Постанова № 34265287, 18.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 жовтня 2013 року № 826/12381/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дідем"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління

Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення №0006202220 від 10.12.2012р.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Дідем", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування повністю податкового повідомлення-рішення від 10.12.2012 р. №0006202220 форма «Р» Державної податкової інспекції у Подільському районі у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем під час перевірки не надано всю первинну документацію, яка б підтвердила реальну реалізацію товару.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Дідем" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. За результатами перевірки складено Акт від 12.11.2012 року №543/22-205/34730397 (надалі – Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п. 14.1. 228 ст. 14, п. 137.1, п. 137.1, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2061509,64,00 грн., в тому числі по періодах: 3кв. 2011р. – 1224506,39 грн.; 4 кв. 2011 р. – 369751,08 грн.; 1 кв. 2012 р. – 126000,47 грн.; 2 кв. 2012р. -341251,70 грн.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.12.2012 року №0006202220, яким за позивачем визначено податкове зобов’язання, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 2 178 322,68грн. (за основним платежем 2 061 509,64 грн. та штрафні (фінансові) санкції 116 813,04 грн.).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «ЕЛІТ ТЕКС» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір купівлі-продажу №07/2011-1 від 01.07.2011 р. (надалі по тексту Договір №07/2011-1).

У відповідності до п. 1.1 – п. 1.2 Договору №07/2011-1, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити жіночій та чоловічий одяг, іменоване у подальшому Товар. Кількість, асортимент та ціна Товару на кожну окрему партію визначаються у відповідних накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 2.1 – п. 3.1 вищезазначеного Договору, якість Товару, повинна відповідати стандартам і Держстандартам, що діють в Україні на момент постачання. Кількість Товару, який поставляється, вказується у накладних. Сторони дійшли до згоди про те, що дозволяється відвантаження Товару з перевищенням кількості, узгодженої Сторонами. В цьому випадку Покупець зобов'язаний прийняти та сплатити зайво відвантажену кількість Товару згідно умов оплати. Ціни на Товар встановлюються у накладних, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума Договору складає 100 000 000 грн. 00 коп. (сто мільйонів гривень 00 коп.).

Також, між Позивачем (Продавець), з одного боку, та ТОВ «МАСТЕРГІЛЬДІЯ» (Покупець), з іншого боку, було укладено Договір купівлі-продажу №09-09/2011 від 05.09.2011 р. (надалі по тексту Договір №09-09/2011).

Крім того, між Позивачем (Продавець), з одного боку, та ТОВ «Альбіон 2011» (Покупець), з іншого боку, було укладено Договір купівлі-продажу №11-12/2011 від 11.12.2011 р. ( надалі по тексту Договір №11-12/2011).

Як вбачається з матеріалів справи Договір №09-09/2011 та Договір №11-12/2011 мають ідентичний зміст, а саме в п. 1.1 – п. 1.2 Договорів зазначено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити жіночій та чоловічий одяг, іменоване у подальшому Товар. Кількість, асортимент та ціна Товару на кожну окрему партію визначаються у відповідних накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору.

В п. 2.1 – п. 3.1 вищезазначеного Договору, якість Товару, повинна відповідати стандартам і Держстандартам, що діють в Україні на момент постачання. Кількість Товару, який поставляється, вказується у накладних. Сторони дійшли до згоди про те, що дозволяється відвантаження Товару з перевищенням кількості, узгодженої Сторонами. В цьому випадку Покупець зобов'язаний прийняти та сплатити зайво відвантажену кількість Товару згідно умов оплати. Ціни на Товар встановлюються у накладних, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума Договору складає 10 000 000 грн. 00 коп. (десять мільйонів гривень 00 коп.).

Позивач зазначає, що зобов’язання сторін за Договорами №09-09/2011 та №11-12/2011 були виконані належним чином та в підтвердження Позивачем було надано лише видаткові накладні.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було належним чином виконано умови договору в повному обсязі, а тому посилання Позивача на виконання сторонами всіх умов договору не підтверджується, оскільки в матеріалів справи відсутні товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару, банківські виписки, докази облікування отриманого товару на складському приміщенні у Позивача по Договору №07/2011-1, докази оплати по орендованому складу, докази поставки товару, докази відвантаження товару, податкові накладні, книги обліку виданих довіреностей, реєстри продажу товарів та інші документи, які підтверджують реальність виконання послуг.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Разом з тим, Суд вважає за необхідне зазначити, що при цьому видається неможливим встановити порядок, строки, час здійснення сторонами робіт та оплати за виконані роботи та надані послуги, з огляду на відсутність банківських виписок, виставлених виконавцями рахунків чи будь-яких інших документів.

Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення прийняте з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук