Ухвала суду № 34236538, 05.09.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2013 р. справа № 0870/11701/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року у справі №0870/11701/12 за позовом відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь» 7 грудня 2012 року звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби, згідно якого просить скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 27 листопада 2012 року №0000360024, № 0000370024.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №485/24-0/00191230 від 16 листопада 2012 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 27.11.2012 року №0000360024, № 0000370024.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування у сумі 524 089 грн. за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу позивач просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Посилається на необґрунтованість доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року (т. 1 а.с. 11-109).

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №485/24-0/00191230 від 16 листопада 2012 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем пп.14.1.181 п. 14.1. ст. 14, п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України, п.10.1 «Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних», розділ 5 п. 4. «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 №1490/20228, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за період вересень 2011 року - листопад 2011 року на загальну суму ПДВ 524 089 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування за період жовтень 2011 року - грудень 2012 року на 524 089 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012 року: №0000360024, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 524 089,00 грн. та №0000370024, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 524 089,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 262 044,50 грн. (т.1 а.с. 125,126).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту вересня, жовтня, листопаду 2011 року податку на додану вартість в сумі 524 089,00 грн. за податковими накладними виданими ТОВ «ТПК Інтегро» (т. 1 а.с. 56).

Згідно акту перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарськими операціями, які здійснені позивачем з ТОВ «ТПК Інтегро» без делової мети, так як позивач бажає отримати податкову вигоду без здійснення реальної господарської діяльності шляхом відшкодування ПДВ, оскільки відповідно до податкової звітності постачальниками продукції ТОВ «ТПК Інтегро» є юридичні особи, що не є платниками плати за користування надрами, отже не є виробниками вугілля.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «ТПК Інтегро» укладено договір від 30.08.2011 року №20/2011/1649 та додаткова угода до нього від 24.11.2011 року, предметом якого є поставка товару - вугільної продукції (т. 2 а.с. 14-20,21). Згідно видаткових накладних, залізничних накладних, платіжних доручень які містяться в матеріалах справи ТОВ «ТПК Інтегро» передало позивачу вказаний товар, а позивач здійснив оплату вартості придбаного товару.

Правомірності формування позивачем податкового кредиту за період з вересня 2011 року по листопад 2011 року підтверджується податковими накладними згідно яких ТОВ «ТПК «Інтегро» відповідно до Договору №20/2011/1649 від 30.08.2011 поставило на користь ВАТ «ЗМК «Запоріжсталь» вугілля:

- №40 від 05.09.2011 на загальну суму з ПДВ 509 236,20 грн., у тому числі ПДВ - 84 872,70 грн. (вугілля АШ 0-6);

- №41 від 05.09.2011 на загальну суму з ПДВ 596 617,03 грн., у тому числі ПДВ - 99 436,17 грн. (вугілля АШ 0-6);

- №106 від 11.09.2011 на загальну суму з ПДВ 244 542,20 грн., у тому числі ПДВ - 40 757,03 грн. (вугілля АШ 0-6);

- №111 від 27.09.2011 на загальну суму з ПДВ 600 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 100 000 грн. (вугілля АШ 0-6);

- №1 від 03.10.2011 на загальну суму з ПДВ 74 382,55 грн., у тому числі ПДВ - 12 379,09 грн. (вугілля АШ 0-6);

- №2 від 04.10.2011 на загальну суму з ПДВ 150 902,15 грн., у тому числі ПДВ - 25 150,36 грн. (вугілля АШ 0-6);

- №43 від 07.09.2011 на загальну суму з ПДВ 894 146,75 грн., у тому числі ПДВ - 149 024,46 грн. (вугілля АШ 0-6);

- №112 від 30.09.2011 на загальну суму з ПДВ 74 715,30 грн., у тому числі ПДВ - 12 452,55 грн. (вугілля АШ 0-6);

- розрахунок №44 від 10.09.2011 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №43 від 07.09.2011 за договором від 30.08.2011 №20/2011/1649.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТПК Інтегро», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, до складу податкового кредиту підприємства. Відповідачем не спростовано факт реальності господарських операцій вчинених між позивачем та ТОВ «ТПК Інтегро».

Крім того в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відображено наступні обставини.

В ході перевірки позивача було встановлено, що постачальникам продукції ТОВ «ТПК Інтегро» є юридичні особи, а саме ТОВ «ТПК КАТРАН», ТОВ «МЕТИЗ -РЕМБУТ», ПП «РОЦІУС», що не є платниками плати за користування надрами, отже не є виробниками вугілля.

Виходячи з вищевикладених обставин, перевіряючими особами зроблено висновок про відсутність реальної можливості поставок товарів від ТОВ «ТПК КАТРАН», ТОВ «МЕТИЗ -РЕМБУТ», ПП «РОЦІУС» до підприємства TOB «ТПК Інтегро» у відповідності до вимог Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України.

На підставі зазначених обставин, відповідачем зроблено висновок, що у позивача відсутнє право на податковий кредит з податку на додану вартість сформованого по операціях з TOB «ТПК Інтегро», так як відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з постачальниками.

Між тим суд першої інстанції вирішуючи спірні правовідносини вірно врахував, що відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між ВАТ «ЗМК «Запоріжсталь» і ТОВ «ТПК «Інтегро».

Крім того чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару, який є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року у справі №0870/11701/12 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко