Постанова № 34262108, 01.10.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

01 жовтня 2013 року (12 год. 10 хв.) Справа № 808/6508/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Артоуз О.О.

при секретарі судового засідання Філоненко Ю.М.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача: Гончаренко А.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до: Державної податкової інспекції у Хортицькому районі

м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів в

Запорізькій області

про: визнання протиправним та скасування

податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

24 липня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013 №0000141720.

Позивач у судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви, з підстав зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях. Зазначає, що висновки податкового органу про порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2., п.п. 7.4.1 п.п.7.4.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3 ст.198, п. 200.1, ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість спростовуються наданими позивачем первинними документами та даними бухгалтерського обліку, а тому є незаконними. Для забезпечення належного технічного стану вантажівок та причепів, позивачем були укладені договори, отримані первинні документи, автозапчастини та відповідні послуги, оплата за договорами здійснювалася через установи банків. За результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку. Всі контрагенти позивача на час укладання відповідних договорів були зареєстровані в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали свідоцтво платника ПДВ. Вважає податкове повідомлення - рішення від 28.03.2013 №0000141720 протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Просить позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у наданих запереченнях. Зазначає, що за матеріалами проведеної перевірки встановлено неправомірне віднесення позивачем до податкового кредиту витрат на придбання запасних частин від підприємств - постачальників на підставі договорів, які мають ознаки нікчемності та які не підтвердженні первинними документами. Первинні документи позивача не відповідають сутності та не несуть доказовості відносно змісту здійснених операцій. Зі сторони позивача не надано належних документів, які б підтверджували виконання фактично обумовлених зобов'язань, транспортування та оприбуткування позивачем товару. Вважає, висновки податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2., п.п. 7.4.1 п.п.7.4.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3 ст.198, п. 200.1, ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу збільшено суму податку на додану вартість на суму 91588 грн. та нараховано штрафних фінансових санкцій на суму 16761 грн. 50 коп., правомірними, а спірне податкове повідомлення - рішення законним та обґрунтованим. Просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні сторони підтримали свої доводи, викладені в позовній заяві та запереченнях на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, в період часу з 14.02.2013 по 06.03.2013 фахівцями відповідача було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, про що складено акт перевірки від 14.03.2013 №224/172/НОМЕР_1.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся у сумі 11 664 грн. та п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України чим занижено податкових зобов'язань з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся у сумі 79 924 грн. ;

Позивачем були подані заперечення до акту перевірки від 18.03.2013, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки залишені без змін (відповідь про результати розгляду заперечень від 25.03.2013 №1598/10/17-013).

На підставі матеріалів перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення від 28.03.2013 №0000141720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 108 349 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем - 91 588 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 761 грн. 50 коп.

Позивачем була подана первинна скарга до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, за результатами розгляду якої винесено рішення про результати розгляду первинних скарг від 18.05.2013 №38/14/10-420 (від 18.05.2013 №154/7/10-420).

Відповідно до зазначеного рішення податкове повідомлення - рішення від 28.03.2013 №0000141720 про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість залишено без змін.

Не погодившись з винесеним податковим повідомлення - рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши представлені докази у їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У позивача відсутні зауваження щодо підстав, порядку проведення перевірки та оформлення її результатів.

Спір, зокрема, точиться навколо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту операцій з придбання запасних частин від підприємств - постачальників на підставі договорів (як зазначає відповідач), які мають ознаки нікчемності та які не підтвердженні первинними документами.

В акті перевірки, в розділі «Податковий кредит» зазначено, що на підставі інформації, яка надійшла до ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя за результатами відпрацювання вказаних підприємств - контрагентів, з'ясовано, що проведеними перевірками ПП ВКФ «СВ Плюс» (акт ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя від 03.09.2012 №836/2211/32192377), ТОВ «ВКФ «Плутон трейд» (акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 02.08.2011 №3547/2305/37363648), ТОВ «Імпульс плюс 2010» (акт ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова від 09.12.2011 №1114/2302/37363648) та ТОВ «Форганг ГМБХ» (акт ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 03.09.2012 №839/2221/37359385), не підтверджено господарські операції вказаних підприємств у зв'язку з відсутністю у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), а також не встановлено факту передачі товарів (послуг) до підприємств покупців.

Відповідач приходячи до висновку про нікчемність договорів між позивачем та його контрагентами, зокрема, посилається на наявність документів ( акти про місцезнаходження, висновки спеціалістів НДЕКЦ при ГУМВСУ, матеріали кримінальної справи) які зазначені в актах перевірки інших ДПІ, що надійшли до відповідача. Проте, з зазначеними документами відповідач не був ознайомлений під час перевірки та складання акту.

