Постанова № 34264746, 17.10.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 жовтня 2013 р. № 820/7717/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О.,

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Шаміловой Л.Ш.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (надалі - ФОП ОСОБА_3) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд з урахуванням наданих уточнень скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0006881702 від 23.08.2013 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не погоджується з податковим повідомленням - рішенням №0006881702 від 23.08.2013 року, прийнятим на підставі висновків акту перевірки № 259/20-31-17-02-09/НОМЕР_1 від 09.08.2013 року. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем в порушення норм чинного податкового законодавства, оскільки базується на суб'єктивних висновках перевіряючого, які порушують інтереси підприємця. Позивач вважає, що він правомірно включив до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ з придбання у перевіряємому періоді у ТОВ «Промтехноопт» дизельного палива для заправки автомобілів, що використовуються в господарській діяльності підприємця, та редукторів для ремонту мостів цих автомобілів. Позивач зазначив, що відповідні суми ПДВ підтверджені належним чином оформленими документами, якими також підтверджено факт використання в господарській діяльності придбаного дизельного палива та редукторів. Позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення ним п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ґрунтуються лише на підставі акту невиїзної перевірки ТОВ «Промтехноопт», що, на думку позивача, не узгоджується з положеннями законодавства України та є неправомірним. Отже, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає їх необґрунтованими та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. В обґрунтування заперечень проти позову посилався на те, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлені порушення вимог ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з ТОВ «Промтехноопт»; п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ФОП ОСОБА_3 завищено податковий кредит в податкових деклараціях у грудні 2010р. на суму - 8333,33 грн. Представник відповідача посилався на висновки акту перевірки контрагента позивача - ТОВ «Промтехноопт», за якими встановлено відсутність факту реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності, а правочини, укладені та такі, що виконувались, від імені ТОВ «Промтехноопт» з постачальниками та покупцями, не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства. Отже, представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є обґрунтованим та правомірним.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань взаємовідносин з підприємством ТОВ «Промтехноопт» у грудні 2010 року, за результатами якої складено акт № 259/20-31-17-02-09/НОМЕР_1 від 09.08.2013 року (а.с. 8-13).

Згідно висновків акту перевірки № 259/20-31-17-02-09/НОМЕР_1 від 09.08.2013 року встановлені порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з ТОВ «Промтехноопт»; п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ФОП ОСОБА_3 завищено податковий кредит в податкових деклараціях у грудні 2010р. на суму - 8333,33 грн.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення - рішення №0006881702 від 23.08.2013 року, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість на 8333,00 грн. за основним платежем (а.с. 7).

З акту перевірки № 259/20-31-17-02-09/НОМЕР_1 від 09.08.2013 року вбачається, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали встановлені в ході перевірки обставини включення позивачем до складу податкового кредиту у грудні 2010 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних виписаних ТОВ «Промтехноопт», по якому встановлено відсутність факту реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності, а також те, що правочини, укладені та такі, що виконувались, від імені ТОВ «Промтехноопт» з постачальниками та покупцями, не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що до 01.01.2011 року відносини з приводу формування податкового кредиту регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до п. 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманого товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції та з метою подальшого використання товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 у грудні 2010 року придбав у ТОВ «Промтехноопт» дизельне паливо та запчастини для вантажного автотранспорту (редуктори для ремонту мостів цих автомобілів), що підтверджується видатковими накладними №11 від 01.12.2010 року на загальну суму 19966,50 грн., у т.ч. сума ПДВ - 3327,75 грн.; №60 від 06.12.2010 року на загальну суму 30033,50 грн., у т.ч. сума ПДВ - 5005,58 грн. (а.с. 16, 19).

Господарській відносини між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Промтехноопт» у грудні 2010 року відбувались відповідно до укладеного між ними договору купівлі-продажу №01/12/10-1 від 01.12.2010 року та складених специфікацій (а.с. 191-194).

Як вбачається з матеріалів справи, на дизельне паливо продавцем (ТОВ «Промтехноопт») були передані позивачу паливні талони в кількості 55 штук номіналом 2610 літрів, що підтверджується актом прийому-передачі паливних талонів від 01.12.2010 року (а.с. 195).

Відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики від 20.05.2008 року №281/171/578/155, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Пунктом 10.3.3 вказаної Інструкції передбачений порядок відпуску нафтопродуктів за талонами.

З наданих до суду письмових пояснень позивача вбачається, що за вказаними талонами заправка автомобілів здійснювалась водіями в мережі заправних станціях «Калина» з метою економії витрат на доставку спеціалізованим транспортом дизельного палива, його схоронності та з метою контролю з боку позивача витрат та використання дизельного палива водіями.

За придбані дизельне паливо та запчастини позивачем на підставі рахунків - фактур №11 від 01.12.2010 року на загальну суму 19966,50 грн., у т.ч. сума ПДВ - 3327,75 грн.; №60 від 06.12.2010 року на загальну суму 30033,50 грн., у т.ч. сума ПДВ - 5005,58 грн. (а.с. 17, 20) здійснено оплату в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №858 від 23.12.2010 року (а.с. 14).

ТОВ «Промтехноопт» були виписані та надані ФОП ОСОБА_3 податкові накладні №11 від 01.12.2010 року на загальну суму 19966,50 грн., у т.ч. сума ПДВ - 3327,75 грн.; №60 від 06.12.2010 року на загальну суму 30033,50 грн., у т.ч. сума ПДВ - 5005,58 грн. (а.с. 15, 18).

Позивачем відповідні суми податку на додану вартість за вказаними податковими накладними, внесеними до реєстру отриманих податкових накладних (а.с. 110-111), у грудні 2010 року включено до податкового кредиту, що відповідає даними податкової декларації з податку на додану вартість та не заперечується сторонами по справі.

Факт використання в господарській діяльності позивачем придбаних редукторів для ремонту мостів автомобілів підтверджується дефектною відомістю №1 від 06.12.2010 року щодо огляду автомобіля МАN 24362, актом прийняття виконаних робіт (внутрішнім) від 06.12.2010 року про проведення ремонту автомобіля водієм - автослюсарем цього автомобіля ОСОБА_4, який працює найманим співробітником згідно трудової угоди від 13.08.2008 року (а.с. 153-154, 199-201) .

Факт використання ФОП ОСОБА_3 придбаного у ТОВ «Промтехноопт» дизельного палива в господарській діяльності підтверджується картками обліку витрат дизельного палива №12/2010-1 за грудень 2010 року автомобілями МАN 24362, держ. номера НОМЕР_3, та КАМАЗ-5320, держ. номера НОМЕР_4, подорожніми листами №235543 від 01.12.2010р., №235545 від 08.12.2010р., №235547 від 12.12.2010р., №235550 від 14.12.2010р., №500495 від 17.12.2010р., №500499 від 26.12.2010р., №235544 від 07.12.2010р., №235546 від 09.12.2010р., №235548 від 10.12.2010р., №235549 від 13.12.2010р., №500497 від 20.12.2010р., №500498 від 22.12.2010р., №500500 від 27.12.2010р. та відповідними товарно-транспортними накладними (а.с. 24-57, 202).

Позивачем також надано до суду наказ №1/2011 від 12.01.2011 року (а.с. 203), яким підтверджується, що у вищезазначених дефектній відомості, акті прийняття виконаних робіт, картках обліку, подорожніх листах та товарно-транспортних накладних, було зроблено помилку, а саме невірно зазначено державний номер автомобіля МАN 24362, замість «держ. номера НОМЕР_3» зазначено «держ. номера НОМЕР_4», у зв'язку з чим зазначені помилки було виправлено та складено нові дефектна відомість №1 від 06.12.2010 року, акт прийняття виконаних робіт (внутрішній) від 06.12.2010 року та картка обліку витрат дизельного палива №12/2010-1 за грудень 2010 року (а.с. 153-154, 202).

Крім того, з інформації Управління ДАІ ГУМВС України в Харківській області від 24.09.2013 року №52/8593 (а.с. 130) наданої на запит суду від 12.09.2013 року вбачається, що автомобіль з держ. номером НОМЕР_4 зареєстровано за ОСОБА_6, марка автомобіля ВАЗ 11174, що також підтверджує помилковість зазначення у вказаних дефектній відомості та акті прийняття виконаних робіт держ. номера автомобіля МАN 24362 «НОМЕР_3».

Інформацією Управління ДАІ ГУМВС України в Харківській області від 10.10.2013 року №52/9075 (а.с. 155) наданою на ухвалу суду від 30.09.2013 року підтверджено, зо автомобілі МАN 24362, держ. номера НОМЕР_3, та КАМАЗ-5320, держ. номера НОМЕР_4, на момент існування спірних відносин, були зареєстровані за ОСОБА_3

Наявність у власності ОСОБА_3 зазначених транспортних засобів та факти їх використання у підприємницькій діяльності позивача також встановлено постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2010 року по справі №2а-41088/09/2070, що залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2010 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2013 року (а.с. 175-190).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Окрім цього, актом перевірки не встановлено використання ФОП ОСОБА_3 придбаного у ТОВ «Промтехноопт» дизельного палива та запчастин для вантажного автотранспорту не в цілях здійснення підприємницької діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки у податкового органу були в наявності зазначені первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехноопт». Жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином відповідачем ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не пред'являлось.

Вказані податкові накладні та інші первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехноопт» не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, що призводить до зміни в структурі активів платника податків.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Судом не встановлено фактів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання. Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарської операції.

Окрім цього, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки позивача відповідачем не спростовується, що на час здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Промтехноопт» було зареєстровано як платник податку в податковому органі та якому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Крім того, суд зазначає, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Наведені вище документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують здійснення руху активів та зміни у власному капіталі та зобов'язаннях позивача.

Як вбачається з акту перевірки позивача, відповідач посилається на порушення ФОП ОСОБА_3 ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 , ст. 228 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абзацом 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачені правовідносини з приводу нікчемності правочинів, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

З акту перевірки позивача вбачається, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Відповідачем не надано доказів наявності вини у позивача, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Крім того, зі змісту акту перевірки позивача вбачається, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов до висновків, викладених в цьому акті перевірки, є виключно висновки податкового органу, викладені в акті перевірки контрагента позивача - ТОВ «Промтехноопт» (а.с. 83-109), за якими встановлено відсутність факту реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності, а правочини, укладені та такі, що виконувались, від імені ТОВ «Промтехноопт» з постачальниками та покупцями, не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.

З цього приводу суд зазначає, що законодавством України не передбачена відповідальність за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що господарська операція позивача з вищезазначеним контрагентом була направлена на реальне настання правових наслідків, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими та податковими накладними, договором та іншими первинними документами, використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність висновків акту перевірки № 259/20-31-17-02-09/НОМЕР_1 від 09.08.2013 року, правильність та законність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення №0006881702 від 23.08.2013 року, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, факти порушень вимог законодавства позивачем не знайшли свого підтвердження матеріалами судової справи, що дає суду підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення №0006881702 від 23.08.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України через УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова (код 37999628, адреса: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд.29) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 114,70 грн. (сто чотирнадцять грн. 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 22.10.2013 року.

Суддя Піскун В.О.