Ухвала суду № 34239946, 16.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 р.Справа № 815/358/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді -доповідача Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Лук'янчук О.В.,

при секретарі Берекет Н.В.,

за участю представника апелянта - Василенка Р.О.,

представника позивача - Бокача О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року по справі за адміністративним позовом приватного виробничо-комерційного підприємства «Атлант» до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2013 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими. Податкові повідомлення - рішення №0004022301 та №0004032301 від 26.11.2012 року підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки та вважають, що вони винесені незаконно, пославшись на обставини зазначені у позовній заяві та додатках.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням по справі, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанцій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне виробничо-комерційне підприємство «Атлант» є платником податків на підставі довідки про взяття на облік платника податків №496 від 01.10.2002 року та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №40382787 від 19.11.2002 року (а.с.70 т.І).

Судом першої інстанції встановлено, що 09.11.2012 року співробітниками ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС складено Акт перевірки №899/22-32088930 від 09.11.2012 року (а..26-34 т.І) за результатами позапланової документальної невиїзної перевірки з питань нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам ПВКП «Атлант» з ТОВ «Перша міська будівельна компанія» за період листопад-грудень 2010 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем встановлені порушення ПВКП «Атлант»: « 1) ст.203, 215, 228, 837, 838 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. В результаті чого правочини, виражені в укладанні угод між ПВКП «Атлант» та ТОВ «Перша міська будівельна компанія» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону; 2) п.п.5.2.1 п.5.2.ст.5, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в 4 кварталі 2010 року на загальну суму 49644 грн.; 3) п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 39715 грн.».

З висновками акту перевірки посадові особи позивача не погодились та надали заперечення до ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС(а.с.36-37 т.І). Однак, відповіддю ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС від 22.11.2012 року (а.с.37-45 т.І) у задоволенні вимог ПВКП «Атлант» було відмовлено, а заперечення визнанні необґрунтованими.

На підставі зазначеного акту ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС прийняло податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012 року № 0004032301, яким встановлена сума грошового зобов'язання у розмірі 49644 грн. (а.с.23 т.І), та податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 року № 0004022301, яким встановлено суму грошового зобов'язання у розмірі 62055 грн. (а.с.24 т.І).

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та актом перевірки ПВКП «Атлант» оскаржило їх до Державної податкової служби в Одеській області (а.с.46-52 т.І) та рішенням про результати первинної скарги від 25.12.2012 року (а.с.53-55 т.І) податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а первинну скаргу позивача - без задоволення.

Приймаючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ПВКП «Атлант» та ТОВ «Перша міська будівельна компанія» укладено Договір підряду №2010-12/1с від 25.11.2010 року (а.с. 84 т.І). Згідно умов вищезазначеного договору, ТОВ «Перша міська будівельна компанія» зобов'язується передати ПВКП "Атлант" у власність будівельні матеріали згідно розрахунку та перечню.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.94 N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з нормами п. 5.1 ст. 5 цього Закону валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону N 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до ст. 8 зазначеного Закону можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно до Порядку, який встановлюється Міністерством фінансів України.

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону N 334/94-ВР заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Тобто, норми Закону N 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судом попередньої інстанції встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, отриманих від контрагента, які відповідно до Закону N 334/94-ВР необхідні для формування валових витрат, та обумовленість останніх цілям господарського характеру.

Також, аналіз норм Закону України від 03.04.97 N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару (послуг) податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту.

Судом встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону N 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом-продавцем податкових накладних.

Підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування може слугувати лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, одержаних з дотриманням закону доказах.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.

У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно наявних в матеріалах справи первинних документів зобов'язання за договорами, укладеним між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами належними чином.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Як вже було зазначено вище, що норми Закону N 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі, а правила формування податкового кредиту визначені пунктами 7.4 - 7.6 ст. 7 Закону N 168/97-ВР.

При цьому, з аналізу норм Закону N 168/97-ВР вбачається, що покупець не може нести відповідальність ні за сплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у відповідному реєстрі, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

З огляду на вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки податкового органу в акті перевірки не обґрунтовані, не відповідають реальним обставинам справи, та спростовуються наявними в матеріалах доказами.

На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено 18.10.2013 року.

Суддя-доповідач: Шевчук О.А.

Суддя: Зуєва Л.Є.

Суддя: Лук'янчук О.В.