Постанова № 34240473, 10.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 р. Справа № 816/1874/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ТМ - Новатор" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2013р. по справі № 816/1874/13-а за позовом Приватного підприємства "ТМ - Новатор" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

08 квітня 2013 року позивач Приватне підприємство "ТМ - Новатор" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001412301/242 від 13.02.2013 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2013р. було відмовлено у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "ТМ - Новатор" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2013р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство "ТМ - Новатор" (далі - ПП "ТМ - Новатор"), ідентифікаційний код 34397810, є юридичною особою та зареєстрований платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 343978116030.

У термін з 18.12.2012 року по 19.12.2012 року посадовими особами Кременчуцької ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "ТМ - Новатор" з питань правомірності проведених господарських відносин із ТОВ "Спецагроресурс" за вересень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 19.12.2012 року № 5980/22-209/34397810 (том 1 а.с. 225-231), в якому зафіксовано порушення позивачем пп. 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством неправомірно завищено задекларовані показники у рядках 10.1 та 17 податкової декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) загалом в розмірі 66580 грн.

У зв'язку з поданням позивачем заперечення на вказаний акт перевірки, відповідачем призначено та проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "ТМ - Новатор" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Спецагроресурс" за вересень 2012 року, результати якої оформлено актом від 23.01.2013 року № 517/22.5-12/34397810 (том 1 а.с. 232-241).

За висновками даного акта перевірки позивачем порушено вимоги:

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкових зобов'язань за вересень 2012 року на 18605 грн.;

- пп. 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, результатом чого є завищення суми податкового кредиту за вересень 2012 року на загальну суму 66580 грн.;

- пп. 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за вересень 2012 року, в розмірі 47975 грн.

На підставі вищезазначених висновків актів перевірок Кременчуцькою ОДПІ 13.02.2013 року винесено податкове повідомлення - рішення № 0001412301/242, яким ПП "ТМ - Новатор" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 59969 грн., з них: за основним платежем - 47975 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11994 грн. (том 1 а.с. 157).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач не було надано належних доказів реальності постачання товару від ТОВ "Спецагроресурс", в відтак, видаткові та податкові накладні, були видані ТОВ "Спецагроресурс", яке фактично не виступало продавцем товару, зазначеного у накладних, що у свою чергу свідчить про правильність висновків податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту та податкових зобов'язань вересня 2012 року, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за вересень 2012 року на 47975 грн.

Колегія суддів не погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 23.01.2013 року № 517/22.5-12/34397810 підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що у вересні 2012 року ПП "ТМ - Новатор" включило до складу податкового кредиту суми ПДВ по «сумнівному» постачальнику товарів, використання яких у межах господарської діяльності не доведено. Тобто зазначено, що податковий кредит за вересень 2012 року у сумі 66518 грн. ПП "ТМ - Новатор" проведено на підставі нікчемних правочинів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 10.07.2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Спецагроресурс" (продавець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №10/07 (том 2 а.с. 160), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити на умовах договору нафтопродукти (бітум дорожній) у кількості та по ціні, що вказується у додатках до даного договору або у відвантажувальних документах (п. 1 договору).

На підтвердження факту купівлі-продажу нафтопродуктів позивач надав виписані ТОВ "Спецагроресурс" податкові накладні на суму ПДВ 66580,05 грн.: від 07.09.2012 року №90729, від 08.09.2012 року №90812, від 10.09.2012 року №91032, від 11.09.2012 року №91128, від 13.09.2012 року №91326, від 17.09.2012 року №91747, від 19.09.2012 року №91923, від 21.09.2012 року №92133 (том 2 а.с. 191-198).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором позивач надав копії видаткових накладних (том 2, а.с. 164, 170, 173, 176, 179, 182, 185, 188 та копії товарно-транспортних накладних форми №1-ТН (том 2, а.с. 166-169, 172, 175, 178, 181, 184, 187, 190).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі.

ПП "ТМ - Новатор" придбаний товар передавало ТОВ «Даст і К» для виготовлення асфальтобетону, відповідно до укладеного договору № д-20 від 21.08.2012 р. на виготовлення асфальтобетону з давальницької сировини.

Факт реального отримання придбаного у ТОВ "Спецагроресурс" бітуму, мазуту та інших матеріалів для переробки підтверджуються відповідними актами приймання-передачі, накладними, прибутковими ордерами.

Колегія судів зазначає, що в подальшому асфальтобетон використовувався в господарській діяльності підприємства позивача для ремонту доріг згідно укладених договорів підряду з ПАТ "Полтавський гірнічно-збагачувальний комбінат". Вказане також підтверджується наданими актами виконаних робіт.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було зазначено, що до графи "вид цивільно-правового договору" даних податкових накладних занесено запис: "поставки від 01.07.2012 №1/07", а до графи "номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (продавця)" внесено запис "200044876" (том 2 а.с. 191-198), хоча господарські правовідносини з ТОВ "Спецагроресурс" здійснено на підставі договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 10.07.2012 року №10/07 (том 2 а.с. 160), а номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ТОВ "Спецагроресурс" - 200044879 (том 3 а.с. 78)., в зв'язку з чим зроблено висновок, що податкові накладні, на підставі яких ПП "ТМ - Новатор" сформовано дані податкового обліку за вересень 2012 року, оформлено з порушенням вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, а тому порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Більш того, вони не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до валових витрат та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування податкового зобов'язання.

Колегія судів також зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, контрагентом на адресу позивача були виписані податкові накладні, які не оспорювались відповідачем.

Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.

Також, колегія судів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладені між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Крім того слід зазначити, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 р., яка була залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 р., було визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо складання довідки № 179/224/38112611 від 26.10.2012 р. щодо контрагента позивача ТОВ "Спецагроресурс".

Вищевказана постанова зобов'язує ДПІ у Бабушкінскьому районі м. Дніпропетровська відновити показники податкової звітності ТОВ «Спецагроресурс», що зазначені у декларації з ПДВ за вересень 2012 року.

Крім того колегія судів зазначає, що Інстукція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів №281/171/578/155 від 20.05.2008 року, на яку посилається суд першої інстанції при визнанні незаконності транспортування, приймання, обліку товару, є обов'язковою для підприємств при закупівлі, реалізації, транспортуванні, зберігання нафти та світлих нафтопродуктів (бензин, газ, дизпаливо). Але бітум та мазут, що були предметом договору купівлі-продажу та поставки є темними нафтопродуктами, тобто продуктами, одержаними внаслідок переробки нафти, відповідно не підлягають обліку за наведеною Інстукцією.

Колегія судів зазначає, що матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення - рішення №0001412301/242 від 13.02.2013 року.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріпленні в ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дав неналежну оцінку доказам, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія судів вважає за необхідне, відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТМ - Новатор" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2013р. по справі № 816/1874/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Приватного підприємства "ТМ - Новатор" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення №0001412301/242 від 13.02.2013 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.