Рішення № 34270375, 16.10.2013, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 2/463/936/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді - Лакомської Ж. І.

при секретарі Метелля Б.Б.

за участі: представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним,

встановив:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 390 857,77 грн.

Відповідач ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання укладеного між ОСОБА_3 Федоровоичем та ОСОБА_4 договору позики удаваним правочином.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_3- ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від 24.12.2012р. первісний позов підтримала та пояснила, що на підставі договору позики б/н від 01 січня 2010 року відповідач ОСОБА_4 отримала у позику від позивача ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 48 949 доларів США, що станом на 01.01.2010р. еквівалентно 390 857,77 грн., що підтверджується розпискою наданою відповідачкою, яка зобов»язалась повернути борг до 31 грудня 2010 року. У вказаний строк відповідач ОСОБА_4 в порушення договірних зобов»язань позику не повернула. Тому просить ухвалити рішення про стягнення з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 заборгованість за договором позики б/н від 01 січня 2010 року в сумі 390 857,77 грн. Проти задоволення зустрічного позову заперечила та пояснила, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 не представлено жодних доказів того, що укладений між сторонами договір позики є удаваним, тому в задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 ОСОБА_2, яка діє на підставі договору про надання правової допомоги від 03.04.2013р. первісний позов заперечив, зустрічний позов підтримав та пояснив, що позивач за первісним позовом ОСОБА_3, який не являвся резидентом, є громадянином іншої держави, тому з метою фінансування бізнесу на території України між сторонами по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існувала домовленість про те, що отримані для фінансування бізнесу позивача за первісним позовом ОСОБА_3 на території України буде вкладати відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 Для підтвердження факту передачі відповідачу за первісним позовом ОСОБА_4 укладались договори позики та в подальшому надавались розписки про отримання коштів. Тому вважає договір б/н від 01 січня 2010 року удаваним правочином, оскільки підписання договору позики мало на меті приховання реально вчиненого правочину. Тому в задоволенні первісного позову просив відмовити, зустрічний позов просив задоволити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд вважає, що в задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити наступних підстав.

Згідно ст. 10, 60 ЦПК України обовязок доказування лежить на сторонах, тобто, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

З представленого суду договору б/н від 01 січня 2010 року (а.с. 24) вбачається,що позивач за первісним позовом ОСОБА_3, як позикодавець та відповідач за первісним позовом ОСОБА_4, як позичальник уклали договір позики, згідно умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, встановленому договором розімі, а позичальник зобов»язується повернути їх позикодавцю до 31 грудня 2010 року, сума позики згідно додатку № 1 до даного договору.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що між сторонами договору позики б/н від 01 січня 2010 року не було обмовлено суми позики, яку позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача, а представлена суду розписка про отримання коштів за договором позики від 01 січня 2010 року (а.с.25) не підтверджує факту отримання ОСОБА_4 грошових коштів в якості позики саме за наведеним вище договором позики, тому суд в задоволенні первісного позову суд відмовляє.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. 2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Суд приходить до висновку про те, що відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом не представлено доказів того, що між сторонами умисно було оформлено один правочин, а саме договір позики, але між ними насправді встановлено інші правовідносини, тому в задоволенні зустрічного позову суд відмовляє.

Керуючись статтями 235, 526, 625, 1046 Цивільного кодексу України, статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212 215, ЦПК України, суд,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити за безпідставністю.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним відмовити за безпідставністю.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в строки і порядок передбачені ч.1 ст. 294 ЦПК України .

Суддя:Лакомська Ж. І.