Постанова № 34224142, 09.10.2013, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2013 року Справа № 812/8390/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Агевича К.В.,

при секретарі судового засідання Чуванову А.С.,

за участю:

представника позивача: не прибув

представника відповідача: не прибув

представника третьої особи: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_1 про визнання незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2013 ВП №39128417 та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_1 про визнання незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2013 ВП №39128417 та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.09.2013 державним виконавцем Державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Дубовою Алісою Володимирівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно рішення про застосування фінансових санкцій №1128 від 08.05.2013 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 170,00 грн. (ВП №39128417)

На виконанні у ВДВС окрім рішення про застосування фінансових санкцій №1128 від 08.05.2013 знаходиться також вимога №Ф-358 від 05.04.2013 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 3583,77 грн. Постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена 10.05.2012 (ВП №32677524).

Відповідно до п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно п. 11 Постанови Правління ПФУ №39-1 від 26.12.2011 «Про затвердження порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів Пенсійного фонду України: «У разі самостійної сплати коштів боржником державний виконавець з'ясовує з органами Пенсійного фонду України відповідність платежу реквізитами виконавчого документу. Для цього державний виконавець не пізніше наступного дня після отримання розрахункових документів про сплату боргу звертається до органу Пенсійного фонду України, який зобов'язаний протягом п'яти днів надати письмове підтвердження сплати відповідної суми боргу».

Позивач зазначив, що після сплати боржником суми у розмірі 170,00 грн. державний виконавець всупереч положенням Порядку не звернувся до Управління та не перевірив відповідність платежу реквізитам виконавчого документа. Підтвердження щодо сплати ОСОБА_1 боргу за рішенням про застосування фінансових санкцій №1128 від 08.05.2013 Управління ВДВС не надавав.

Керуючись п.6.10 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування: грошові кошти були направлені Управлінням на погашення боргу у порядку календарної черговості його виникнення. Так, була частково погашена сума боргу за вимогою №Ф-358 від 05.04.2012.

Позивач зазначив, що на підставі наведеного рішення про застосування про застосування фінансових санкцій №1128 від 08.05.2013 не було сплачене, тому повідомлення про сплату боргу Управлінням до ВДВС не направлялось. Наведені норми законодавства не дають право державному виконавцю направляти грошові кошти на погашення рішення про застосування фінансових санкцій №1128 від 08.05.2013, адже на виконанні у ВДВС на день надходження коштів малися інші виконавчі документи, по яким раніше було відкрите виконавче провадження.

У зв'язку з чим, позивач просив визнати незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2013 ВП 39128417 та зобов'язати ВДВС Сєвєродонецького міського управління юстиції відновити виконавче провадження за рішенням про застосування фінансових санкцій №1128 від 08.05.2013 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 170,00 грн.

У судове засідання представник позивача не прибув, про день, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. У позовній заяві, просив розглянути справу без участі представника управління.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не прибули, про день, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неприбуття не повідомили, заяв про розгляд справи без їх участі до суду не надходило.

Оскільки відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у разі повторного неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, тому справу розглянуто та вирішено за відсутності відповідача та третьої особи на підставі наявних у ній доказів.

Судом було вирішено питання про можливість проведення судового засідання без участі представника відповідача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності із ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

У судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.05.2013 головним державним виконавцем Бондаренко М.В., відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №32677524) по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу №Ф-358 виданої 05.04.2012 управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку боргу у сумі 3583,77 грн. У зазначеній постанові боржнику був наданий строк самостійно виконати рішення та сплатити заборгованість за наступними реквізитами: р/р 37319001003374 ГУ ДКСУ у Луганській області, МФО 804013, код ЄДРПОУ 34988646, отримувач ВДВС Сєвєродонецького МУЮ. (а.с.5)

12.07.2013 державним виконавцем Дубовою А.В., відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції в Луганській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №39128417) по примусовому виконанню рішення №1128 виданого 08.05.2013 управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку штраф у сумі 170,00 грн. У зазначеній постанові боржнику був наданий строк добровільно виконати рішення до 19.07.2013. (а.с.6)

Відповідно до положень статті 45 Закону України «про виконавче провадження», грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

За письмовою заявою стягувача - фізичної особи чи його представника (за наявності відповідних повноважень) стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.

Грошові суми, стягнуті державним виконавцем до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому Державним казначейством України. Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 54 цього Закону). Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких ці суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником у іншому виконавчому провадженні).

У разі якщо державному виконавцю відомий рахунок стягувача, на який необхідно перерахувати стягнуті з боржника кошти, або якщо відповідно до частини другої цієї статті кошти підлягають перерахуванню на адресу стягувача поштовим переказом, то сума виконавчого збору, пропорційна стягнутій сумі, перераховується після перерахування стягувачу належної йому суми. В іншому разі сума виконавчого збору, пропорційна стягнутій сумі, перераховується після надходження стягувачу повідомлення про наявність на відповідному рахунку органу державної виконавчої служби суми коштів, що підлягає виплаті стягувачу. У разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому Державним казначейством України.

Нормами ч. 1 ст. 49 Закону встановлено перелік обставин, коли державний виконавець має право закінчити виконавче провадження, до якого входить випадок, коли боржник фактично виконав в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом ( п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону № 606).

Частиною 3 цієї статті зазначено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавецем Дубовою А.В. відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького МУЮ в Луганській області, керуючись п. 8 ч. 1 ст. 49, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», 03.09.2013 було винесено постанову №39128417 про закінчення виконавчого провадження. У зазначеній постанові встановлено про повне фактичне виконання ОСОБА_1 рішення №1128 виданого 08.05.2013 Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, згідно квитанцій №3822.140.4, 3822.140.2 від 06.08.2013. (а.с. 7)

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону № 606, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець діяв відповідно до наданих йому повноважень в порядку, що визначений Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2013 №39128417, а тому позовні вимоги позивача щодо визнання незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2013 №39128417не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції відновити виконавче провадження за рішенням про застосування фінансових санкцій №1128 від 08.05.2013 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 170,00 грн., залишаються судом без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Оскільки зазначена постанова про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2013 №39128417 ані начальником відділу ДВС Сєвєродонецького МУЮ не скасована, ані визнана судом незаконною, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги позивача про зобов'язання відповідача поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення про застосування фінансових санкцій №1128 від 08.05.2013 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 170,00 грн.

З огляду на викладене, у задоволенні адміністративного позову суд відмовляє повністю.

Враховуючи вимоги частини четвертої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що позивача в установленому законом порядку від сплати судового збору звільнено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись статтею 2, 11, 17, 18, 71, 87, 90, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_1 про визнання незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2013 ВП №39128417 та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд у порядок і строки, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 11 жовтня 2013 року.

Суддя К.В. Агевич