Постанова № 34264876, 16.10.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2973/13-а

16 жовтня 2013 року 14год. 40хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Морозова Вікторія Валеріївна,

відповідача: представник Якимчук Дмитро Миколайович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл - Трейд" до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Саноіл-Трейд" (далі - ТОВ "Саноіл-Трейд") звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - ДПІ у Рівненському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "В4" № 0000762251 від 12.08. 2013 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав. В обґрунтування позову зазначив, що податковий кредит з податку на додану вартість (далі - ПДВ) по взаємовідносинах з ТОВ "Біаріс Плюс" позивачем сформовано відповідно до вимог Податкового кодексу України. Пояснив, що в акті перевірки № 85/22-141/37282611 від 02 серпня 2013 року ДПІ у Рівненському районі зазначає, що ТОВ "Саноіл-Трейд" неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по отриманих товарно-матеріальних цінностях від ТОВ "Біаріс Плюс", які не підтверджуються належними документами на загальну суму 92608,00 грн. Так, ігноруючи фактичні обставини справи, відповідач, із посиланнями на ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України визнає правочини, здійснені позивачем із зазначеним контрагентом безтоварними. Разом із тим, ДПІ у Рівненському районі у акті перевірки № 85/22-141/37282611 від 02 серпня 2013 року, констатовано, що господарські операції між позивачем та контрагентом - ТОВ "Біаріс Плюс", підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема, видатковими та податковими накладними. Стверджує, що єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною, відповідно до положень Податкового кодексу України є випадок, коли така накладна заповнена та видана особою, що не зареєстрована платником податку на додану вартість на момент видачі такої накладної. На час існування взаємовідносин між ТОВ "Саноіл-Трейд" та ТОВ "Біаріс Плюс", останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податку на додану вартість та не був позбавлений права укладати будь-які угоди у відповідності із вимогами чинного законодавства.

Також, пояснив суду, що висновки акта перевірки № 85/22-141/37282611 від 02 серпня 2013 року, щодо нереального характеру правочинів, укладених між ТОВ "Саноіл-Трейд" та ТОВ "Біаріс Плюс", ґрунтуються виключно на припущеннях працівників податкового органу, що проводили перевірку. ДПІ у Рівненському районі під час проведення перевірки не доведено що сторони, укладаючи правочини, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В зв'язку з наведеним, представник позивача вважає висновки акта перевірки № 85/22-141/37282611 від 02 серпня 2013 року про порушення ТОВ "Саноіл-Трейд" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України безпідставними, а податкове повідомлення-рішення № 0000762251 від 12 серпня 2013 року таким, що підлягає скасуванню. З таких підстав, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав. В обґрунтування заперечень пояснив суду, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за червень 2012 року в сумі 92608,00 грн. Даний висновок податковим органом було зроблено на підставі аналізу господарських операцій між позивачем та ТОВ "Біаріс Плюс". Вказав на те, що ДПІ у Рівненському районі було отримано інформацію від Кіровоградської ОДПІ, щодо контрагента позивача - ТОВ "Біаріс Плюс". Зі змісту вказаної інформації вбачається, що ТОВ "Біаріс Плюс" формувало податковий кредит та відповідно податкові зобов'язання від суб'єктів господарської діяльності з сумнівною податковою історією. Крім того, у ТОВ "Біаріс Плюс" відсутні трудові ресурси, інформація про виробничі потужності, первинні документи, що підтверджують правомірність формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, необхідні для здійснення будь-якого виду діяльності, до перевірки не надані, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. У зв'язку з чим, податковим органом було зроблено висновок, що операції з поставки, по ланцюгу, ТОВ "Біаріс Плюс" - позивач порушують ст. 203 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже, є нікчемними. Представник відповідача також вказує на неможливість отримання ТОВ "Саноіл-Трейд" від ТОВ "Біаріс Плюс" товарів, оскільки відсутні сертифікати якості на товар та товарно-транспортні накладні заповнені неналежним чином. Вважає податкове повідомлення-рішення № 0000762251 від 12 серпня 2013 року обґрунтованим і таким, що не підлягає скасуванню. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл-Трейд" слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 10.09. 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Саноіл-Трейд" зареєстроване Рівненською районною державною адміністрацією юридичною особою. Позивач є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований відповідно до свідоцтва № 200027533 від 01.03. 2012 року (а.с. 25, 116).

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Рівненському районі була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТзОВ "Саноіл-Трейд" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Біаріс Плюс" за період з 01.06. 2012 року по 30.06. 2012 року. По результатам перевірки був складений акт № 85/22-141/37282611 від 02 серпня 2013 року (а.с. 10-18).

