Рішення № 34274710, 16.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2013 р.Справа № 922/2961/13

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Светлічний Ю.В.

судді: Попович І.М. , Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.

розглянувши справу

за позовом Іноземного підприємства "Торговий дім "ХЗШВ", м. Харків до Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" м. Харків про стягнення коштівза участю представників сторін:

позивача - Шишлова О.М. довіреність б/н від 01.03.2012 р.;

відповідача - Болоховцева Є.О. довіреність №47 від 24.01.2013 р.;

ВСТАНОВИВ:

Іноземне підприємство "Торговий дім "ХЗШВ" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" грошових коштів у розмірі 52 208 620,11 грн., які складаються з: неустойки у розмірі 11 668 707,00 грн., вартості втраченого майна за договором у розмірі 39 839 790,87 грн., упущеної вигоди (неодержаного прибутку) у розмірі 700 122,24 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань відповідно договору оренди обладнання №1-32/10/08 від 31.08.2008 р.

Представник позивача 16 вересня 2013 року звернувся до суду із клопотанням про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 вересня 2013 року клопотання позивача про продовження строку розгляду справи задоволено та продовжено строк розгляду справи до 01 жовтня 2013 року. Розгляд справи відкладено на "30" вересня 2013 р. о 10:15

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Харківської області від 30 вересня 2013 року, було призначено для розгляду справи № 922/2961/13 колегію суддів у складі: головуючий суддя Светлічний Ю.В., судді Лавренюк Т.А. , Аріт К.В.

У судовому засіданні оголошувались перерви до: 04 вересня 2013 року о 09:45; до 16 жовтня 2013 року о 12:30.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року у зв'язку із відпусткою судді Аріт К.В. було призначено для розгляду справи № 922/2961/13 колегію суддів у складі: головуючий суддя Светлічний Ю.В., судді Лавренюк Т.А. , Попович І.М.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 16 жовтня 2013 року надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із знаходженням повноважного представника позивача Шишлова О.М. на стаціонарному лікуванні та неможливістю прибуття у судове засідання.

Присутній представник позивача у судовому засіданні подане клопотання не заявляв та не підтримував.

Враховуючи вищенаведене та те, що представник позивача з'явився у судове засідання, суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Присутній представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов, який ним наданий до суду 16.09.2013 р., а саме посилається на рішення господарського суду у справах: №56/273-09 від 11.08.2010 р., залишене без змін постановами: апеляційної інстанції від 28.10.2010 р., касаційної інстанції від 19.01.2011 р., яким було відмовлено ІП "ТД" ХЗШВ" у задоволенні позову про стягнення з відповідача ДП "ХЗШВ" орендної плати за договором оренди №1-32/10/08 від 31.10.2008 р. у розмірі 700 122,24 грн.; №57/250-09 від 11.04.2011 р., залишене без змін постановою касаційної інстанції від 18.08.2011 р., яким було відмовлено ІП "ТД" ХЗШВ" у задоволенні позову про витребування майна, переданого відповідачу ДП "ХЗШВ" у оренду згідно договору оренди №1-32/10/08 від 31.10.2008 р., з чужого незаконного володіння. Відповідач зазначає, що вищезазначеними судовими рішеннями договір оренди був визнаний неукладеним, за наявністю під час оформлення даного договору порушень вимог чинного законодавства, а тому неукладений договір не створює правових наслідків у вигляді взаємних прав та обов'язків сторін. На думку відповідача, посилання позивача на постанову апеляційної інстанції по справі №5023/4037/12, якою договір оренди обладнання №1-32/10/08 від 31.10.2008 р. було визнано укладеним є безпідставним, оскільки вказаним рішенням суду не встановлено фактів: передачі обладнання від позивача відповідачу за спірним договором; знаходження обладнання у відповідача; розірвання договору оренди обладнання №1-32/10/08 від 31.10.2008 р., зазначене рішення не спростовує фактів встановлених рішеннями господарського суду у справах№56/273-09, №57/250-09. Також відповідач зазначив проте, що неустойка є господарською штрафною санкцією, але відповідач ДП "ХЗШВ" знаходиться у процедурі банкрутства з 2009 року, за період з червня 2009 року і по теперішній час господарським тричі було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ДП "ХЗШВ". Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", як в редакції станом на 2009 рік та і в редакції станом на 2013 рік, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється нараховувати неустойку (штраф, пеня), тому у позивача відсутні підстави нараховувати неустойку відповідачу. Крім того, відповідач зазначив, що рішеннями суду по справам №56/273-09; №57/250-09, було встановлено відсутність наявності у діях відповідача вини та протиправної поведінки в діях відповідача, що є одними із складових елементів для стягнення з відповідача неустойки та збитків (упущеної вигоди), тому відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Також, представник відповідача 16 жовтня 2013 року через канцелярію господарського суду надав заяву за вх.№38471, в якій відповідач просить застосувати до позовних вимог позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування обладнанням, а саме 11 668 707,00 грн. строк позовної давності.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

