сумі 35355,60 грн., апеляційний суд вважає обґрунтованими та підтвердженими доказами, наявними в матеріалах справи, а тому залишає рішення в цій частині без змін.

Слід зазначити, що у відповідності до п. 3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2 Договору, у випадку несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми невиконаних грошових зобов'язань за кожен день такого прострочення. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється за весь період існування простроченої заборгованості, а саме: з дня виникнення заборгованості і до моменту, коли така заборгованість буде повністю погашена.

При порушенні покупцем терміну виконання грошових зобов'язань більше, ніж на 7 календарних днів, покупець зобов'язується сплатити продавцю штраф у розмірі 30% від несплаченої в строк суми (п. 7.3).

Відповідно до п. 7.4 договору, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, сторони домовились, що за прострочення покупцем терміну виконання грошового зобов'язання, вказаного в п. 5.1 та п. 5.2 цього договору, покупець зобов'язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також, 30% річних за користування грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Крім того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов’язання передбачено приписами ч. 2 ст. 231 ГК України.

Водночас, апеляційний суд враховує той факт, що сторони підписали та скріпили печатками договір купівлі-продажу №1 без будь-яких зауважень, а відтак, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п. 3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу, колегія суддів приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позову в частині стягнення з відповідача 795,67 грн. пені та 13863,00 грн. штрафу.

Водночас, апеляційний суд не бере до уваги твердження відповідач викладені в апеляційній скарзі, щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки вказана вимога відповідача не розглядалась в суді першої інстанції.

Таким чином, керуючись ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційною інстанцією не може бути прийнята і розглянута вимога відповідача, що не була предметом розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а стаття 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В договорі купівлі-продажу №1 від 21.09.2012р. (п. 7.4 договору), сторонами встановлено, що за прострочення покупцем терміну виконання грошового зобов'язання, вказаного в п. 5.1 та п. 5.2 цього договору, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України покупець зобов'язується сплатити продавцю, зокрема, 30% річних за користування грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що договором передбачено розмір процентів, що підлягає сплаті в разі прострочення оплати товару - 30% річних, що нараховуються на суму заборгованості за період прострочення.

Здійснивши розрахунок процентів, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо нарахування та стягнення з відповідача 1590,40 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 04.07.13 р. у справі № 906/619/13 залишити без змін, апеляційну скаргу ПП "Житомироблдрукарня" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/619/13 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Саврій В.А.