Позивачем було подано заперечення до вказаного акту, однак згідно відповіді на заперечення № 736/22-120 від 12.08. 2013 року було залишено виснвки акту перевірки без змін, а заперечення без задоволення (а.с. 19-22, 23-24).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення форми "В4" № 0000762251 від 12 серпня 2013 року, яким, із посиланням на п.54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58, п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 92608,00 грн. (а.с. 8-9).

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню форми "В4" № 0000762251 від 12 серпня 2013 року, суд виходить з наступного.

Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків відповідача про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту з ПДВ, сум по господарським операціям з придбання у ТОВ "Біаріс Плюс" товарно-матеріальних цінностей. Вказані умовиводи зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій ТзОВ "Саноіл-Трейд" з ТОВ "Біаріс Плюс" та його контрагентами, висновків, викладених у акті перевірки № 85/22-141/37282611 від 02 серпня 2013 року та акті перевірки ТОВ "Біаріс Плюс" № 217/15-2/38164738 від 20.03. 2013 року Кіровоградської ОДПІ. Зокрема, у акті перевірки № 217/15-2/38164738 від 20.03. 2013 року, податковим органом, за місцем реєстрації контрагента позивача, вказується, що у ТОВ "Біаріс Плюс" відсутні трудові ресурси, інформація про виробничі потужності, первинні документи, що підтверджують правомірність формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, необхідні для здійснення будь-якого виду діяльності, до перевірки не надані, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. У зв'язку з чим, податковим органом було зроблено висновок, що операції з поставки та надання послуг, по ланцюгу, ТОВ "Біаріс Плюс" - позивач порушують ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже, є нікчемними.

З такими висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV - якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.06. 2012 року, а також пояснень представника позивача, які не спростовувалися представником відповідача, вбачається, що контрагент позивача ТОВ "Біаріс Плюс" знаходився на момент господарських операцій і досі перебуває в Єдиному державному реєстрі (а.с. 118-119).

Крім того, ТОВ "Біаріс Плюс" у встановленому порядку зареєстрований платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, та має свідоцтво платника податку на додану вартість за № 200038198, індивідуальний податковий номер 381647311234, видане 28.03. 2012 року Кіровоградською ОДПІ. (а.с. 117).

Вказані обставини доводять, що контрагент ТОВ "Біаріс Плюс" володів необхідною право та дієздатністю для вчинення господарських операцій, що ставляться податковим органом під сумнів.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Біаріс Плюс" 25 червня 2012 року було укладено Договір поставки № 25/6. За даним договором, ТзОВ "Саноіл-Трейд", що іменується в подальшому "Покупець", в особі директора Орловського Ю.В., який діє на підставі Статуту та ТОВ "Біаріс Плюс", що іменується в подальшому "Постачальник", в особі директора Гродзіцького Р.О., який діє на підставі Статуту, уклали цей договір про наступне. "Постачальник" поставляє, а "Покупець" приймає та оплачує товар на загальну суму 750000,00 грн. (а.с. 41).

На виконання Договору № 25/6 від 25.06. 2012 року, ТОВ "Біаріс Плюс" поставив позивачу на загальну суму 555650,00 грн. у тому числі ПДВ - 92608,33 грн. Вказані обставини підтверджуються:

- видатковими накладними: № 03-0000035 від 26.06. 2012 року на загальну суму 426000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 71000,00 грн.; № 03-0000036 від 27.06. 2012 року на загальну суму 129650,00 грн., у т.ч. ПДВ - 21608,33 грн. (а.с. 42, 43);

- податковими накладними: № 36 від 26.06. 2012 року на загальну суму 426000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 71000,00 грн.; № 37 від 27.06. 2012 року на загальну суму 129650,00 грн., у т.ч. ПДВ - 21608,33 грн. Вказані податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за червень 2012 року та відображені у податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень 2012 року (а.с. 44, 45, 60-70, 71-75).

Придбану сою було отримано директором позивача, на підставі довіреності № 42 від 26.06. 2012 року, що підтверджено відягом з журналу реєстрації довіреностей ТзОВ "Саноіл-Трейд". Крім того, отриманий товар було оприбутковано на складі позивача, про що свідчать картки рахунку 631 та 201. (а.с. 55, 56, 57).

Розрахунки за отриманий товар були проведені повністю, згідно виписок банку по рахунку позивача від 26.06. 2012 року та від 27.06. 2012 року (а.с. 46-47, 48-49).

