Рішення № 34245374, 14.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2013 р.Справа № 922/3273/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Ямщикової М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробат", м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 377548 грн. за участю представників сторін:

позивача - Березанського В.І., довіреність № 94 від 19.07.2013 р.;

відповідача - ОСОБА_3 дов. б/н від 15.08.2013 року;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробат", м. Київ, звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків, 185000 грн. коштів, 185000 грн. штрафних санкцій, 7400 грн. судових витрат та 148 грн. коштів за банківські послуги, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 512 від 22.11.2012 р. не виконав свої зобов"язання щодо перевезення вантажу в обумовлений пункт доставки.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 серпня 2013 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 19 серпня 2013 року.

19 серпня 2013 року представник відповідача надав клопотання, в якому просив суд відкласти розгляд справи, у зв"язку з неможливістю прибути у судове засідання.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 серпня 2013 року клопотання відповідач про відкладення розгляду справи було задоволено та розгляд справи відкладено на 02 вересня 2013 року.

30 серпня 2013 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що до пред"явлення вантажовідправником або вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або організації позову, який випливає з цього Статуту, обов"язкове пред"явлення претензії до них, проте жодних претензій відповідач від позивача не отримував. Також відповідач зазначив, що жодних з документів, які б підтверджували отримання та підтвердження заявки, відправлення будь-якого автомобіля на завантаження, прийом вантажу відповідачем та оформлення всіх необхідних товарно - транспортних накладних, як того вимагають Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України немає, оскільки відповідач перевезення вантажу не здійснював.

В судовому засіданні 02.09.2013 року оголошено перерву до 16.09.2013 року.

12.09.2013 року позивачем надано заперечення на відзив відповідача на позовну заяву, копія договору поставки №282/з/мип/сн та оригінал видаткової накладної №297 від 14.12.2012 року витребуваної з Солом`янського РУ ГУМВС України.

16.09.2013 року представник позивача надав заяву з документами в підтвердження того, що ФО-П ОСОБА_1 до 13.12.2012 року здійснювала перевезення вантажів ТОВ "Євробат".

Крім того, 16.09.2013 року позивач надав до суду клопотання про продовження строку розгляду справи за межами 2-х місячного строку з урахуванням положень ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 вересня 2013 року клопотання позивача про продовження строку розгляду спору - задоволено. Продовжено строк розгляду спору до 20.10.2013 року. Розгляд справи відкладено на 14 жовтня 2013 року.

14 жовтня 2013 року представник відповідача надав відзив на заперечення, в якому зазначив, що у транспортному замовленні від 12.12.2012 р. вказано, що датою завантаження є 12.12.2012 р., датою розвантаження є 14.12.2012 р., проте видаткова накладна № 297 видана 14.12.2012 р.

14 жовтня 2013 року представник позивача надав пояснення, в яких зазначив, що транспортне замовлення згідно договору № 512 від 22.11.2012 р. було оформлено 13.12.2012 р., тобто за добу до завантаження автомобіля, та автомобіль від останнього було надано для завантаження 14.12.2012 р.

14 жовтня 2013 року представник позивача у судовому засіданні підтримував позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечувала з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву та у запереченнях.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

12 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробат", м. Київ, (позивач) та ТОВ "Мегатекс" був укладений договір № 282/з/тип/сн, у відповідності до умов якого позивач зобов"язується поставити товар у власність, а ТОВ "Мегатекс", в свою чергу, прийняти за вагою лом кольорових металів, та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

22 листопада 2012 року між позивачем та ФО-П ОСОБА_1 (відповідач) був укладений договір № 512, предметом якого є взаємовідносини сторін, які виникають при транспортно- експедиційному обслуговуванні вантажів, що надаються позивачем для перевезення автомобільним транспортом відповідача - перевізника в міському та міжміському сполученні.

Відповідно до п.40 Статуту автомобільного транспорту, на перевезення вантажів вантажовідправник подає в автотранспортне підприємство або організацію при наявності річного договору на перевезення вантажів відповідну заявку, а при відсутності річного договору - разове замовлення.

Аналогічний порядок містить п. 10.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., .

Позивачем було надано відповідачу транспортне замовлення від 13.12.2012 р., відповідно до якого визначено маршрут замовлення - Київ - Констянтинівка, найменування - акумулятори, дата і адреса завантаження - 13 грудня м. Київ, бул. Івана Лепсе, 16, адреса розвантаження - 14 грудня Донецька область, м. Констянтинівка, вул. Калініна, 1-А, вартість перевезення 7000 грн., марка транспортного засобу - РЕНО ВЕ0422АИ, причеп ВЕ5977ХТ, П,І,Б водія - ОСОБА_5.

Вказане замовлення було узгоджено сторонами, про що свідчать підписи з боку позивача та відповідача та печатка відповідача.

Відповідно до п. 47 Статуту - вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред"являються до перевезення, товарно - транспортні накладні.

