Постанова № 34245095, 16.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року Справа № 910/3270/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Сибіги О.М.

розглянувши матеріали касаційної скарги ТОВ "ІТЦ-Центр"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.07.2013у справіГосподарського суду міста Києваза позовом ТОВ "УніКредит Лізинг"до ТОВ "ІТЦ-Центр" ТОВ "Авто-Лайн"провизнання недійсним договору про відступлення права вимоги

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Просолова О.Є. (дов. від 14.01.13),

відповідачів: Семак І.А. (дов. від 23.09.13),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 19.03.2013р. господарського суду м. Києва позов задоволено, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 02.01.2013р., укладений між ТОВ "ІТЦ-Центр" та ТОВ "Авто-Лайн", проведено розподіл судових витрат.

Постановою від 07.07.2013 р. Київського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "ІТЦ-Центр" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, які приймали рішення у даній справі, 29.07.2008р. між ТОВ "ІТЦ-Центр" та ТОВ "УніКредит Лізинг" було укладеного договір фінансового лізингу щодо вантажного автобетонозмішувача KARRENA на базі Mercedes Benz ACTROS 32418 № шасі WDB9333051L338180.

Предмет лізингу було повернуто позивачу лізингоодержувачем 20.08.2009р. відповідно до акту приймання-передачі, а листом від 07.09.2009 р. ТОВ "УніКредит Лізинг" відмовилося від вказаного вище договору, у зв'язку з простроченням ТОВ "ІТЦ-Центр" сплати лізингових платежів.

Вказані вище обставини було встановлено господарським судом у справі №5011-18/2832-2012, у якій брали участь ті ж самі сторони, що і у даній справі.

Відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 02.01.2013р., укладеного між ТОВ "ІТЦ-Центр" та ТОВ "Авто-Лайн", останньому було відступлено право вимоги до ТОВ "УніКредит Лізинг" щодо повернення сплаченої лізингоодержувачем у лізингових платежах частини викупної ціни предмету лізингу у розмірі 108 618, 11 грн.

Звертаючись з позовом у даній справі, ТОВ "УніКредит Лізинг" послалось на те, що переуступлене на підставі спірного правочину право грошової вимоги до ТОВ "УніКредит Лізинг" ґрунтувалося на укладеному між позивачем та ТОВ "ІТЦ-Центр" Договорі фінансового лізингу №737-LD від 29.07.2008р., умовами якого, а саме: п.14.11.1, було передбачено, що лізингоодержувач - ТОВ "ІТЦ-Центр" не може передавати, заставляти або передавати повністю або частково будь-які свої права, зобов'язання та обов'язки за цим Договором без попередньої письмової згоди лізингодавця - ТОВ "УніКредит Лізинг". Такої згоди, на укладення спірного Договору про відступлення права вимоги б/н від 02.01.2013р. ТОВ "УніКредит Лізинг" не надавало.

Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленостей про розірвання договору.

В той же час, судами попередніх інстанцій правомірно враховано те, що домовленість про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невикоання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України в даному випадку зважає на приписи статті 510 ЦК України, згідно з якою сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Відповідно до частини 1 пункту 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові.

Предметом даного правочину може бути дійсне, належним чином індивідуалізоване та законне право вимоги, що має майновий характер і яке належить кредитору як стороні зобов'язання.

Статтею 514 Цивільного кодексу України унормовано обсяг прав, що переходить до нового кредитора у зобов'язанні. Так, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, слід дійти висновку про те, що лише сторона у зобов'язанні (кредитор) може відступити своє право вимоги іншій особі, а відтак, посилання скаржника як на підставу правомірності спірного правочину на припинення усіх правовідносин (прав та обов'язків) з моменту розірвання договору лізингу є безпідставним.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено право лізингоодержувача вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Отже, з врахуванням зазначеного вище, а також встановленого судами факту наявності між сторонами договору фінансового лізингу невиконаних зобов'язань, які витікають з останнього, обґрунтованим є висновок судів про те, що перехід прав лізингоодержувача до іншої особи міг відбуватися лише в обсязі та на умовах, які існували на момент такого переходу, тобто з урахуванням обмежень п.14.11 договору лізингу, якою було передбачено, що свої права за цим договором лізингоодержувач не може передати повністю або частково без попередньої письмової згоди лізингодавця.

Також небезпідставно, судами враховано і те, що про вчинення лізингоодержувачем правочину за межами обмежень, встановлених договором фінансового лізингу, третя особа - ТОВ "Авто-Лайн" знала в момент укладення договору цесії, оскільки, як встановлено господарським судом у справі №5011-18/2832-2012, виступила поручителем виконання зобов'язань лізингоодержувача перед лізингодавцем за договором фінансового лізингу, уклавши з ними 29.07.2008р. договір поруки.

З огляду на зазначене вище, приписи ст.ст. 203, 215 ЦК України вмотивованим є висновок судів про задоволення позову, а відтак, судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 02.07.2013 р. Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/3270/13 залишити без змін.

Головуючий Божок В.С.

Судді Костенко Т.Ф.

Сибіга О.М.