Перевезення матеріальних цінностей (сої) здійснювалося на підставі договору про надання послуг № 20 від 12.03. 2012 року укладеного між ТзОВ "Саноіл-Трейд" та ТОВ «Трансзахід» та договору № 1/1 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні від 02.04. 2012 року укладеного між ТзОВ "Саноіл-Трейд" та ФОП ОСОБА_6. Виклнання вказаних договорів підтверджується товарно-транспортними накладними № 26/1 від 26.06. 2012 року, № 26/2 від 26.06. 2012 року, № 26/3 від 26.06. 2012 року, 26/4 від 26.06. 2012 року та № 27/1 від 27.06. 2012 року, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000665 від 27.06. 2012 року, № ОУ-0000666 від 27.06. 2012 року, № ОУ-0000667 від 27.06. 2012 року, № ОУ-0000671 від 29.06. 2012 року та № 5 від 27.06. 2012 року (а.с. 50-54, 107-108, 109-112, 113-114, 115).

Щодо відсутності у товарно-транспортних накладних марки автомобіля, інформації про кількість іздок, заїздів та номерів подорожніх листів, на яке посилається відповідач, то це свідчить лише про недотримання норм законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства. Згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Оскільки податковим органом в ході перевірки не було взято до уваги пояснення позивача про переміщення ТМЦ за допомогою орендованого транспорту, то відсутність у товарно-транспортних накладних вказаної інформації, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.

Більше того, ні в Податковому кодексі України, ні в інших нормативних актах не згадується про товарно-транспортну накладну, як документ на підставі якого податковий орган має право визначати суму податкового зобов'язання або податкового кредиту з ПДВ платнику податків.

Дане твердження, також, стосується відсутності сертифікатів якості на сою, які не визнавалися обов'язковим документом, що підтверджує якість товару згідно договору поставки № 25/6 від 25.06. 2013 року (пункт 3.1) та не є документом у разі відсутності якого податковий орган має право визначати суму податкового зобов'язання або податкового кредиту з ПДВ платнику податків. Крім того, якість поставленої сої може бути підтверджено протоколом випробувань № 0701 від 06.07. 2012 року олії соєвої, що було виготовлено позивачем із придбаної у ТОВ "Біаріс Плюс" сої (а.с. 121, 122).

Відповідно до п.п. "а" п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п.201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За змістом наведених норм законодавства, необхідною умовою для включення податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. При цьому, наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Крім того, згідно ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальним фактором, для формування податкового кредиту з ПДВ, є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

Судом встановлено, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаної у ТОВ "Біаріс Плюс" сої та отримання доходу від її використання, підтверджується долученими до матеріалів справи документами та поясненнями позивача. Так, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.10. 2013 року основним видом економічної діяльності позивача є виробництво олії та тваринних жирів. Відповідно до довідки ТзОВ "Саноіл-Трейд" № 115 від 06.09. 2013 року з придбаної у ТОВ "Біаріс Плюс" сої позивачем було вироблено 108,150 тон макухи соєвої та 25,200 тон олії соєвої, які в липні 2012 року було реаізовано позивачем ПрАТ «Березнівське птахопідприємство», ТОВ «НЕО ФОРТЕ» та ФГ «Джерельна криниця» (а.с. 76, 77, 78, 79-82, 83-89, 90-98, 120).

Таким чином, придбання позивачем матеріальних цінностей від ТОВ "Біаріс Плюс" здійснювалось для подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Стосовно ж обставин, визнання правочинів, вчинених позивачем із контрагентом ТОВ "Біаріс Плюс", нікчемними, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правова природа договорів поставки визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у постачальника - на передачу покупцеві товару, у покупця - на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Наявними первинними документами, долученими до матеріалів справи, що описані вище, підтверджуються обставини реального придбання позивачем матеріальних цінностей від ТОВ "Біаріс Плюс", а не лише документальне оформлення господарських операцій з перерахуванням коштів постачальнику, на чому наполягає відповідач.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача про нікчемність договору через неможливість його виконання з огляду на обмеженість персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів у контрагента ТОВ "Біаріс Плюс". Такі, висновки базуються на актах перевірки податкової звітності та реєстраційних документів. На думку суду, такі висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях та аналітичних даних - висновків іншого податкового органу, без встановлення достовірної інформації з компетентних джерел. ДПІ у Рівненському районі не надано суду будь-яких доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між позивачем та ТОВ "Біаріс Плюс" та вказували б на те, що дані податкових накладних, виписаних постачальником не відповідають дійсності.

Крім того, ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01. 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не подав звітність, або не знаходиться за місцем своєї реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.

Судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкового повідомлення-рішення форми "В4" № 0000762251 від 12 серпня 2013 року, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним, таким, що прийняте без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення форми "В4" № 0000762251 від 12 серпня 2013 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючи викладене та те, що позов задоволено повністю на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити з Державного бюджету України 926 грн. 08 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 2169 від 15.08. 2013 р. (а.с. 2).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області форми "В4" № 0000762251 від 12.08. 2013 року.

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл-Трейд" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 926 (дев'ятсот двадцять шість) грн. 08 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.