Рішення № 34220181, 14.10.2013, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5959/13

Провадження № 2/645/1923/13

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2013 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Горпинич О.В.,

за участю секретарів судових засідань ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Фрунзеський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про зняття з реєстрації та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, яким просив усунути перешкоди в користуванні належним йому житловим приміщенням квартирою № 12, що розташована за адресою: м. Харків, провулок Пархоменко, б. 8/57 зі сторони ОСОБА_4, шляхом зняття його з реєстраційного обліку за вказаною адресою та виселення ОСОБА_4 із вказаної квартири, без надання іншого житлового приміщення. В обґрунтування позову посилався на те, що 04 липня 2012 року між ним та ОСОБА_5, що діяла від імені ОСОБА_6 був укладений договір дарування, відповідно до якого остання подарувала квартиру, що знаходиться за адресою: м. Харків, провулок Пархоменко, б. 8/57, кв. 12. На момент укладення договору в квартирі за вказаною адресою був зареєстрований відповідач. Добровільно знятися з реєстрації ОСОБА_4 відмовляється і продовжує користуватися належною позивачу квартирою шляхом збереження реєстрації за вищевказаною адресою та фактичним проживанням в ній, чим порушує право позивача на користування та розпорядження своєю власністю, що спричиняє як власнику певні незручності та порушує права, як власника. На теперішній час відповідач продовжує самовільно, без згоди, незаконно користуватися належною позивачу квартирою шляхом фактичного проживання за вищевказаною адресою. На вимоги позивача добровільно виселитися з вищевказаної квартири, відповідає відмовою. Посилаючись на ст. 383 ЦК України, якою, передбачено, що власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб, а також на ст. 116 ЖК України, якою передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

ОСОБА_3 до судового засідання не зявився, присутній у судовому засіданні його представник ОСОБА_7, що діяв на підставі довіреності, підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просивши суд про їх задоволення.

Відповідач до судового засідання не зявився, повідомлявся судом про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи: Фрунзенський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області в судове засідання не з'явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.

За таких обставин суд, зі згоди представника позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно договору дарування від 04 липня 2012 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 кімнату № 12 4/100 частин в будинку готельного типу № 8/57 по провулку Пархоменко в м. Харкові, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 34853002 (а.с.6,7).

З довідки з місця мешкання про склад сімї та прописки, яка видана ОСОБА_3, вбачається, що ОСОБА_4 (брат), зареєстрований за спірною адресою з 25.03.2009 року (а.с.8).

Той факт, що відповідач по справі є братом позивача не заперечувалося і у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_3 у позові, а також представник позивача у судовому засіданні, посилалися на те, що порушено право ОСОБА_3 як власника кімнати на користування та розпорядження своїм майном.

Проте із вищевказаними доводами не можна погодитися, оскільки виселення з житлового приміщення регулюється нормами Житлового Кодексу України.

Між сторонами склалися житлові, а не цивільно правові правовідносини, а тому неможливо до виниклих правовідносин застосувати правові норми, якими регулюється право власності на майно, оскільки відповідач не може бути позбавлений права користування житлом на підставі вказаних правових норм, так як право користування спірним житловим приміщенням набув на підставі ст. 156 ЖК України.

В позові ОСОБА_3 також посилався на ст. 116 ЖК України.

Згідно ч.4 ст.9, ст.109 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частина 1 ст.156 ЖК України передбачає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення, а саме: якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

В п.17 правових позицій, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року з наступними змінами «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Відсутність хоча б однієї з вказаних в законі обставин унеможливлює виселення громадянина за ст. 116 ЖК України без надання йому іншого житлового приміщення.

Представником позивача надано висновок від 20 січня 2013 року, з якого вбачається, що 17 січня 2013 року до Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області звернулася ОСОБА_5 у відношенні свого дяді ОСОБА_4, який мешкає за адресою: м. Харків, провулок Пархоменко, б. 8/57, кв. 12, разом з бабусею і перешкоджає їй ходити провідувати останню, так як замінив замки на вхідній двері. З висновку ДІМ Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 05 жовтня 2013 року вбачається, що 01 жовтня 2013 року до Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області з заявою звернувся ОСОБА_3, який мешкає за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, б. 2, кв. 84, у відношенні свого брата ОСОБА_4, який перешкоджає користуватися власною оселею останньому, так як замінив замки на вхідних дверях вищевказаної квартири.

Між тим, зі змісту висновків не можна зробити висновок про те, що ОСОБА_4 систематично порушує правила співжиття, що до нього вживалися заходи попередження або громадського впливу, після яких він знову порушив правила співжиття.

Що стосується зміни відповідачем замків у кімнаті, яка на праві власності належить позивачу, то захист його права повинно здійснюватись іншими способами, передбаченими ст. 16 ЦК України.

ОСОБА_3 у позові, а також представник в судовому засіданні посилалися на те, що ОСОБА_4А самоправно зайняв жиле приміщення, проте дані доводи не обґрунтовані та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки самоправно зайнявшими жиле приміщення вважаються особи (громадяни), які вселились в це приміщення самочинно, без будь-яких підстав або навіть всупереч заборони на вселення, крім того, дані доводи спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких відповідач був зареєстрований у спірному житловому приміщенні з 25.03.2009 року, тоді як договір дарування було оформлено тільки 04.07.2012 року. Відповідач зареєстрований та проживає до цього часу у спірній кімнаті, а відтак не є особою яка самоправно зайняла жиле приміщення, крім того останній вселився у спірне житлове приміщення на підставі дозволу власника житла, що, в свою чергу, не є самоуправним вселенням.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Предмет доказування це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Доведенню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, по якій виник спір.

Зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів, суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим.

Представником позивача не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Із наданих представником позивача доказів по справі не можуть бути встановленими вказані вище факти, тобто доказами по справі не підтверджуються ті обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

Таким чином, суд не знаходить підстав для виселення ОСОБА_4.

Керуючись статтями 157, 116 ЖК України, 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Фрунзеський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про зняття з реєстрації та виселення відмовити у повному обсязі.

Відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення, відповідно до вимог ст. 229 ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржене іншими особами до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, якщо заяву про перегляд заочного рішення не було подано, у разі відсутності апеляційної скарги.

Суддя -