Товарно - транспортні накладні є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправником, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами та організаціями.

Позивачем було передано відповідачу уживані акумуляторні батареї на загальну суму 185000 грн., що підтверджується видатковою накладною № 297 від 14.12.2012 р., яка посвідчена підписом водія автомобіля ОСОБА_5, оригінал якої долучено до матеріалів справи (а.с. 80).

Суд звертає увагу на те, що саме водій ОСОБА_5 був зазначений в транспортному замовленні від 13.12.2012 р.

Як вже було зазначено вище, в транспортному замовленні вказані строк розвантаження - 14 грудня та адреса: Донецька область, м. Констянтинівка, вул. Калініна, 1-А.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Мегатекс" направив на адресу позивача лист № 002046 від 19.07.2013 р., в якому повідомлялося про те, що акумулятори, загальною вартістю 22 т. згідно умов договору № 354/тип/сн від 01.11.2011 р., які мали надійти з м. Києва на його адресу до м. Констянтинівка 14.12.2012 р., у вказаний день і до теперішнього часу не надходили.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов"язання щодо доставки товару до пункту призначення, у позивача виникла заборгованість, що і стало підставою для звернення останнього до суду з відповідним позовом.

Відповідач заперечував проти позову з посиланням на те, що відповідно до ст. 159 Статуту автомобільного транспорту до пред"явлення вантажовідправником або вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або організації позову, який випливає з цього Статуту, обов"язкове пред"явлення претензії до них, проте жодних претензій відповідач від позивача не отримував.

Суд, розглянувши вказані заперечення відповідача, зазначає, що згідно ст. 315 ГК України, до пред"явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред"явлення претензії, що свідчить про те, що подання претензії до перевізника є правом, але не обов"язком.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

За приписом ч. 1 ст. 930 ЦК України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

За Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Згідно зі ст. 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

За умовами пунктів 3.2.6 та 3.2.7 Договору № 512 від 22.11.12 р. відповідач взяв на себе обов*язок забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій на отримування вантажу особі; забезпечити доставку вантажу в обумовлений термін до місця призначення і видати його отримувачу, вказаному в ТТН.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи викладене, враховуючи те, що матеріальні цінності були передані відповідачу на перевезення, що підтверджується оригіналом видаткової накладної № 297 від 14.12.2012 р., яка посвідчена підписом водія ОСОБА_5, враховуючи те, що транспортним замовленням був передбачені строк та адреса розвантаження товару - 14 грудня Донецька область, м. Констянтинівка, вул. Калініна, 1-А, та від ТОВ "Мегатекс" на адресу позивача надійшов лист № 002046 від 19.07.2013 р., в якому зазначено, що акумулятори, загальною вартістю 22 т. згідно умов договору № 354/тип/сн від 01.11.2011 р., які мали надійти з м. Києва на його адресу до м. Констянтинівка 14.12.2012 р., у вказаний день і до теперішнього часу не надходили, суд дійшов висновку задовольнити позовну вимогу про стягнення з відповідача 185000 грн. грошових коштів.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 185000 грн. штрафних санкцій, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.3 п. 136 Статуту автомобільного транспорту України, в разі використання автотранспортним підприємством або організацією для своїх потреб будь-яких вантажів, прийнятих до перевезення, особи, винні в цьому, притягаються в установленому порядку до відповідальності, а автотранспортне підприємство або організація відшкодовують вартість вантажу в подвійному розмірі.

Позивач в обгрунтування цієї вимоги послався саме на ч.3 п. 136 Статуту, однак ні належними, ні допустимими доказами не довів використання автотранспортним підприємством товару, прийнятого до перевезення, для своїх потреб, тому підстав для відшкодування вартості вантажу в подвійному розмірі немає.

Позивач в своїх доповненнях до позовної заяви та у судовому засіданні також просив суд стягнути з відповідача 148 грн. коштів за банківські послуги, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленого, оскільки вказані витрати не відносяться до складу судових витрат.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно Роз"яснень Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року р. до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Позивачем надано до суду квитанцію № 42 від 31.07.2013 р., яка підтверджує оплату послуг на суму 148 грн., проте позивачем не доведено, які самі послуги були оплачені, тому суд не вбачає підстав для віднесення вказаних витрат до складу судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. ч. 1 ст. 929, 930, 931 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ "Універсал Банк" в м. Києві, МФО 322001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробат" (03191, м. Київ, вул. Крейсера "Аврора", буд. 1, корп. 1, кв. 84, код ЄДРПОУ 36376614, р/р 26009000936578 в ПАТ "Універсал Банк", м. Київ, МФО 322001) 185000 грн. грошових коштів, 3700 грн. судового збору.

В стягненні 185000 грн. штрафних санкцій та 148 грн. коштів за банківські послуги відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.10.2013 р.

Суддя Смірнова О.В.