31.10.2008 року між позивачем - Іноземним підприємством "Торговий дім "ХЗШВ" та Державним підприємством "Харківський завод шампанських вин" (відповідачем у справі) було оформлено Договір оренди обладнання № 1-32/10/08, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти в тимчасове володіння обладнання, інше майно, загальною вартістю 39839790,87 грн., та сплачувати за його використання встановлену договором орендну плату.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року у справі №5023/4037/12 визнано договір оренди обладнання №1-32/10/08 від 31.10.2008 року укладеним з 31.10.2008 року між Іноземним підприємством "Торговий Дім "ХЗШВ" та Державним підприємством "Харківський завод шампанських вин". Визнано за Іноземним підприємством "Торговий Дім "ХЗШВ" право власності на обладнання, а саме лінії розливу шампанських вин в скляні пляшки, виробнича потужність 12 000 пляшок та лінії розливу спокійних вин в скляні пляшки, які складаються із наступного обладнання, яке вказано в рішенні у зазначеній справі.

Відповідно до п. 4.1 Договору майно, що орендується, вважається переданим орендареві з дати підписання Акта приймання-передачі майна, що орендується.

На підтвердження факту передачі майна, що складає предмет договору, позивачем надано до матеріалів справи акт прийому-передачі до Договору оренди обладнання № 1-32/10/08 від 31.10.2008р.

Позивач зазначає, що Додатковою угодою № 2 від 15.04.2009 року до Договору оренди обладнання №1-32/10/08 від 31.10.2008 року, підписаною між позивачем та відповідачем, припинено дію Договору оренди обладнання №1-32/10/08 від 31.10.2008 року у зв'язку з його розірванням. Проте, незважаючи на зазначене, відповідач продовжує безоплатно користуватися орендованим майном, у зв'язку із чим позивачем нараховано відповідачу неустойку згідно ст. 785 ЦК України у розмірі 11 668 707,04 грн. за період з травня 2009 року по червень 2013 року.

Відповідно ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Цивільно - правова відповідальність наступає за наявності цивільного правопорушення, яке складається з наступних елементів: наявність майнової шкоди, протиправної поведінки (дія чи бездіяльність) заподіювача; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та майновою шкодою, вина, за відсутністю хоча б одного з зазначених елементів цивільно - правова відповідальність не наступає.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.04.2011 року по справі №57/250-09, залишеним без змін Постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2011 р., було відмовлено у задоволенні позовних вимог ІП "ТД "ХЗШВ" щодо витребування Обладнання переданого згідно договору №1-32/10/08 від 31.10.2008 р. з незаконного володіння ДП "ХЗШВ". Зазначеним рішенням суду встановлено відсутність вини у діях відповідача ДП "ХЗШВ" щодо повернення орендованого обладнання, відповідно до цього підстави для стягнення з відповідача неустойки згідно ст. 785 ЦК України відсутні.

Згідно ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Ця норма є відтворенням норми ст.124 Конституції України, згідно з якою судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Також відповідно до ч.2-3 статті 13 Закону України № 2453 -VI "Про судоустрій та статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Відповідачем надано до суду заяву про застосування до позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування обладнанням строку позовної давності.

Відповідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. (Постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 р.)

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноваженої особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", абзаци перший та другий п. 2.2.: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи вищенаведене та те, що суд прийшов до висновку про відсутність наявності у позивача правових підстав для нарахування відповідачу неустойки згідно ст. 785 ЦК України, тобто у позивача не виникло порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, а відтак заява відповідача про застосування до даної позовної вимоги строку позовної давності є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про стягнення упущеної вигоди (вартості втраченого майна) за зазначеним договором у розмірі 39 839 790,87 грн., суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно статей 611 і 623 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, відшкодування збитків є правовим наслідком, який настає у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання неналежне виконання.

