Постанова № 34245041, 16.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року Справа № 922/1374/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 р.у справі Господарського суду№ 922/1374/13 Харківської областіза позовом"Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" Товариство з обмеженою відповідальністюдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі"простягнення 850 852,18 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Федоров Я.М., дов. № б/н від 10.10.2013 р.;відповідача: не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 р. "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Компанія) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, у якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 108 від 22.05.2013 р. (т.1 а.с.97-99) просило стягнути на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі" (далі - Товариство) 850 852,18 грн. заборгованості, яка складається з: основної заборгованості за договором купівлі-продажу № 261 від 13.12.2010 р. у розмірі 573 751,75 грн., 3% річних у розмірі 40 357,72 грн., інфляційних втрат у розмірі 31 203,84 грн. та неустойки у розмірі 205 538,87 грн.

Позовні вимоги Компанія, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовувала тим, що на виконання укладеного з Товариством договору купівлі-продажу № 261 від 13.12.2010 р. вона поставила товар, проте останнє свої грошові зобов'язання перед нею за вказаним договором виконало лише частково, надіслані претензії про сплату заборгованості проігнорувало, у зв'язку із чим ця заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.05.2013 р. (суддя Суярко Т.Д.) позовні вимоги Компанії задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Компанії суму основної заборгованості у розмірі 573 751,75 грн., неустойку у розмірі 45 753,27 грн., 3 % річних у розмірі 40 357,72 грн. та інфляційні втрати у розмірі 31 203,84 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 р. (колегія суддів: Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Барбашова С.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 28.05.2013 р. залишено без змін.

В частині задоволення позовних вимог вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Компанією у позовній заяві. В іншій частині судові рішення мотивовано неправомірністю нарахування Компанією пені понад встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний термін.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 р. і рішення Господарського суду Харківської області від 28.05.2013 р. скасувати та направити справу на новий судовий розгляд до Господарського суду Харківської області. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на обставини справи, ст.ст. 213, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 631, 637, 692, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України та норми процесуального права, зокрема ст.ст. 42, 43, 22, 33, 43, 59, 75, 78 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про недоведеність обставин які мають значення для правильного вирішення спору та надання господарськими судами попередньої інстанції невірної оцінки окремим доказам у справі.

Компанія скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 р - без змін. Викладені у відзиві вимоги Компанія обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до законодавства України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Компанією (Продавець) та Товариством (Покупець) 13.12.2010 р. укладено договір купівлі-продажу № 261, за умовами якого Продавець зобов'язався здійснити продаж, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар: соняшник "Ясон" у кількості 30,0 т, ячмінь у кількості 25,0 т, харне у кількості 2000 л., гезагард у кількості 2000 л., гранстар ПРО у кількості 25 кг. (далі - Договір);

- за умовами п. 2.1. - 2.2. Договору ціна товару договірна. Сума договору складає 1 081 500,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 180 250,00 грн. Кінцева сума договору визначається за видатковими накладними (рахунками-фактурами);

- відповідно до п. 3.2. Договору продаж вважається здійсненим з моменту передачі товару покупцеві;

- на виконання умов Договору Компанія поставила Товариству товар на загальну суму 1 081 500,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-253 від 13.12.2010 р.;

- в подальшому частину поставленого товару вартістю 244 000,00 грн. Товариство повернуло Компанії, що підтверджується накладною на повернення № 30/04 від 30.04.2011 р.;

- між сторонами було укладено угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № ЗЗОВ-08-08-2012/1 від 08.08.2012 р. та № ЗЗОВ-09-08-2012/1 від 09.08.2012 р., згідно яких сума зарахованих зустрічних вимог склала 208 748,25 грн.;

- Товариство здійснило часткову оплату залишку поставленого Компанією товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 510 від 20.12.2011 р. на суму 10 000,0 грн., № 530 від 29.12.2011 р. та № 408 від 15.11.2012 р. на суму 20 000,00 грн.;

- вже під час розгляду даної справи місцевим господарським судом, Товариство здійснило оплату частини заборгованості на суму 15 000,00 грн.;

- таким чином, Товариство свої зобов'язання за Договором належним чином не виконало, поставлений Компанією товар оплатило частково, в наслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 573 751,75 грн., що слугувало підставою для звернення Компанії до суду з даним позовом.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, за своєю природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до частини першої, другої ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу положень ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, в погодженому у п. 2.4. терміні розрахунку за поставлений товар, допущено помилку, оскільки встановлена цим пунктом Договору кінцева дата платежу - 30.02.2010 р. є неможливою і передує даті укладення Договору.

Як вірно відзначено місцевим та апеляційним господарськими судами, з огляду на допущені у п. 2.4. Договору помилки та з урахуванням приписів п. 3.2. Договору, ст. 692 ЦК України, обов'язок здійснити розрахунок за поставлений Компанією товар виник у Товариства в день його поставки на підставі самого факту отримання товару і видаткової накладної.

За таких обставин, виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди правильно задовольнили позовні вимоги Компанії про стягнення на її користь з Товариства 573 751,75 грн. заборгованості за поставлений на підставі Договору купівлі-продажу № 261 від 13.12.2010 р. товар.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як з'ясовано господарськими судами попередніх інстанцій, у п. 5.2. Договору сторони додатково погодили, що за порушення Покупцем строків оплати поставленого товару, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Компанією заявлено до стягнення неустойку у розмірі 205 538,87 грн., що нарахована на суму 588 751,75 грн. за період з 13.12.2010 р. по 23.03.2012 р.

Розрахунок заявленої Компанією до стягнення з Товариства неустойки перевірено судами попередніх інстанцій та встановлено, що за своєю правовою природою встановлена у п. 5.2. Договору неустойка є пенею. Прострочення Товариством грошового зобов'язання з оплати поставленого товару виникло з 13.12.2010 р., а тому період нарахування пені, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України закінчується 13.06.2011 р. і з Товариства підлягає стягненню лише 45 753,27 грн. неустойки.

Окрім того, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок заявлених до стягнення з Товариства 3% річних та інфляційних втрат перевірено судами попередніх інстанцій та визнано арифметично вірним.

А тому, враховуючи встановлення господарськими судами попередніх інстанцій факту прострочення виконання Товариством своїх грошових зобов'язань за Договором, колегія суддів Вищого господарського суду України також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог і в частині стягнення з Товариства на користь Компанії неустойки у розмірі 205 538,87 грн., 3% річних у розмірі 40 357,72 грн. та інфляційних втрат у розмірі 31 203,84 грн.

Доводи касаційної скарги Товариства всього зазначеного вище не спростовують.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що більшість доводів скаржника у касаційній скарзі, у тому числі щодо недоведеності позовних вимог Компанії, неповідомлення господарськими судами Товариства про дату, час і місце розгляду справи зводяться до порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. В процесі перегляду справи вони не знайшли свого підтвердження, а тому відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 р. у справі № 922/1374/13 Господарського суду Харківської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя А.Г. Полянський