Постанова № 34274828, 09.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа№ 910/10926/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Санталова С.В. - дов. б/н від 02.07.2013р.

від відповідача: Кузьмич Б.А. - дов. б/н від 15.07.2013р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» на рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2013р. (повний текст підписано 21.08.2013р.)

у справі № 910/10926/13 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М

Дніпровська набережна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН»

про стягнення 24 533, 72 грн.

В судовому засіданні 09.10.2013р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» про стягнення 24 533, 72 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати виконаних робіт, а тому просив суд стягнути з відповідача 20 648, 91 грн. основного боргу, 2248, 75 грн. пені, 61, 93 грн. інфляційних втрат, 449, 75 грн. 3% річних, 1 124, 38 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, а всього 24 533, 72 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від19.08.2013р. у справі № 910/10926/13 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» 20 648, 91 грн. боргу, 140, 87 грн. 3% річних, 20, 65 грн. інфляційних витрат та 1 459, 39 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку апелянта, судом першої інстанції не з'ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного та повного розгляду справи.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2013р. для розгляду справи № 910/10926/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді - Зеленін В.О., Синиця О.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2013р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 09.10.2013р.

01.10.2013р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 09.10.2013р. вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, який відмовити в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 09.10.2013р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» (позивач, підрядник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» (відповідач, замовник за договором) укладено договір підряду № 60/04-2011 з технічного обслуговування автомобіля (ів), відповідно до п. 1.1. якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти і вчасно оплатити вказані роботи в порядку, у строк і на умовах, визначених цим договором.

Вартість робіт із технічного обслуговування та ремонту автомобіля (ів) замовника визначається на підставі прейскуранта цін на агрегати, запасні частини, матеріали, устаткування, комплектуючі та інші витратні матеріали, що діяв на дату подачі заявки замовником, а також вартість конкретної роботи відповідно до розцінок підрядника. Підрядник надає замовнику знижку в розмірі 10% від прейскурантної вартості запасних частин, а також на виконувані роботи та супутні послуги (в тому числі й мийки автомобіля (ів), транспортування (евакуації) автомобіля (ів), та інші) в розмірі 10% від їх вартості, що встановлена згідно діючого прейскуранту цін підрядника (п. п. 3.1., 3.3. договору).

Пунктом 3.4. договору сторони погодили, що замовник сплачує вартість виконаних робіт на підставі акту виконаних робіт у строк не пізніше 3 банківських днів з дати його підписання шляхом перерахування безготівкових коштів банківським переказом на рахунок підрядника.

Цей договір, згідно п. 7.7., набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє: в частині прийняття підрядником заявок на виконання робіт до 31.12.2011р., а в інших випадках - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що за завданням відповідача, на підставі відповідної заявки, позивачем були виконані роботи з технічного обслуговування належного відповідачу автомобіля «TRANSPORTER VW NFZ», д. н. АА 2194 СІ, що підтверджується актом виконаних робіт № Н4136516 від 31.08.2012р., який підписаний уповноваженими представниками сторін.

Зі сторони відповідача вищезазначений акт підписано представником Гайдар А.А., який діяв на підставі довіреності на ТМЦ серії ААД № 430159 від 30.08.2012р.

Згідно п. 1 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р. (далі - Інструкція), Інструкція поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Відповідно до п. 2 даної Інструкції, за довіреністю одержувачів відпускаються покупцям або передаються безплатно цінності, а саме: сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери.

Оскільки виконані роботи породжують певні товарно-матеріальні цінності (ремонт автомобіля з використанням нових запчастин, що впливає на якість та стан речі) відповідна довіреність розповсюджується як на отримання автомобіля з ремонту, так і на отримання виконаних ремонтних робіт по такому автомобілю. Крім того, видача довіреностей відповідного виду як для надання заявок, так і для прийняття робіт, передбачена п. 2.3.1. договору.

Отже, посилання відповідача на те, що представник Гайдар А.А. за довіреністю серії ААД № 430159 від 30.08.2012р. не мав повноважень на надання заявки на виконання робіт та на підписання акту приймання робіт, довіреність форми № М-2, видана представнику, підтверджувала його право на отримання автомобіля, що передавався для здійснення робіт і не могла надавати повноважень щодо підписання акту та здійснення заявки, довіреність № М-2, видана для отримання цінностей за Рахунком №С4115129 від 01.08.2012р., не могла стосуватись акту виконаних робіт № Н4136516 від 31.08.2012р., на підставі якого був виставлений рахунок № С4136516 від 31.08.2012р., не заслуговують на увагу.

З матеріалів справи вбачається, що спірна заявка на ремонт автомобіля була подана відповідачем в серпні 2012р., тобто поза межами дії відповідного договору. Крім того, договір не містить положень щодо порядку його продовження і сторонами не надано доказів продовження дії договору у встановленому порядку (в розумінні ст. 654 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що правовідносини сторін відбувались не на підставі договору підряду з технічного обслуговування автомобіля(ів) № 60/04-2011від 28.04.2011р., відтак, положення такого договору не застосовуються при вирішенні даного спору.

Місцевим господарським судом встановлено, що між сторонами фактично мали місце правовідносини щодо ремонту автомобіля «TRANSPORTER VW NFZ», д. н. АА 2194 СІ, про що було підписано акт виконаних робіт №Н4136516 від 31.08.2012р. та виставлено відповідачу рахунок № С4136516 від 31.08.2012р. на суму 20 648,91 грн.

