Постанова № 34274809, 09.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа№ 13/087-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 09.10.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Медіа» на рішення господарського суду Київської області від 11.08.2010 року (повний текст підписано 16.08.2010 року)

у справі № 13/087-10 (суддя Наріжний С.Ю.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та комунального підприємства «Київреклама»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Медіа»

про стягнення 214 017,90 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 11.08.2010 року у справі №13/087-13 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Таллер» на користь комунального підприємства «Київреклама» 147 927,50 грн. заборгованості, 35 895,82 грн. інфляційних збитків, 8 005,44 грн. 3% річних, 22 189, 12 грн. штрафу та 2 140,18 грн. державного мита і 236 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у дохід державного бюджету.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Медіа» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій відповідач просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 11.08.2010 року та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; обставини, які місцевий господарський суд визнав встановленими є недоведеними; неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

При цьому, в апеляційній скарзі зазначено про заміну найменування юридичної особи відповідача на: «товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Медіа», що підтверджується свідоцтвом серії А01 №339901 від 14.07.2010 року та довідкою з ЄДРПОУ серії ААА №762078 від 29.03.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року у справі №13/087-10 було прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Медіа» та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Лобаня О.І. у відпустці, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Федорчук Р.В.

Представник позивача-2 в судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Київської області від 11.08.2010 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Мега Медіа» - без задоволення.

Прокурор приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення в яких заперечив проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі відповідача, просив апеляційну скаргу ТОВ «Мега Медіа» задовольнити, рішення господарського суду Київської області від 11.08.2011 року залишити без змін.

Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі відповідача, просив апеляційну скаргу ТОВ «Мега Медіа» задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 11.08.2011 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.

Позивач-1 не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Представник позивача-1 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходяться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасник судового процесу, який не з'явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача-1.

Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Київреклама» на підставі ст.96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Мега Медіа» на рішення господарського суду Київської області від 11.08.2010 року у справі №13/087-10 відмовити, рішення суду залишити без змін.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2008 року між Головним управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (робочий орган), комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство) та товариством з обмеженою відповідальністю «Таллер» (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування міста Києва №00304 (далі - договір, а.с. 15-25).

За умовами п. 2.1 договору робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування місця для розміщення рекламних засобів на підставі оформлених належним чином дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а розповсюджувач зовнішньої реклами використовую надані місця відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами, Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві та здійснює оплату за їх користування.

Відповідно до п. 2.2 договору передбачено, що місця для розміщення рекламних засобів зазначаються в додаткових угодах до цього договору, які є невід'ємною його частиною.

Згідно з п. 3.6.14 відповідач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі вносити на поточний рахунок підприємства плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у порядку та в розмірах, передбачених розділом 4 цього договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розмір плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів встановлюються виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та складається з базової плати, що включає в себе базові тарифи перемножені на коефіцієнт диференціації в залежності від зони розміщення рекламних засобів та коригуючих коефіцієнтів. Базова плата вказується в додаткових угодах до цього договору.

Розрахунки здійснюються відповідачем щомісячно не пізніше 25-го числа поточного місяця на поточний рахунок КП «Київреклама» №2600333023122 в Київській регіональній філії ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300830, код ЄДРПОУ 26199714 (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 4.5 договору плата сплачується окремо по кожному рахунку-фактурі.

Згідно із твердженнями позивача, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконав, виставлені позивачем рахунки на оплату за користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами №КП-08/92569 від 04.04.2008 року, №КП-08/92587 від 26.04.2008 року, №КП-08/94329 від 15.05.2008 року, №КП-08/94332 від 15.05.2008 року, №КП-08/105461 від 15.10.2008 року не оплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 147 927,50грн.

У червні 2010 року заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Таллер» заборгованості за користування місцями для розміщення рекламних засобів у сумі 214 017,90 грн., з яких: 147 927,50 грн. сума основного боргу, 35 895,82 грн. індекс інфляції, 8 005,44 грн. 3% річних та 22 189,12 грн. штрафу.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за користування місцями для розміщення рекламних засобів у сумі 214 017,90 грн. є законними і обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні, оскільки 24.09.2008 року відповідач перерахував на рахунок КП «Київреклама» кошти в сумі 407 787,35 грн. за тимчасове використання місць для розміщення реклами. Крім того, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що справа була розглянута судом першої інстанції без участі належного представника відповідача.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Судовою колегією встановлено, що укладений між сторонами договір є змішаним договором та містить елементи договорів оренди та надання послуг.