Згідно зі ст.ст. 69, 71 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підпункт 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 казаного закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

За приписами п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, чинного на час правовідносин, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків іі надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

При цьому, як вбачається зі змісту акті перевірки, то він не містить жодних посилань податкового органу про те, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим суд вважає, що позивачем суду були надані докази, що підтверджують реальне вчинення господарських операцій, що в свою чергу не виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями.

Крім того, позивачем доведено реальність операцій щодо придбання автозапчастин та виконання робіт, які підтверджують їх транспортування, оприбуткування та облік були надані представником позивача в судовому засіданні та містяться в матеріалах справи.

Пунктом 177.10 ст.177 Податкового кодексу України передбачено, що фізичні особи-підприємці зобов'язані мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пред'явлені до перевірки документи (договори, видаткові накладні, прибуткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення) є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу своїх валових витрат вартості придбаних товарів, що у подальшому були використані при здійсненні господарської діяльності.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем дотриманні законні підстави формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначені нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що контрагенти позивача на момент проведення господарських операцій не були ліквідовані, діяльність їх в установленому законом порядку не була припинена, з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців підприємства не виключені.

Відповідачем не надано доказів щодо ліквідації, реєстрації припинення юридичних осіб, зняття з податкового обліку та анулювання свідоцтв платників ПДВ, як на момент здійснення спірних господарських операцій, так і на момент складання акту перевірки. Отже, вказані підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Відповідачем на підтвердження висновків акту перевірки від 14.03.2013 надані лише акти перевірок контрагентів позивача.

Проте, самі по собі акти перевірки органами ДПІ контрагентів позивача та висновок про недійсність операцій з окремими контрагентами не є доказами нікчемності правочинів.

Акт перевірки за своєю суттю, змістом та формою не є рішенням суб'єкта владних повноважень, наслідком якого є настання певних правових наслідків щодо прав та інтересів особи або покладення на нього певних обов'язків. Актом перевірки встановлюється лише факт порушення. Викладені у акті перевірки обставини можуть бути лише підставою для вжиття відповідних заходів.

Крім того, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1- 3, 5 і 6 ст.203 Цивільного кодексу України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218- 235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо. З огляду на наведені норми, податковій не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, чисельності персоналу, місця передачі товару та переходу права власності на нього, умови його транспортування тощо. Відповідачем не наведено жодного нормативного акту який би обґрунтовував таку позицію контролюючого органу.

Суб'єкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій.

Суд вважає, що правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Крім того, стаття 22 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначає, що технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів та їх складових виконують з метою підтримання їх у належному стані та забезпечення встановлених виробником технічних характеристик під час використання, зберігання або утримання протягом періоду експлуатації.

Законом України «Про дорожній рух», а саме ст.ст. 10,33, 36 встановлено, що до компетенції власників транспортних засобів належить: здійснення заходів щодо розвитку, експлуатації та утримання у справному технічному стані транспортних засобів. Технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством. Власники транспортних засобів або особи, які їх експлуатують, зобов'язані забезпечувати своєчасне і в повному обсязі проведення робіт по їх технічному обслуговуванню і ремонту згідно з нормативами, встановленими виробниками відповідних транспортних засобів.

Як пояснив позивач, на виконання вимог закону, для забезпечення належного технічного стану вантажівок та причепів, позивачем були укладені господарські договори, отримані первинні документи, автозапчастини та відповідні послуги.

Судом встановлено, що оплата за усіма господарськими договорами здійснювалася позивачем через установи банків. Копії відповідних документів надано суду.

За результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому , що дає підстави зробити висновок, що первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Надаючи правову оцінку спірному рішенню відповідача суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, викладена судом правова позиція викладена у рішеннях вищих судових інстанцій (Верховного та Вищого адміністративного судів) по питанню відповідальності суб'єктів господарювання та полягає у тому, що платник податків не мусить нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами. Це може бути відповідальністю самого контрагента, якщо він допускає такі порушення. Аналогічні висновки надавав і Європейський суд по правам людини, зокрема у справах «Інтерсплав проти України» та «БУЛВЕС АД проти Болгарії».

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про відсутність податкового правопорушення з боку позивача, у зв'язку з чим спірне рішення є необґрунтованим та такими, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Хортицькому районі м. Запоріжжя Державної податкової служби України в Запорізькій області від 28.03.2013 №0000141720.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 1083 (одна тисяча вісімдесят три) гривні 50 копійок судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.О. Артоуз