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль відповідача перебував на ремонті і зазначені в акті роботи фактично були виконані належним чином, оскільки відповідні обставини відповідачем не спростовуються.

За таких обставин, факт передачі автомобіля на обслуговування до позивача (що відповідачем не спростовано) свідчить про виникнення правовідносин з надання послуг, оскільки необхідність в проведенні певного виду ремонтних робіт могла бути виявлена лише під час діагностичного обстеження автомобіля позивачем, остаточний обсяг робіт міг бути виявлений під час надання послуг і погоджений сторонами (зі сторони відповідача особою, яка доставила автомобіль до СТО) у відповідній заявці та засвідчений в акті виконаних робіт.

Згідно ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Місцевий господарський суд вірно врахував, що навіть за відсутності у представника належним чином оформленої довіреності, такий представник є працівником відповідача, і як свідчать надані позивачем документи, Гайдар А.А. підписував всі подані відповідачем заявки та акти виконаних робіт з часу укладення Договору, і такі заявки та акти відповідачем визнавались та оплачувались.

Згідно ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Про схвалення факту ремонту автомобіля свідчить прийняття відповідачем відремонтованого автомобіля і відсутність вимог щодо відновлення його становища, яке існувало до передачі на ремонт.

Посилання апелянта на те, що спірні ремонті роботи були замовлені представником відповідача Гайдаром А.А. без погодження із відповідачем на власний розсуд, що підтверджується листуванням між посадовими особами відповідача за період з 05.09.2012р. по 06.09.2012р., актами перевірки, наказами про притягнення Гайдара А.А. до дисциплінарної відповідальності, не заслуговують на увагу, оскільки згідно спірного акту виконаних робіт проводились роботи по заміні передніх та задніх гальмівних дисків, зміну рульового механізму та інш., без проведення яких неможливо безпечно використовувати автомобіль, а тому такі витрати можуть бути непередбачуваними.

Притягнення же Гайдара А.А. до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за несанкціоновані витрати коштів та затягування ремонтних робіт, що проводились відповідачем власними силами в готелі, не може свідчити про непогодження відповідачем необхідності ремонту автомобіля для його подальшої безпечної експлуатації.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції вірно врахував, що позивач діяв у відповідності до вимог, що звичайно ставляться, зокрема, прийняв автомобіль на ремонт від особи, яка на відповідному праві володіла і користувалась автомобілем, здійснив ремонт відповідно до вимог ДСТУ 2322-93 та ДСТУ 3649-97 та передав відремонтований автомобіль уповноваженій особі (в якої був технічних паспорт).

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати виконаних робіт не здійснило, у зв'язку з чим у відповідача за рахунком № С4136516 від 31.08.2012р, актом виконаних робіт № Н4136516 від 31.08.2012р. виникла заборгованість у сумі 20 648, 91 грн., яка не погашена на день звернення до суду.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем відповідачу було направлено претензію від 26.02.2013р. за № 01-01/79-АМ про погашення заборгованості, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Отже, на час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечувався факт та об'єм проведених позивачем робіт по ремонту автомобіля та не надавалися докази оплати виконаних робіт в розмірі 20 648, 91 грн., відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу вірно задоволені місцевим господарським судом.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 248, 75 грн. пені, 61, 93 грн. інфляційних втрат, 449, 75 грн. 3% річних, 1 124, 38 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Статтею 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки на правовідносини сторін не поширюється дія договору та відсутній письмовий правочин щодо забезпечення зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення пені не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, розрахованих за період з 06.09.2012р. по 28.05.2013р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що, оскільки строк виконання зобов'язання з оплати відраховується через сім днів від дати отримання відповідачем претензії про сплату заборгованості, 3% річних та інфляційні втрати повинні розраховуватись за період з 07.03.2013р. по 28.05.2013р. та підлягають частковому задоволенню, а саме: 3% річних в сумі 140, 87 грн. та інфляційні втрати в сумі 20, 65 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами на підставі ст. ст. 536, 1048 ЦК України в розмірі 1 124, 38 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти за своєю правовою природою розглядаються як борг, а не як відповідальність. Та обставина, що проценти за цією статтею є боргом, виражається, зокрема у відсутності зв'язку між можливістю їх стягнення та наявністю підстав юридичної відповідальності, а також в неприпустимості їх зменшення за вимогою боржника. Позивач в свою чергу просить стягнути проценти за користування чужими коштами відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України як відповідальність за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

При цьому посилання позивача в обґрунтування заявлених вимог в цій частині на ст. 1048 ЦК України є безпідставними, оскільки положеннями вказаної статті передбачено право на одержання позикодавцем від позичальника процентів від суми позики, а в даному випадку між сторонами виникли правовідносини з приводу ремонту автомобіля та його оплати, а не надання позики.

Враховуючи те, що сторони не дійшли згоди щодо розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, чинним законодавством також не встановлено розмір даних процентів, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в розмірі 1 124, 38 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 19.08.2013р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» на рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2013р. по справі № 910/10926/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2013р. по справі № 910/10926/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10926/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 14.10.2013р.

Головуючий суддя Скрипка І.М.

Судді Зеленін В.О.

Синиця О.Ф.