Позивачем не надано доказів в розумінні ст. 32 ГПК України, того, що майно знищено за наявністю вини відповідача, телеграми, які були направлені на адресу відповідача: №010413-3 від 01.04.2013 р., №010413-3 від 01.04.2013 р., №010413-3-2 від 18.04.2013 р., №010413-4-2 від 18.04.2013 р. надані позивачем у якості доказів, підтверджують факт вимоги позивача про повернення переданого згідно договору про оренду обладнання, а не факт знищення майна відповідачем, відповідно до цього суд вважає за необхідне у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача упущеної вигоди (вартості втраченого майна) за зазначеним договором у розмірі 39 839 790,87 грн. необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди (неодержаного прибутку) у розмірі 700 122,24 грн. за період з 01.11.2008 р. по 01.05.2009 р., суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

У якості підстав для стягнення упущеної вигоди позивач посилається на акти здачі-приймання послуг, а саме: № ТД-РНу №00000000000006 від 30.11.08 р.; № ТД-РНу №00000000000007 від 31.12.08 р.; № ТД-РНу №00000000000001 від 31.01.09 р.; № ТД-РНу №00000000000002 від 28.02.09 р.; № ТД-РНу №00000000000003 від 31.03.09 р.

Суд, розглянувши позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача суму у розмірі 700 122,24 грн., встановив наступне.

Відповідно до п. 5.3. договору оренди обладнання №1-32/10/08 від 31.10.2008 р., орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок "орендодавця". Відтермінування платежу п'ятнадцять календарних днів з моменту підписання акту надання послуг.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.08.2010 року у справі №56/273-09 встановлено, що "акти здачі-приймання послуг, а саме: акт здачі-приймання послуг № ТД-РНу №00000000000006 від 30.11.08 р.; акт здачі-приймання послуг № ТД-РНу №00000000000007 від 31.12.08 р.; акт здачі-приймання послуг № ТД-РНу №00000000000001 від 31.01.09 р.; акт здачі-приймання послуг № ТД-РНу №00000000000002 від 28.02.09р.; акт здачі-приймання послуг № ТД-РНу №00000000000003 від 31.03.09 р. У цих актах відсутні посилання на прізвища, ім'я, по-батькові осіб, які його підписали та данні щодо їх повноважень, що позбавляє ці акти доказової сили внаслідок невідповідності вимогам ч.2 ст. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, суд враховує висновок судової технічної експертизи документів від 26.02.10р., №130/679 яким встановлено той факт, що акти здачі-приймання послуг № ТД-РНу №00000000000006 від 30.11.08 р., № ТД-РНу №00000000000007 від 31.12.08 р., № ТД-РНу №00000000000001 від 31.01.09 р., № ТД-РНу №00000000000002 від 28.02.09 р., № ТД-РНу №00000000000003 від 31.03.09 р. до Договору оренди обладнання №1-32/10/08 від 31.10.08 р. вироблені не на протязі періоду часу 30.11.08 р. - 31.03.09 р., яким вони датовані, а одночасно, або з меншим розривом у часі, і таким же чином підписані особами від імені виконавця та замовника.

Також судом встановлено, що деякі із зазначених актів здачі-приймання послуг датовані вихідними днями, а саме: акт здачі-приймання послуг № ТД-РНу №00000000000006 від 30.11.08р. підписано в неділю; акт здачі-приймання послуг № ТД-РНу №00000000000001 від 31.01.09р. підписано в суботу; акт здачі-приймання послуг № ТД-РНу №00000000000002 від 28.02.09р. підписано в суботу. При цьому з матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство "Харківський завод шампанських вин" працює в режимі п'ятиденного робочого тижня, відповідних наказів про встановлення додаткових робочих днів на зазначені дати не видавалося. На підтвердження зазначеного відповідач надав суду графіки роботи Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" за 2008-2008 роки, копії наказів, що видавалися керівництвом підприємства щодо встановлення додаткових робочих днів.".

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що названий висновок судової технічної експертизи документів від 26.02.10р. №130/679 та рішення господарського суду у справах: 56/273-09, №57/250-09 спростовують факт надання послуг Іноземним підприємством "Торговий дім "ХЗШВ" Державному підприємству "Харківський завод шампанських вин" за Договором оренди 1-32/10/08.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п. 2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Викладене свідчить, що позовні вимоги є необґрунтованими, не відповідають нормам чинного законодавства і тому задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 21.10.2013 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Светлічний Ю.В. Попович І.М. Лавренюк Т.А.