Постанова № 34241249, 07.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 р. Справа№ 5011-49/16958-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Алданової С.О.

Зеленіна В.О.

при секретарі Грабінській Г.В.

За участю представників:

від позивача: Недотопа М.М. - представник

від відповідача 1: Стемковська О.О. - представник

Якубовський Д.Є. - представник

від відповідача 2: не з»явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2013р.

у справі №5011-49/16958-2012 (суддя Митрохіна А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес»

2. Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк»

про визнання договору факторингу недійнсим

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес», Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» про визнання недійсним Договору факторингу №3103-10/1 від 31.03.2010 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Даліз-Експрес» та Відкритим акціонерним товариством «Ерде Банк».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2013р. позовні вимоги задоволені, визнано недійсним Договір факторинку №3103-10/1, укладений 31.03.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» та Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк», стягнуто з Товариства з обмеженою віюповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» 536,50 грн. судового збору, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інстиціями «Юромаш» 536,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення повністю та відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення по справі, невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, а також порушенням судом під час винесення рішення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що при укладенні оспорюваного договору сторонами було дотримано вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину. Також скаржник вказує на неправильне застосування господарським судом ст.ст. 517, 1077, 1081, 1082 Цивільного кодексу України, що призвело до прийняття, на його думку, помилкового рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» надало суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій просить відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2013 р. залишити без змін, зазначаючи про необгрунтованісь доводів апелянта та наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Позивач посилається на недотримання сторонами оспорюваного договору вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України.

Відповідач 2 не скористався правом, наданим ст. 96 ГПК України та не надав апеляційному суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

26.03.2013р. колегіє суддів апеляційного суду у складі головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Калатай Н.Ф. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» та призначено розгляд справи на 13.05.2013р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2013р. було продовжено строк розгляду апеляційної скарги та розгляд справи відкладено на 03.06.2013р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду Анрієнка В.В. від 03.06.2013р., з огляду на велику завантаженість судді Калатай Н.Ф., вирішено здійснити розгляд справи №5011-49/16958-2012 у складі головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Дідиченко М.А., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013р. розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України, у зв»язку з неявкою в судове засідання представників відповідача 1 та відповідача 2 та з огляду клопотання відповідача 1 про відкладення розглдяу справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2013р. розгляд справи було відкладено згідно зі ст. 77 ГПК України, у зв»язку з неявкою в судове засідання представника відповідача 2 та необхідністю витребування додаткових доказів у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2013р. розгляд справи відкладався, у зв»»язку з неявкою в судове засідання представника відповідача 2.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду Анрієнка В.В. від 15.08.2013р., з огляду на перебування судді Дідиченко М.А, у відпустці вирішено здійснити розгляд справи №5011-49/16958-2012 у складі колегії головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Пашкіна С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2013р. розгляд справи апеляційним судом відкладався, у зв»язку з неявкою в судове засідання представників позивача та відповідача 2.

Розпорядженяння заступника голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнка В.В. від 02.09.2013р., у зв»язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці розгляд справи вирішено здійснити у складі колегії головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Алданова С.О., Зеленін В.О.

02.09.2013р. в судове засідання не з»явивя представник відповідача 2, 16.09.2013р. в судове засідання не з»явився представник відповідача 1 та відповідача 2, з огляду на що розгляд справи судом відкладався.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

31 березня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» та Відкритим акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК», правонаступником всіх прав та обов»язків якого є Публічне акціонерне товариство «ЕРДЕ БАНК» було укладено Договір факторингу № 3103-10/1.

Відповідно до п. 1.1 Договору фактор (відповідач 1 у справі) зобов'язується передати грошові кошти в сумі 10 000,00 грн. клієнту (відповідач 2 у справі), а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» за Кредитними договорами №38/07-KJI від 04.10.2007р. та №04-КЛ від 27.02.2008р., укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» та Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК».

Згідно пункту 3.1. Договору визначено, що фактор сплачує клієнтові 10 000, 00 грн. шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок клієнта в строк до 07.04.2010 р. включно.

У відповідності до повідомлення № 10/04/28-1 від 24.04.2010 року відповідач 1 повідомив позивача про відступлення права грошової вимоги щодо зобов'язань, які слідують з кредитних договорів №38/07-KJI від 04.10.2007р. та № 04-КЛ від 27.02.2008 р.

Одночасно з укладенням Договору факторингу 31.03.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес», як заставодержателем, Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш», як заставодавцем, укладено Договір застави основних засобів оціночною вартістю 1 605 110,51 грн. та Договір застави основних засобів оціночною вартістю 9 515 711,54 грн. (далі - Договори застави).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ці договори застави було укладено в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» своїх зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» за Договором факторингу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1079 Цивільного кодексу України встановлено обмежене коло осіб, які можуть бути факторами за договором.

Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг віднесено до фінансових послуг.

За приписами п. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону.

Статтею 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов»язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, відповідно до вимог статей 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статей 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фактор, на момент укладення договору факторингу, повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.

Із долученої до матеріалів справи копії Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серія ФК №228 від 25.06.2009 з додатком до нього, виданими Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, слідує, що відповідач-1 у встановленому законодавством порядку набув статусу фінансової установи та, серед іншого, має право без отримання ліцензії та/або дозволів здійснювати операції з факторингу.

Отже, станом на дату укладення оспорюваного Договору факторингу Відповідач-1 мав право бути фактором та здійснювати факторингові операції. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, помилково виходив з відсутності таких прав у Відповідача-1.

За приписами ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до положень ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Приписи даної норми визначають порядок виконання боржником своїх зобов'язань з урахуванням умови повідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги факторові.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем -1 письмово повідомлено позивача про відступлення права грошової вимоги, яка підлягає виконанню фактору на підставі Договору факторингу.

Поряд з цим факт здійснення позивачем 11.06.2010р. платежів у розмірі 9700,00 грн. на користь відповідача-1, що підтверджується платіжними дорученнями №10 та №11, свідчить про фактичне часткове виконання позивачем своїх зобов'язань на користь фактора.

Водночас суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення залишив поза увагою ті обставини, що одночасно з укладенням Договору факторингу 31.03.2010 між відповідачем -1 (заставодержатель), відповідачем-2 та позивачем (заставодавець) було укладено Договір застави основних засобів оціночною вартістю 1 605 110,51 грн. та Договір застави основних засобів оціночною вартістю 9 515 711,54 грн.

За умовами договорів застави, у зв'язку з укладенням 31.03.2010 р. Договору факторингу, позивач (заставодавець) передає відповідачу-1 (заставодержатель) в забезпечення виконання всіх зобов'язань, що виникли та продовжують існувати згідно з кредитними договорами та Договором факторингу в заставу належне йому майно на праві власності.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач був обізнаний щодо усіх умов та обставин оспорюваного договору факторингу, оскільки саме у зв'язку з укладенням Договору факторингу позивач передав в заставу майно відповідачу -1 в забезпечення виконання всіх зобов'язань.

Аналізуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши вказані обставини у справі, не надав цим обставинам належної правової оцінки, внаслідок чого дійшов до хибних висновків про порушення положень ст. 1082 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1. ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У випадку недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, фактично договір між сторонами не укладено. Неукладений договір не породжує для сторін цивільних прав і обов'язків.

Така правова позиція викладена в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, де зазначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Так, оскаржуваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу.

Верховний суд України в постанові від 10.07.2007 у справі № 26/347-06-6531 зазначив, що за визначенням договору факторингу, наведеному у ч. 1 ст. 1077 ЦК України, цей договір направлений на фінансування фактором клієнта шляхом передачі в його розпорядження визначеної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнтові за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, що його передано клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

Істотними умовами договору факторингу у випадку відступлення клієнтом фактору своєї грошової вимоги до боржника з метою забезпечення виконання власного зобов'язання перед фактором є розмір боргу клієнта перед фактором за зобов'язанням, по відношенню до якого відступлення права вимоги мало забезпечувальний характер.

Із оспорюваного Договору факторингу слідує, що Фактор сплачує Клієнтові 10 000, 00 грн. шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Клієнта в строк до 07.04.2010 р. включно, а Клієнт зобов'язується відступити свої права грошової вимоги до боржника за кредитними договорами №38/07-KJI від 04.10.2007р. та № 04-КЛ від 27.02.2008 р.

За таких обставин, враховуючи визначення договору факторингу, наведене в ст. 1077 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами при укладені Договору факторингу було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, передбачених законодавством для договорів даного виду, а відтак, висновки суду першої інстанції щодо недосягнення сторонами згоди відносно усіх істотних умов Договору факторингу є помилковими.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивачем не вказано та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.

Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких госоподарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суду не приймає до уваги доводи, викладені позивачем, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та позивач не надав суду жодних належних доказів, які б підтверджували правомірність заявлених позовних вимог щодо визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, зазначених в позовній заяві.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2013 у справі №5011-49/16958-2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (Код ЄДРПОУ 32849408, адреса: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7-Ц) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Даліз-Експрес» (Код ЄДРПОУ, 36175858, адреса: 03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, оф. 17) 573, 50 грн. судового збору.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Справу №5011-47/14419-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Шевченко Е.О.

Судді Алданова С.О.

Зеленін В.О.