Частиною 1 ст. 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем та прийняття відповідачем в оренду місця для розміщення рекламного засобу за адресами, які зазначені у додаткових угодах №1 від 24.01.2008 року, №2 від 29.01.2008 року, №1 від 11.11.2008 року, №2 від 11.11.2008 року.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства.

Згідно з п. 4.5 договору плата сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами окремо по кожному рахунку-фактурі. Неотримання розповсюджувачем зовнішньої реклами рахунків-фактур в строки, визначені цим договором, не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від внесення ним плати за договором та не є перешкодою для нарахування підприємством штрафних санкцій, передбачених цим договором та чинним законодавством.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказів сплати платежів за виставленими позивачем рахунками-фактурами на оплату за користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами №КП-08/92569 від 04.04.2008 року, №КП-08/92587 від 26.04.2008 року, №КП-08/94329 від 15.05.2008 року, №КП-08/94332 від 15.05.2008 року, №КП-08/105461 від 15.10.2008 року відповідачем не надано.

При цьому посилання скаржника, як на доказ сплати боргу, на банківську виписку від 26.09.2008 року, судовою колегією відхилено, оскільки в призначенні платежу зазначено, що плата здійснена згідно рахунків № 92570 - 101731 за 01-09.2008 року (а.с. 91), тобто не за рахунками-фактурами, які зазначені у позовних вимогах.

Всупереч вимогам ст. 334 ГПК України скаржником не надано суду доказів на підтвердження того, що операціоністом банку при проведенні перерахунку коштів було допущено технічну помилку та не зазначено у банківській виписці від 26.09.2008 року, що оплата здійснюється за рахунками № 92569 - 10173, не містять такі докази і матеріали справи.

Крім того, скаржник посилається на копію банківської виписки від 11.12.2008 року, де в призначенні платежу зазначено, що оплата в сумі 67 805,20 грн. здійснена згідно рахунків № КП-07/1054599 - КП-07/105468 від 15.10.2008 року.

Так, сума 67 805,20 грн., яка була сплачена відповідачем 11.12.2008 року значно менша, ніж загальна сума по виставлених позивачем рахунках-фактурах з № КП-07/1054599 по № КП-07/105468 від 15.10.2008 року, а тому твердження скаржника про сплату 33 577,54 грн. згідно рахунку-фактури №КП-07/105461 від 15.10.2008 року судовою колегією також відхиляється.

Крім того, наявний в матеріалах справи акт-звірки взаємних розрахунків підтверджує існування заборгованості відповідача у сумі 147 927,50 грн.

Отже, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем щодо сплати платежів за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів.

На переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача 147 927,50 грн. заборгованості є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача штраф у сумі 22 189,12 грн. за прострочення внесення платежів.

Відповідно до п. 7.5 договору передбачено, що за прострочення внесення платежів за тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів, що складає більше 1 місяця, розповсюджувач зовнішньої реклами додатково сплачує штраф у розмірі 15% простроченої суми.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків внесення платежів.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 ГК України).

Враховуючи порушення відповідачем строків сплати платежів та те, що прострочення виконання грошового зобов'язання складає більше 1 місяця, то колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення штрафу у розмірі 22 189,12 грн.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 8 005,44 грн. та інфляційні втрати у розмірі 35 895,82 грн., які нараховані за порушення договірного зобов'язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, дійшов висновку, що розрахунок, який здійснено позивачем та перевірено господарським судом Київської області є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 35 895,82 грн. та 3% річних в сумі 8 005,44 грн. за час прострочення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Мега Медіа» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 11.08.2010 року.

Разом з цим, твердження скаржника про те, що він не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи №13/087-10, оскільки 09.12.2008 року відповідач змінив найменування та адресу місцезнаходження, судовою колегією відхилено, враховуючи наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду справи судом у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 ГПК України та ст. 87 ГПК України.

Так, вищевказана ухвала має бути надіслана всім учасникам судового процесу за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу про порушення провадження у справі господарським судом Київської області було направлено на адресу зазначену прокурором у позовній заяві.

Натомість, слід зазначити, що відповідно до п. 10.3 договору у разі зміни у однієї із сторін адреси та/або платіжних реквізитів сторона, у якої виникли такі зміни, зобов'язана у п'ятнадцятиденний термін направити іншій стороні письмову повідомлення про нову адресу та/або платіжні реквізити.

Проте матеріали справи не містять відповідні докази щодо повідомлення відповідачем позивачів щодо зміни адреси.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 11.08.2010 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 11.08.2010 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Медіа» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Медіа» на рішення господарського суду Київської області від 11.08.2010 року у справі №13/087-10 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 11.08.2010 року у справі №13/087-10 залишити без змін.

3. Матеріали справи №13/087-10 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Гаврилюк О.М.

Федорчук Р.В.