Постанова № 34265530, 17.10.2013, Чернівецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 року м. Чернівці Справа № 824/1697/13-а

13:10

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Боднарюка О.В.;

за участю секретаря судового засідання -Антонюка О.В.;

з участю:

представника позивача - Саєвського М.А.;

представника відповідача - Іліки Р.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства "Грейп-2002" до Кіцманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Кіцманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області, в якому просив суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.06.2013 року №0000332200 та від 25.06.2013 року №0000342200.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Кіцманською міжрайонною державною податковою інспекцією у Чернівецькій області складено акт від 12.06.2013 року №480/32/2200/38123948 про результати позапланової виїзної перевірки приватного підприємства "Грейп-2002" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року по питанню взаємовідносин з ТОВ "Трейдтех".

На підставі акту перевірки були прийняті та отримані позивачем податкові повідомлення-рішення №0000332200 від 25.06.2013 року щодо нарахування податку на прибуток підприємств на суму 12188,00 грн., штрафних санкцій на суму 3047,00 грн.; №0000342200 від 25.06.2013 року щодо нарахування ПДВ на суму 33147,00 грн., штрафних санкцій на суму 8287,00 грн.

Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення, що прийняті на підставі акту перевірки є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки господарська операція позивача з ТОВ "Трейдтех" щодо придбання товару носила реальних характер, документально оформлена і була спрямована на досягнення економічного ефекту, зокрема для господарської діяльності позивача. Придбання товару було відображено позивачем у податковому обліку. Зазначене підтверджується як договором поставки, первинними документами, якими документувалась господарська операція, оборотно-сальдовими відомостями та податковою накладною.

Відповідач позову не визнав, подав заперечення в якому зазначив, що перевіркою встановлено: відповідно до договору поставки від 19.07.2012 року №1907-01 постачальником є ТОВ "Трейдтех", директором якого згідно реєстраційних документів являється ОСОБА_3, покупцем є ПП "Грейп-2002" в особі директора Агєєва В.В. і предметом якого є поставка покупцю товару (засувки та фланці).

До перевірки ПП "Грейп-2002" представлено податкову накладну №81 від 19 липня 2012 року підписану зі сторони постачальника ТОВ "Трейдтех" ОСОБА_3 та видаткову накладну №383 від 19 липня 2012 року, яка підписана зі сторони постачальника ТОВ "Трейдтех" без зазначення таких обов'язкових реквізитів, як прізвища та посади особи.

Кіцманською МДПІ отримано постанову слідчого в особливо важливих справ Генеральної прокуратури України від 13.05.2013 року про призначення позапланової документальної перевірки ПП "Грейп-2002" щодо відповідності фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Трейдтех", директором якого згідно реєстраційних документів являється ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 В постанові слідчого зазначено: допитаний директор ТОВ "Трейдтех" дала показання, що ніякої господарської діяльності не здійснювала, директором виступила на прохання осіб за грошову винагороду.

Отже, в первинних документах, а саме: в договорі поставки №1907-01 від 19.07.2012 року, податковій накладній №81 від 19.07.2012 року та видатковій накладній №383 від 19.07.2012 року, на підставі яких ПП "Грейп-2002" відображено податковий кредит та витрати операцій діяльності з придбання ТМЦ, значаться неправдиві відомості щодо правових повноважень гр. ОСОБА_3

Представлені перевірці документи на придбання ТМЦ не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обов'язкових реквізитів-справжніх відомостей про особу та підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ТОВ "Трейдтех".

Також відповідач зазначив, що ПП "Грейп-2002" до перевірки не представлено товарно-транспортних накладних та інших документів, що свідчать про транспортування придбаного у ТОВ "Трейдтех" товару.

При цьому, в акті перевірки зазначено, що до Кіцманської МДПІ надійшов акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 23.10.2012 року №1732/2240/38123948 щодо проведення зустрічної звірки ТОВ "Трейдтех" з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок ТОВ "Трейдтех" сформовано податковий кредит за період липень, серпень 2012 року. Згідно даного акту з врахуванням матеріалів перевірки постачальника ТОВ "Трейдтех" (акт ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська від 24.10.2012 року №1507/15-300/31260016) встановлено, відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством ТОВ "Трейдтех", а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Згідно з базами даних "Інформаційно-пошукова система" ДПІ у Шевченківському районі м. Києва стан платника ТОВ "Трейдтех" - 8 - "направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням", свідоцтво платника ПДВ анульовано 28.09.2012 року.

