Рішення № 34275107, 08.10.2013, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 1509/1782/12

Провадження № 2/499/228/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"08" жовтня 2013 р. смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Кравчука О.О., учасників цивільного провадження секретаря судового засідання Моторко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

26.12.2012 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» про зміну формулювання причини звільнення, внесення запису у трудову книжку, оплату за час вимушеного прогулу.

11.03.2013 позивач подала заяву про зміну позовних вимог за якою просила визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними, поновити строк звернення до суду, визнати її звільнення незаконним, скасувати наказ №1-ок від 12.01.2012 про звільнення, поновити її на роботі, виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, вважаючи, що позивач пропустила встановлений законом строк для звернення до суду, а вимоги за позовом є безпідставними.

Позивач та її представник пояснили, що строк звернення з позовною заявою до суду ОСОБА_1 був пропущений з поважних причин. Вона звернулася до суду з моменту коли їй стали відомі підстави та обставини звільнення з роботи, оскільки відповідач в січні 2012 року такі відомості не повідомляв, й на її запити відповіді не надавав. Наказ про звільнення з роботи особисто не вручався й поштою не направлявся. Після звернення до компетентних органів й отримання відповідей вона звернулась до суду. Звільнення з роботи за прогул є неправомірним, так як фактів не виходу на роботу не допускалось, відповідач свідомо не допускав до роботи із-за звернення зі скаргою на дії відповідача щодо не виплати заробітної плати. Звільнення проведено без згоди профспілкового комітету.

Відповідач та його представник пояснили, що позивачем строк звернення з позовною заявою до суду був пропущений без поважних причин. Позивач з 12.01.2012 після видання відповідного наказу знала про звільнення з роботи за прогул. Реєстрація наказів, що видаються на підприємстві не здійснюється. Наказ про внесення змін до наказу ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» від 12.01.2012 № 1-ОК не видавався. Звільнення позивача за прогул відбулось в результаті невиходу її на роботу. Підставою для видання наказу став акт, що підтвердив факт відсутності позивача на роботі в період з 03.01.2012 по 11.01.2012.

Свідок ОСОБА_2 пояснила, що працювала контролером в ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» в період з 01.08.2011 по 22.02.2013 та знає позивача, яка якісно виконувала обов'язки двірника й не виходи на роботу не допускала. На підприємстві не своєчасно виплачували заробітну плату з затримкою в 4-5 місяців. В січні 2012 року відповідач не допускав позивача до виконання обов'язків із-за звернення позивача зі скаргами щодо невиплати заробітної плати.

Свідок ОСОБА_3 пояснила, що працює бухгалтером-касиром в ТОВ «Іванівський райсількомунгосп», знає позивача, яка в період з 03.01.2012 по 11.01.2012 була відсутньою на роботі в зв'язку з чим була звільнена з роботи. Факт відсутності позивача на роботі був підтверджений складанням відповідного акту, що був підписаний в тому числі й нею.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що працює головним бухгалтером в ТОВ «Іванівський райсількомунгосп», та на неї покладені обов'язки по веденню кадрової роботи на підприємстві. Знає позивача, яка в період з 03.01.2012 по 11.01.2012 була відсутньою на роботі в зв'язку з чим була звільнена з роботи. Факт відсутності позивача на роботі був підтверджений складанням відповідного акту. З питання звільнення позивача було видано два накази виробничий та по кадрам в яких були допущені помилки щодо року звільнення позивача з роботи.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що працює юрисконсультом Іванівського РЕС, знає позивача та їй відомі обставини звільнення позивача, так як ОСОБА_1 зверталась до неї для позики грошей й розповіла, що керівництво підприємства не допускає до роботи в зв'язку з чим відсутні грошові засоби. Постійно бачила позивача за місцем роботи, оскільки ділянка де позивач виконувала свої обов'язки перебуває неподалеку від її роботи та проживання. 03.01.2012, 08.01.2012 бачила позивача під час виконання обов'язків двірника на ділянці. Фактичною причиною звільнення з роботи позивача став факт звернення ОСОБА_1 зі скаргою на дії відповідача з питання невиплати заробітної плати.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що працює механізатором в ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» та знає позивача. 12.01.2012 був викликаний директором та головним бухгалтером підприємства з метою підписання акту щодо відсутності позивача на роботі. В кабінеті головного бухгалтера підприємства підписав акт стосовно відсутності позивача на роботі, з текстом акту не ознайомлювався підписав не читаючи, позивача в кабінеті під час підписання акту не бачив. Фактичну відсутність позивача на роботі в період з 03.01.2012 по 11.01.2012 підтвердити не може, такими відомостями не володіє.

