Постанова № 34224200, 10.10.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

10 жовтня 2013 р. 12:55 Справа №801/8579/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А., при секретарі Захарової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Алеф-Виналь-Крим"

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю " Алеф-Виналь-Крим" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Керченської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України в АР Крим (далі - Відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29.05.2013 р. № 0000062200 та від 15.07.13 р. № 0000152200.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом невірно застосовані норми Податкового кодексу України та помилково зроблені висновки про безтоварний характер господарських операцій позивача із КП "Яніна".

Також позивач зазначив про те, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Ухвалою суду від 10.10.13 було замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Ленінському районі АР Крим ДПС на Керченську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міністерства доходів і зборів України в АР Крим.

Представник позивача у судове засіданні не з'явився, на позовних вимогах наполягав з підстав викладених у позовній заяві, надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Будь-яких клопотань суду не направив, заперечень на позов не надав.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача, керуючись ст. 128 КАС України, на підставі наявних доказів.

Розглянув матеріали справи, дослідив зібрані докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ " Алеф-Виналь-Крим" є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі АР Крим ДПС; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 20.01.2005 р. № 00659681, індивідуальний податковий номер -321487601190.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Ленінському районі АР Крим була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Алеф-Виналь-Крим" за травень-червень 2011 р., за наслідками перевірки складено акт від 22 квітня 2013 року № 124/22-00/32148768.

За висновками даного акту встановлені такі порушення позивачем:

п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.10.2010 № 2755-VI з наступними змінами та доповненнями в частині заниження податку на прибуток у сумі 612,89 грн. за червень 2011 року.

П. 198.3 п. 198.6 ст. 198 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.10.2010 № 2755-VI з наступними змінами та доповненими , в результаті чого завищений податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 533,36 грн. за червень 2011року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.13 року № 0000062200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 533,36 грн. та від 15.07.13 р. № 0000152200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 612,89 грн.

Перевіряючи обґрунтованість визначення суми завишення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 533,36 грн. та заниження податку на прибуток у сумі 612,89 ТОВ "Алеф-Виналь-Крим", суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям такого повідомлення -рішення, яким позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Перевіряючи реальність здійснених операцій ТОВ "Алеф-Виналь-Крим" з КП «Яніна», суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ТОВ "Алеф-Виналь-Крим" мав господарські відносини з КП «Яніна» на підставі Договорів транспортно- експедиційних послуг від 10.05.2011 № 10 та від 01.12.2011 №20, предметом якого є взаємовідносини сторін, що виникають під час перевезення вантажів, що надаються Експедитору Замовником для транспортування їх в межах внутрішнього сполучення.

Так, підставою для встановлення зазначених порушень та визначення грошового зобов'язання стало те, що відповідач визнає Договорі транспортно - експедиційних послуг від 10.05.2011 № 10., 01.12.2011 №20 як нікчемні.

Проте, встановлення позивачем грошового зобов'язання у вигляді завищений податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 533,36 грн. за червень 2011року, було сформовано за рахунок придбання товариством послуг (робіт) від КП «Яніна»

Судом встановлено, що приймання виконаних робіт оформлялися актами прийому -передачі № 17 від 24.05.11, № 12 від 20.05.11, № 11 від 18.05.11, та товарно-транспортними накладними на переміщення алкогольних напоїв від 18.05.11 № 988905, № 988906, № 102196, № 102197, № 102194, № 102195, № 988907, № 988904.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжного доручення від 07.06.11 на суму 16000,00 грн., у т.ч. ПДВ 2666,67 грн. позивачем було сплачено за надані послуги.

Таким чином, судом вбачається, що сума податку на додану вартість були сплачена ТОВ "Алеф-Виналь-Крим", зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок контрагента - КП «Яніна».

Крім того, позивачем від ТОВ Компанія "Дельта Груп Інвест" були отримані податкові накладні: № 10 від 18.05.11 на суму 7500, у т.ч. ПДВ 1250 грн., № 12 від 20.05.11 на суму 3500 грн. у т.ч. ПДВ 583,33, № 17 від 24.05.11 на суму 5000 грн., у т.ч. ПДВ 833,33, які були сплачені останнім

Вказана сума податку на додану вартість у розмірі 533,36 грн. була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді червень 2011 року.

Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання послуг у КП «Яніна» в червні 2011 року.

Так, єдиною підставою для не визнання відповідачем договору від 10.05.2011 №10 та від 01.12.2011 №20 є акт Нікопольської об'єднаної ДПІ Дніпропетровської ДПС від 14.12.2012 №2655/221/19317417 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки КП «Яніна» (код ЄДРПОУ 19317417) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий Дім «Лайнер» (код ЄДРПОУ 33184456) за період з 01.01.2010 по 30.09.2012», яким встановлено, що у другому ланцюгу постачання у підприємства (ТОВ «Торговий Дім «Лайнер») не підтверджуються операції з придбання послуг стосовно врахування реального часу.

В свою чергу, відповідачем не прийнято до уваги, що між Позивачем та КП «Яніна» не відбувалось постачання товарно-матеріальних цінностей, а тому дослідження ланцюгів постачання в даному випадку є безпідставним та необґрунтованим.

Також, в акті перевірки зазначено, що «отримані послуги з транспортне - експедиційного обслуговування, від ТОВ «Торгівельний Дім «Лайнер», підприємством КП «Яніна» надані на ТОВ «Алеф-Виналь-Крим» (код 32148768) в червні 2011 року на суму 3 200,00 грн. згідно договору поставки від 10.05.2011 р. № 10.

Проте, ТОВ «Алеф-Виналь-Крим» не укладало з КП «Яніна» договір поставки від 10.05.2011 р. № 10, а також жодних інших договорів поставки та/або купівлі-продажу товарів, більш того позивач не отримував від останнього жодних товарів. КП «Яніна» надавало ТОВ «Алеф-Виналь-Крим» лише транспортно-експедиційні послуги та послуги з організації транспортно-експедиційного обслуговування за договором транспортно-експедиційних послуг.

Так, під час розгляду справи з'ясовано, що Договори транспортно-експедиційних послуг № 10 від 10.05.2011 року та № 20 від 01.12.2011 року, укладені між ТОВ «Алеф-Виналь-Крим» та КП «Яніна», спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, підписані уповноваженими на те представниками Сторін, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення Сторін є вільним та, не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також не суперечить інтересам держави та суспільства, моральним засадам, а також в судовому порядку недійсними не визнавались.

Крім того, постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (червень 2011р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість та мав право видавати податкові накладні. Податковий кредит за цією операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом червня 2011р. у зв'язку з придбанням послуг, виходячи з договірної (контрактної) вартості послуг.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент (КП «Яніна») позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Твердження відповідача про порушення позивачем правил формування податкового кредиту пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод, укладених між позивачем та його контрагентом - КП «Яніна», оскільки у контрагента в ході перевірки встановлено відсутність необхідним умов для досягнення результатів економічної діятельності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, механізмів.

Однак ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 612 грн. у т. ч. за червень 2011 суд вказує наступне.

Так у акті перевірки відповідачем встановлено те, що позивачем до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування неправомірно віднесено вартість товарів, робі, послуг на загальну суму 612 грн., У зв'язку з чим відповідач зробив висновок про те, що позивачем занижено податок на прибуток у сумі 612 грн.

Відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п.1). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2).

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання укладених між позивачем та контрагентом договорів, були створені документи: акти здачі-прийняття робіт та податкові накладні, які вказані вище. Дані документи в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідачем, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів безтоварності операцій.

Тому суд робить висновок про те, що сума включена до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 3 квартал 2011 у розмірі 612,00 грн., вірно та на підставі первинних документів, які є в матеріалах справи та про які було вище вказано, а тому відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження податку на прибуток в сумі 612, 00грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки щодо заниження позивачем податку на прибуток викладені відповідачем в зазначеному акті перевірки не підтверджується матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 612грн.,

Щодо висновків відповідача стосовно неможливості підтвердження реального придбання ТОВ «Алеф-Виналь-Крим» товарів у КП «Яніна» у зв'язку з тим, що останній має ознаки "нікчемності" та спрямовано на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент -КП «Яніна» є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та КП «Яніна», був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договорами укладеними між КП «Яніна» і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з наданням товарів (послуг) КП «Яніна» позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання у вигляді заниження податку на прибуток у сумі 612,89 грн. за червень 2011 року та завищення податкового кредиту у розмірі 533,36 грн. за червень 2011року.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Так, судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду де відповідачем є суб'єкти владних повноважень, стягуються з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків останнього. Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 114,70 грн. підлягає поверненню шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України в АР Крим .

У зв'язку зі складністю справи судом 10.10.2013 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 15.10.2013 року постанову складено у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби № 0000062200 від 29.05.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби № 0000152200 від 15.07.2013 року

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Алеф-Виналь-Крим" (ЄДРПОУ 32148768) 114,70 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України в АР Крим .

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Латинін Ю.А.