Відповідач вважає, що операція купівлі-продажу ТОВ "Трейдтех" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Згідно бази даних ДПС, податкової звітності, Системою автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ТОВ "Трейдтех" та його контрагентів встановлено розбіжність та проведення транзитних фінансових потоків, спрямована на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту в сумі 198883,37 грн. в т.ч. ПДВ-33147,23 грн.

Отже, відповідач вважає, що правочини між ПП "Грейп-2002" та ТОВ "Трейдтех" не відповідають вимогам закону, вчинені з метою ухилення від оподаткування не спричиняють реального настання правових наслідків.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на обставини викладені в запереченні.

Судом дослідженні докази надані сторонами.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази надані сторонами, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з таких підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Кіцманською міжрайонною державною податковою інспекцією Чернівецької області в період з 31.05.2013 року по 05.06.2013 року проведена позапланова документальна перевірка ПП "Грейп-2002".

12 червня 2013 року за результатами перевірки податковим органом складено акт №480/32/2200/38123948, про результати виїзної позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП "Грейп-2002", за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року.

Згідно акта перевірки, було встановлено порушення п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, та зроблено висновки про заниження податку на прибуток за період, що перевірявся на загальну суму 12188 грн., в т.ч. у 3 кварталі 2012 року в сумі 1298 грн. та в 4 кварталі 2012 року у сумі 10890 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.2 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в липні 2012 року в сумі 33147 грн.(а.с. 15-35).

25 червня 2013 року Кіцманською міжрайонною державною податковою інспекцією Чернівецької області було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення:

-№0000332200 згідно якого позивачу нараховано податок на прибуток підприємств на суму 12188 грн., штрафних санкцій на суму 3047 грн., а всього 15235 грн.

-№0000342200 згідно якого позивачу нараховано ПДВ на суму 33147 грн., штрафних санкцій на суму 8287 грн., а всього 41434 грн.(а.с. 53-54).

До вказаних правовідносин слід застосувати такі положення закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.133 ПК України платниками податку на прибуток підприємств є у т.ч. суб'єкти господарювання-юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами. Згідно із пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно із п.п.14.1.26 п.14.1 ст.14 ПК України під витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До валових витрат не включається сума ПДВ, сплаченого у зв'язку із придбанням таких товарів, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (ст.139 ПК України).

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

За змістом положень статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку на додану вартість виникає в разі придбання товару, що підтверджене податковими та видатковими накладними.

Судом встановлено, що 19 липня 2012 року між ТОВ "Трейдтех" (постачальник), в особі директора ОСОБА_3 та ПП "Грейп-2002" (покупець), в особі директора Агєєва Володимира Володимировича було укладено договір поставки товарів №1907-01. Згідно предмету договору постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити товар по ціні, в кількості та асортименті, узгоджених сторонами (а.с. 56-57).

На виконання вказаного договору, ТОВ "Трейдтех" поставило позивачу по видатковій накладній №383 від 19 липня 2012 року товар на загальну суму 198883,37 грн. (а.с. 58).

За поставлений товар позивач здійснив оплату ТОВ "Трейдтех": платіжним дорученням №11 від 19.07.2012 р. в сумі 160000,00 грн.; платіжним дорученням №13 від 26.07.2012 р. в сумі 38883,37 грн., разом в сумі 198883,37 грн. (а.с.60-61).

Судом встановлено, що ТОВ "Трейдтех" по вказаній господарській операції видало позивачу податкову накладну за №81 від 19.07.2012 року (а.с.62).

Згідно витягу з Єдиного реєстру податкових накладних №25122059 від 26.07.2012 року, податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 63).

Як вбачається з матеріалів справи, а також і не заперечувалось сторонами, частину товару на суму 58040,00 грн. позивач використав в 2012 р. у своїй господарській діяльності, а саме при виконанні робіт з реконструкції вул. Б. Хмельницького в м. Чернівці на підставі договору про здійснення державної закупівлі №109 від 06.06.2012 року та реконструкції позаквартальних мереж водопостачання в Садгірському районі м. Чернівці на підставі договору про здійснення державної закупівлі №120 від 25.06.2012 року(а.с. 70-77).

Вказане вище також підтверджується актами списання №СнТ-000013 від 18.09.2012 р., №СнТ-000030 від 19.10.2012 р. та №СнТ-003110 від 31.10.2012 р. (а.с. 78-80).

В ході судового розгляду справи позивач також зазначив, що залишок товару на суму 140843,37 грн. рахується на складському обліку і знаходиться в залишку, що також не заперечувалось представником відповідача.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони .

Виходячи із аналізу вказаних вище норм, господарські зобов'язання між замовником та постачальником виникли і мали реальний характер на підставі зазначених вище домовленостей з приводу поставки товару та самої поставки товару.

Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.

На думку суду, позивач дотримався вказаних вище норм та здійснив оплату за товар після його одержання в повному обсязі, що підтверджено здійсненням оплати відповідно до вказаних вище платіжних доручень.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо ж сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до пункту 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із частинами 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Суд погоджується з твердження позивача про те, що ПП "Грейп-2002" не зобов'язане було перевіряти повноваження директора ОСОБА_3 при укладенні договору поставки, оригінальність його підпису та іншу інформацію щодо виконання нею своїх посадових обов'язків.

Згадані вище норми права не зобов'язують сторони здійснювати такі перевірки, а тільки визначають таке право за останніми. Не є обов'язковим також і присутність повноважної особи однієї сторони під час підписання правочину повноважною особою іншої сторони. Підписана і скріплена печаткою угода може бути надіслана поштовим зв'язком, чи передана іншій стороні для підписання у будь-який інший спосіб.

На думку суду, позивачем доведено той факт, що вказаний договір поставки був підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а також був обов'язковим для виконання сторонами, а тому позивач правомірно, відніс до собівартості реалізованих робіт/послуг у 3 кварталі 2012 р. суму 6182 грн. та в 4 кварталі 2012 р. суму 51858 грн., вартість ТМЦ в асортименті, що були придбані у ТОВ "Трейдтех". Покази свідка ОСОБА_3 на які в ході судового розгляду справи посилався відповідач, по своїй суті не спростовують факту продажу, відвантаження та отримання ТМЦ (а.с.144-149).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що вищезгадані документи є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та є достатньою підставою для формування податкової звітності із контрагентом-постачальником.

Слід також зазначити, що у Постановах Верховного суду України від 9 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі №21-573во10 та від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10 зазначається наступне - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В Постанові Верховного суду України від 15 червня 2010 року №10/96 зазначено, що сама по собі несплата податку продавцем ( у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Заперечуючи проти позову, представником відповідача наголошувалось також на тому, що вказана вище господарська операція позивача не документована товарно-транспортною накладною, або ж іншим документом, який підтверджує факт перевезення товару, а тому така операція не є реальною.

В даному випадку суд вважає за необхідне зауважити, що документи та інші дані, які спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, що відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Оскільки реальність вказаної операції підтверджується вказаними вище документами, недоліки окремих документів не спростовують товарності господарських операцій.

Відсутність товарно-транспортних накладних, які відповідно до ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" є основними документами на перевезення вантажів, не може свідчити про недійсність договору постачання, у зв'язку з наступним.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" визначений перелік документів для перевізника і водія, на підставі яких здійснюються перевезення вантажів автомобільним транспортом. В той же час у вказаному Законі відсутнє визначення переліку документів, наявність яких є обов'язковою для покупця товару, який не є замовником перевезення.

За змістом п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Проте жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця.

Виходячи з наведеного вище, суд вважає, що спірні рішення прийняті відповідачем всупереч порядку та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

В ході судового розгляду справи представником позивача було надано також додаткові пояснення стосовно протиправності спірних рішень посилаючись на норми п.86.9 ст.86 та пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України, а тому суд вважає за необхідне також зазначити наступне.

Відповідно до п.86.9 ст.86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Згідно з пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Як встановлено в ході судового розгляду справи позапланова перевірка позивача призначена згідно постанови від 13 травня 2013 року слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України. З вказаної постанови вбачається, що в провадженні ГП України знаходиться кримінальне провадження за фактом вчинення кримінальних правопорушень рядом осіб. При цьому у вказаній постанові відсутні будь-які відомості про те, що кримінальне провадження розслідується у відношенні посадових осіб платника податків - в даному випадку позивача, а тому до спірних правовідносин вказані вище норми застосуванню не підлягають.

Згідно ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

У відповідності до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході судового розгляду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належним чином правомірність прийнятого ним рішення, а тому суд вважає за доведені ті обставини на які посилається позивач, а адміністративний позов як обґрунтований підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати -судовий збір в сумі 575,23 грн. з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 8, 11, 71, 76, 79, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.06.2013 року №0000332200 та від 25.06.2013 року №0000342200.

3. Стягнути на користь позивача - приватного підприємства "Грейп-2002" судові витрати у розмірі 575,23 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Кіцманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі складена 22 жовтня 2013 року.

Суддя О.В. Боднарюк