Постанова № 34268706, 15.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року Справа № 901/106/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) третьої особине з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажполімер" на постановувід 18.07.2013 р. Севастопольського апеляційного господарського судуу справі№ 901/106/13-г господарського суду АР Кримза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажполімер"до Феодосійської міської ради третя особаНасипнівська сільська рада провизнання недійсним договору оренди земельної ділянки

В С Т А Н О В И В :

В січні 2013 року ТОВ "Будмонтажполімер" звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до Феодосійської міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Феодосія, вул. Сімферопольське шосе, 56, від 05.07.2005 (зареєстрованого 14.07.2005 р. за №040501900109), укладеного між Феодосійською міською радою та ТОВ "Будмонтажполімер", посилаючись на приписи статей 92, 203, 215, 229 Цивільного кодексу України та норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Позивач, посилаючись на лист сільського голови Насипнівської сільської ради № 1299/2-13 від 28.09.2012 р., зазначає, що на час укладення договору оренди землі йому не було відомо, що земельна ділянка відноситься до Насипнівської сільської ради і, відповідно, Феодосійська міська рада не могла передавати вказану земельну ділянку в оренду, тобто договір підлягає визнанню недійсним.

У відзиві на позовну заяву Феодосійська міська рада просила відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що в обґрунтування своїх позовних вимог товариство посилається на відповідь Насипнівського сільського голови на запит позивача від 28.09.2012 р., з якого вбачається, що станом на червень - липень 2005 року спірна земельна ділянка перебувала на території сільської ради, проте, правового обґрунтування вказаного твердження лист сільського голови, на який як на підставу своїх вимог посилається позивач, не містить.

Разом з цим, 27.08.1996 року відбулось засідання комісії із встановлення меж м. Феодосії, на якому вирішувалось питання про внесення змін у технічний звіт по встановленню та виносу в натурі меж м. Феодосії, на якому було вирішено, зокрема, залишити без змін межі м. Феодосії суміжні з Насипнівською сільською радою, а рішенням міськради від 18.10.1996 року був затверджений технічний звіт по встановленню меж міста Феодосії.

Відповідач зазначав, що на момент укладення спірного договору спірна земельна ділянка перебувала в межах міста Феодосії, була власністю Феодосійської територіальної громади, рішення про надання земельної ділянки позивачу в оренду не оскаржено та не скасоване, а позовні вимоги позивача є недоведеними та необґрунтованими.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 21.01.2012 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Насипнівську сільську раду.

Рішенням господарського суду АР Крим від 12.03.2013 р. (суддя Медведчук О.Л.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що орендована ним за спірним договором земельна ділянка на момент укладання договору не відносилася до Феодосійської міської ради.

За апеляційною скаргою ТОВ "Будмонтажполімер" Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Градова О.Г., Заплава Л.М., Сікорська Н.І.) переглянувши рішення господарського суду АР Крим від 12.03.2013 р. в апеляційному порядку, постановою від 18.07.2013 р. залишив його без змін, визнавши правомірним висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем перевищення Феодосійською міською радою своїх повноважень при укладенні спірного договору оренди землі.

ТОВ "Будмонтажполімер" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги залишенням судами поза увагою доводів та документів на підтвердження того, що Феодосійська міська рада надала позивачу земельну ділянку, яка їй не належала та не належить на теперішній час, що підтверджується наданими третьою особою рішенням Насипнівської сільської ради від 21.10.1994 року "Про затвердження схеми генерального плану території Насипнівської сільської ради", схемою генплану території сільради. При цьому, заявник зазначав, що з наданих відповідачем документів не вбачається жодного посилання на рішення відповідної сесії сільської чи міської ради про передачу земельної ділянки по вул. Сімферопольське шосе, 56 у м. Феодосія від Насипівської сільської ради до Феодосійської міської ради після 1994 року, а документів на підтвердження такого переходу земельної ділянки відповідачем не надано.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, на підставі рішення 39 сесії 4 скликання Феодосійської міської ради № 2206 від 30.06.2006 року, між Феодосійською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Будмонтажполімер" (орендар) 05.07.2005 року укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,3790 га, кадастровий № 0111600000010140188, за категорією землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони й іншого призначення у межах міста Феодосія, вул. Сімферопольське шосе, будинок № 56, зона "Байбуга" № 85, строком до 30.06.2015 року для обслуговування комплексу будівель та споруд молокозаводу (а.с. 6-11, 54).

14.07.2005 року здійснена державна реєстрація договору Феодосійським міським відділом Кримської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Деркомземі України" в Державному реєстрі земель за №040501900109.

14.07.2005 р. між сторонами договору підписаний та скріплений печатками акт прийому-передачі земельної ділянки (а.с. 11).

Судами встановлено, що рішення міської ради № 2206 від 30.06.2006 р., яке було підставою для укладення спірного договору оренди землі, міською радою прийнято на підставі технічної документації, заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажполімер" до Феодосійської міської ради про оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку для обслуговування нерухомості (цілісного майнового комплексу Феодосійського молокозаводу) позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Будмонтажполімер" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Феодосія, вул. Сімферопольське шосе, 56, від 05.07.2005 (зареєстрованого 14.07.2005 р. за №040501900109), укладеного між сторонами у справі, з посиланням на приписи статей 203, 215, 229 Цивільного кодексу України та норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з огляду на відсутність у Феодосійської міської ради повноважень на розпорядження земельною ділянкою, переданою позивачу за спірним договором, що підтверджується, зокрема, листом сільського голови Насипнівської сільської ради № 1299/2-13 від 28.09.2012 р.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтями 124 та 125 цього Кодексу передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, у разі порушення їх прав або законних інтересів.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це необхідним є встановлення наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

Крім того, оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Здійснюючи судовий розгляд справи, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що з пункту 3 протоколу засідання комісії по встановленню меж міста Феодосії від 27.08.1996 року, викопіровки, рішення 5 сесії 22 скликання Феодосійської міської ради № 80 від 18.10.1996 року, листів Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Феодосійської міської ради та Відділу Держкомзему України в м. Федосія вбачається, що станом на час прийняття міською радою рішення від 30.06.2005 р. № 2206 про надання земельної ділянки в оренду (яке не оскаржувалось та є чинним) та укладення спірного договору оренди землі від 05.07.2005 р., межі міста Феодосії були встановлені та земельна ділянка, яка надана за спірним договором в оренду, перебувала в межах міста Феодосії, та на даний час ця земельна ділянка за даними статистичної звітності перебуває в межах земель Феодосійської міської ради (а.с. 36-39, 54, 59).

Крім того, як встановлено судами, позивачем не доведено, що орендована земельна ділянка на момент укладання спірного договору не відносилася до Феодосійської міської ради, доказів та картографічних матеріалів, які б містили відомості про належність орендованої земельної ділянки до Насипнівської сільської ради позивачем не надано, а лист Насипнівської сільської ради від 28.09.2012 р. № 1299/2-13 за підписом голови сільради, на який як на підставу своїх вимог посилається позивач, судами визнаний неналежним доказом того, що орендована земельна ділянка відноситься до Насипнівської сільської ради, оскільки доказів викладених у листі фактів суду не представлено.

При цьому, як вбачається зі змісту вказаного листа, сільського голови, в комунальній власності Насипнівської сільської ради земельна ділянка по вул. Сімферопольське шосе, 56 у м. Феодосія, у комунальній власності Насипнівської сільської ради не знаходився (а.с. 12).

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, вважає рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2013 р. у справі № 901/106/13-г та рішення господарського суду АР Крим від 12.03.2013 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач