Рішення № 34219389, 10.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16288/13 10.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Буревісник майбутнього"

2) Виробничо - комерційної приватної фірми "ОСС ПЛЮС"

про визнання договору недійсним

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Мельник С.Р.

від відповідача 1: не з'явилися

від відповідача 2: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Буревісник майбутнього" (далі-відповідач 1), 2) Виробничо - комерційної приватної фірми "ОСС ПЛЮС" (далі-відповідач 2) про визнання недійсним договору №1 відступлення права вимоги (цесії) від 25.03.2010 р., укладеного між Виробничо-комерційною приватною фірмою «ОСС ПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буревісник майбутнього» з моменту його укладення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що директор ВКПФ «ОСС ПЛЮС» Костенко О.Д. не підписував договір №1 про відступлення права вимоги від 25.03.2010 р., тому такий договір підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення. Оскільки, особа, яка підписала оспорюваний договір, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на його підписання, крім того, довіреність на право підписання такого правочину Костенко О.Д. не видавав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

10.09.2013 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача-1 подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що укладення ВКПФ «ОСС ПЛЮС» та ТОВ «Буревісник Майбутнього» договору №1 відступлення права вимоги від 25.03.2010 р. жодним чином не може порушувати будь-яких прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

10.09.2013 р. через загальний відділ діловодства представник позивача подав клопотання про призначення експертизи, в якому просить призначити судову почеркознавчу експертизу по справі №910/16290/13.

Розгляд справи неодноразово відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідача-2 та неналежне виконання сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні суд розглянув подане представником позивача клопотання про призначення судової експертизи та відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до п.3.4.1. «Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів» затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року N 17(чинна на момент укладення договору №1 від 25.03.2010 р.) відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Таким чином, враховуючи те, що оспорюваний договір містить підпис директора та печатку Виробничо-комерційної приватної фірми "ОСС ПЛЮС" (оригінал якого досліджувався у судовому засіданні), а відповідно до вищезазначеної інструкції контроль за користуванням печатками покладаються на керівника підприємств, посилання позивача, що за керівника підприємства відповідача-2 підписалась інша особа не береться судом до уваги, оскільки відбулося проставлення печаток сторін договору.

За таких обставин, суд не вбачає доцільності в проведенні експертизи, а тому відмовляє у задоволенні клопотання позивача.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, причин неявки не повідомили,

Суд відзначає, що відповідачі були повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Буревісник майбутнього" (в матеріалах справи).

Щодо повідомлення відповідача-2 про судове засідання, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що місцезнаходженням відповідача-2 (станом на 12.09.2013р.) є: 02098, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 29.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. та від 12.09.2013 р. судом направлено на зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача-2, проте конверти повернулися до суду з відміткою «вибули».

Так, відповідно п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представники відповідачів були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідачів не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.

У судовому засіданні 10.10.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (генпідрядник за договором) та Виробничо-комерційною приватною фірмою "ОСС ПЛЮС" (підрядник за договором) було укладено договір підряду №367/02-06-05, умовами якого передбачалось, що відповідач-2 зобов'язався організувати та виконати повний комплекс робіт з використання власних матеріалів та обладнання, а саме: поставка, монтаж електрообладнання необхідного для введення об'єкту в експлуатацію, електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи у відповідності із додатками до цього договору, ДБН України та вимогами замовника будівництва, а позивач приймає якісно виконані роботи в стані «ПІД КЛЮЧ», шляхом підписання двостороннього акту про прийняття повного комплексу робіт, та оплатити якісно виконані роботи на умовах даного договору.

25.03.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Буревісник майбутнього» та Виробничо-комерційною приватною фірмою «ОСС Плюс» був укладений договір відступлення права вимоги (цесії) № 1, згідно якого відповідач-1 набув право вимоги і став кредитором за Договором підряду № 367/02-06-05 від 01.06.2007 р., укладеного між Виробничо-комерційною приват ною фірмою «ОСС Плюс» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Солстрой».

За вказаним Договором цесіонарій (відповідач-1) набуває право вимагати від боржника (позивача) належного виконання наступних обов'язків, зокрема, сплати основної суми боргу за виконані будівельні роботи в розмірі 205 273,67 грн. (п. 2 Договору відступлення права вимоги № 1).

Згідно п. 2.1 договору відступлення права вимоги № 1 до цесіонарія переходить зазначене вище право вимоги цедента в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору.

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору №1 відступлення права вимоги (цесії) від 25.03.2010 р. на підставі ст.ст. 203, 205, 215 ЦК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що директор ВКПФ «ОСС ПЛЮС» Костенко О.Д. не підписував договір №1 про відступлення права вимоги від 25.03.2010р., тому такий договір підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення. Оскільки, особа, яка підписала оспорюваний договір, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на його підписання, крім того, довіреність на право підписання такого правочину Костенко О.Д. не видавав.

На підтвердження того, що директор ВКПФ «ОСС ПЛЮС» Костенко О.Д. не підписував договір №1 про відступлення права вимоги від 25.03.2010 р. позивач зазначає, що в липні 2013 р. на адресу ТОВ «Солстрой» надійшла нотаріально посвідчена заява від Костенка О.Д., в якій він повідомляє, про те, що оспорюваний договір, а також повідомлення про відступлення права вимоги від 20.04.2010 р., останній не підписував, а також не видавав довіреність від імені ВКПФ «ОСС Плюс» на підписання вищевказаного договору.

З огляду на викладене, суд відзначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорюваний договір може бути за позовом одного із учасників правочину чи іншої заінтересованої особи (особи, права якої порушені таким правочином) визнаний недійсним на підставах, що передбачені законом.

Отже, позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, окрім їх учасників, може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушують ці правочини, і тільки з підстав, прямо передбачених Законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір №1 про відступлення права вимоги від 25.03.2010 р., не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином порушуються (зачіпаються) його права та законні інтереси, що буде являти підставу для правового захисту позивача.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Таким чином, визначення відповідачами положень та змісту взаємних зобов'язань один одному при укладенні спірного договору є волевиявленням цедента і цесіонарія та відповідає принципу свободу договору.

При цьому, щодо посилання позивача на те, що директор ВКПФ «ОСС ПЛЮС» Костенко О.Д. не підписував спірний договір та особа, яка підписала оспорюваний договір, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на його підписання, суд відзначає наступне.

З матеріалів справи, а саме з витягу з ЄДРПОУ станом на 25.03.2010 р., вбачається, що керівником відповідача-2 був Костенко Олександр Денисович.

Як вже зазначалося вище, відповідно до п.3.4.1. «Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів» затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року N 17 (яка діяла на момент укладення договору №1 про відступлення права вимоги від 25.03.2010р.) відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Тому, відповідальність за використання печатки відповідача-2, зокрема, під час укладення спірного договору, була покладена на керівника підприємства - Костенка О.Д., разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази щодо порушення кримінальної справи відносно неправомірних дій третій осіб по підробленню чи неправомірному використанню печатки ВКПФ «ОСС ПЛЮС» та притягнення таких осіб до відповідальності.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачами 24.03.2011 р. було укладено додаткову угоду №1 до договору №1 про відступлення права вимоги від 25.03.2010 р., якою сторони змінили п. 5 вказаного договору.

Як зазначено в п. 3.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Враховуючи вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Солстрой" не є стороною оспорюваного договору та не доведено суду, які права і охоронювані законом інтереси позивача порушені або оспорюються, враховуючи наступне схвалення договору між відповідачами та відповідальність, яка була покладена на керівника підприємства (на час укладення договору) за використання печатки, суд дійшов висновку, що відповідачами не порушувались права позивача, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому вимога із заявлених позивачем підстав не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 15.10.2013 р.

Суддя Бондарчук В.В.