З записів трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що відомості про число, місяць, документ на підставі чого внесенні записи до трудової книжки щодо звільнення не зазначені ( а.с. 3).

Відповідь начальника територіальної державної інспекції з питань праці в Одеській області від 17.08.2012 № 15-Б449, яка направлена ОСОБА_1 поштою 29.11.2013 свідчить, що звільнення позивача проведено з порушенням законодавства України без попередньої згоди профспілкового органу, з порушенням порядку виплати при звільнені, оформлення трудових книжок ( а.с. 5-6 ).

З копії журналу руху трудових книжок вбачається, що в графі дата видачі трудових книжок відомості про дату відсутні ( а.с. 48).

Згідно акту від 12.01.2012 ОСОБА_1 відмовилася давати письмові пояснення (а.с. 51).

Відповідно наказу ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» від 12.01.2012 № 1-ОК (далі - наказ від 12.01.2012) ОСОБА_1 звільнена з посади двірника за ст.40 п.4 КЗпП України за прогул з 12.01.2011 ( а.с. 53).

З копії табелю за січень вбачається, що голова та секретар комісії табель не підписали (а.с. 54).

За заявами від 11.02.2012, 22.03.2013 позивач зверталась до відповідача з вимогами (а.с. 65-66).

З довідок від 01.10.2011, 01.01.2012, 01.02.2012 вбачається, що заробітна плата двірника складає розмір 995 гривен (а.с. 99-102).

Встановивши зазначені обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Перевіряючи і обговорюючи причини пропуску позивачем строку звернення до суду, суд вважає можливим поновити пропущений строк з таких мотивів.

Ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачає, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З норми цієї статті виходить, що місячний строк звернення до суду у справах про звільнення необхідно відраховувати з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Копія наказу ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» від 12.01.2012 № 1-ОК щодо звільнення ОСОБА_1 з посади двірника за ст.40 п.4 КЗпП України за прогул не містить відомостей про день вручення копії такого наказу позивачу. Одночасно в тексті наказу наведені відомості, що позивач звільнена з роботи за прогул з 12.01.2011, а не з 12.01.2012.

За таких обставин суд констатує, що відповідачем не було вручено позивачу копію належного наказу про звільнення її з роботи за прогул. Позивач та її представник отримали зазначений наказ під час розгляду цієї справи судом. Відповідач реєстрацію наказу про звільнення позивача з роботи не здійснював, зміни до наказу в установленому порядку не вносив, що свідчить про системні порушення порядку видання та доведення наказів на підприємстві й тому достовірно встановити день вручення позивачу копії наказу про звільнення не представилось можливим.

За ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 " Про трудові книжки працівників" (далі - Постанови КМУ) трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

На виконання Постанови КМУ розроблено і затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція).

Згідно пп. 2.3. п. 2 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

З пп. 2.26. п. 2 Інструкції вбачається, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Підпунктом 4.1. п. 4 Інструкції визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Трудова книжка заповнюється одночасно українською та російською мовами і засвідчуються окремо обидва тексти.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

За пп. 4.2. п. 4 Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

З наведених норм вбачається, що відповідачем були порушені встановлені Постановою КМУ, Інструкцією правила оформлення та порядку видачі трудової книжки позивачу. Оскільки, трудова книжка належним чином не оформлена, журнал руху трудових книжок не містить інформації про день видачі позивачу трудової книжки, тому строк на звернення до суду не можна відраховувати з 12.01.2012.

Одночасно суд вважає можливим відраховувати строк звернення позивача до суду з дати направлення начальником територіальної державної інспекції з питань праці в Одеській області від 17.08.2012 № 15-Б449 їй 29.11.2012 відповіді, в тексті якої наведені обставини звільнення позивача з роботи за прогул.

Суд звертає увагу на те, що за ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Дана стаття не містить конкретного переліку причин, які можуть бути поважними у разі пропуску строку, що кореспондується в право суду виходячи з обставин конкретної справи визначати такі причини.

Зважаючи на зазначене та те, що відповідач з 12.01.2012 по дату ухвалення рішення по справі не виконав свого обов'язку щодо вручення позивачу належного за формою, змістом копії наказу про звільнення та не видав належно оформлену трудову книжку, а позивач звернулася до суду 26.12.2012, тобто протягом місячного строку з дати 29.11.2012, тому суд вважає можливим поновити позивачу порушений строк, як такий, що пропущений з поважних причин.

Вирішуючи питання про застосування судом норм матеріального права, суд виходить із такого.

З п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України виходить, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За ч. 1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч.1, 2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9 пленум, роз'яснив, у разі встановлення, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення.

Аналізуючи вказані норми законодавства, акт та доповідну від 12.01.2012, наказ ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» від 12.01.2012 № 1-ОК суд вважає, що звільнення позивача з посади двірника вчинено без достатніх правових підстав, оскільки відповідачем достовірно, належно й об'єктивно не встановлені фактичні дані відсутності позивача на роботі в період з 03.01.2012 по 11.01.2012, акт від 12.01.2012 лише містить відомості про відмову позивача надати пояснення, не підтверджує факт відсутності позивача на роботі й складений формально, що підтвердив свідок ОСОБА_6, який лише підписав акт не знаючи його змісту, а позивача в момент підписання акту не бачив, акти які б підтверджували фактичну відсутність позивача на робочому місці на ділянці двірника відповідачем не складались, й тому в суді факт відсутності позивача на робочому місті в зазначений період свого підтвердження не знайшов. Крім того, відповідачем взагалі не з'ясовувались обставини неповажності причин невиходу позивача на роботу встановлення яких є обов'язковою умовою для звільнення працівника з роботи за п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

Також, суд констатує, що в порушення норм ст. 43 КЗпП України відповідач приймаючи рішення про звільнення позивача з роботи за прогул не звернувся до профспілки щодо надання згоди на звільнення позивача. Судом не зупинялось провадження по справі, оскільки за наведеними відповідачем в запереченні відомостями власник вже звернувся до виборчого органу первинної профспілкової організації про надання згоди на звільнення позивача. Протягом розгляду справи відповідачем не було надано документів профспілкової організації з зазначеного питання, однак, оскільки судом були встановлені очевидні обставини неправомірності звільнення позивача з роботи, відсутність документу щодо згоди профспілкової організації на звільнення не має юридичного значення.

Враховуючи вище викладене з урахуванням вимог ч.1, 2 ст.235 КЗпП України суд приходить до висновку, що позивача було звільнено без достатніх для цього підстав, а тому звільнення позивача слід: визнати незаконним, наказ від 12.01.2012 скасувати, позивача поновити на роботі зі стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням, суд, виходить із загальних правил обчислення середнього заробітку, тобто, із середнього заробітку за останні два календарних місяці роботи відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Заробітна плата позивача за останні два місяці складала 995 гривен, тому середньоденна заробітна плата за два місяці, що передували її звільненню, складає (995 грн + 995 грн) : 44 робочі дні = 45 грн.23 коп. (а.с. 99-102).

Враховуючи зазначені обставини та керуючись положеннями п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньоденна заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складається з такого розрахунку: з 12.01.2012 по 08.10.2013 = 434 дні при п'ятиденному робочому тижні на підприємстві. Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає середньоденний заробіток помножений на кількість робочих днів - 45 грн.23 коп. х 434 дні = 19629 грн. 82 коп.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 12.01.2012 по 08.10.2013 дорівнює 19629 грн. 82 коп. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд зазначає суму стягнення без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів покладаючи цій обов'язок на відповідача.

Вирішуючи справу керуючись процесуальними нормами суд зазначає, що за ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, в межах позовних вимог та на підставі поданих ними доказів.

З ч.1 ст.58 ЦПК України вбачається, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.60 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Таким чином, виходячи з наведених матеріальних та процесуальних норм, суд вважає, що відповідач не надав суду достатньо належних та допустимих доказів у підтвердження обставин, на які посилається у запереченні й не спростував доводів позивача наведених в позовній заяві.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі п.2, 4 ч.1 ст.367 ЦПК України, рішення суду підлягає обов'язковому негайному виконанню по справам про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненої.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати звільнення ОСОБА_1 з посади двірника згідно п.4 ст.40 КЗпП України за прогул - незаконним.

Наказ ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» від 12.01.2012 № 1-ОК щодо звільнення ОСОБА_1 з посади двірника згідно п.4 ст.40 КЗпП України за прогул - скасувати.

ОСОБА_1 поновити на роботі на посаді двірника в ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» з 12.01.2012.

Стягнути з ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.01.2012 по 08.10.2013 у розмірі 19629 (дев'ятнадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн. 82 коп.

Визначену судом суму середнього заробітку стягувати на користь ОСОБА_1 за вирахуванням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнути з ТОВ «Іванівський райсількомунгосп» судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп. на рахунок: 31217206700200; найменування рахунку - Іванівський район 22090200; банк - ГУДКУ в Одеській області; МФО-828011; код за ЄДРПОУ - 37801601.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Іванівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду апеляційної скарги.

СуддяО. О. Кравчук