Постанова № 34215368, 05.09.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

05 вересня 2013 року Справа № 814/3579/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Зіньковський О.А., в порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛОН-ВИР", вул. Нікольська 39, м.Миколаїв, 54001;

до

D>

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, вул.Потьомкінська 24/2, м.Миколаїв, 54030;

про

визнання неправомірними дій;

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛОН-ВИР" (позивач) звернулось до суду з позовом до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ДПС (відповідач) про:

1) скасування наказу від 29.03.2011р. за №595 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки; 2) визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, в результаті якої був складений акт перевірки від 29.03.2011р. №407/23-300/35066044, а також визнання нікчемними правочинів укладених з контрагентами; 3) визнання неправомірними дії щодо визнання нікчемними правочинів укладених ТОВ “Атлон-Вир” за період січень-квітень, червень 2010р. з контрагентами; 4) визнання протиправними дії, які полягають у визнанні правочинів, укладених ТОВ “Атлон-Вир” за період січень-квітень, червень 2010р. з контрагентами нікчемними та такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; 5) визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття податкового повідомлення – рішення за результатами акту перевірки від 29.03.2011р. №407/23-300/35066044.

Ухвалою суду від 22.06.2011р. було закрито провадження у справі за позовом ТОВ “Атлон-Вир” до ДПІ Центрального району м.Миколаєва в частині вимог про:

1) визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, в результаті якої був складений акт перевірки від 29.03.2011р. №407/23-300/35066044, а також визнання нікчемними правочинів укладених з контрагентами;

2) визнання неправомірними дій щодо визнання нікчемними правочинів укладених ТОВ “Атлон-Вир” за період січень-квітень, червень 2010р. з контрагентами;

3) визнання протиправними дій, які полягають у визнанні правочинів, укладених ТОВ “Атлон-Вир” за період січень-квітень, червень 2010р. з контрагентами нікчемними та такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013р. ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.06.2011р. про закриття провадження у справі скасована справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Сторони надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст.122 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідив матеріали справи суд, - встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Атлон-Вир” (позивач) зареєстровано виконкомом Миколаївської міської ради 03.04.07р. за №15221020000013723. ТОВ “Атлон-Вир” взято на податковий облік в Державній податковій інспекції у Центральному районі м.Миколаєва 04.04.07р. за №14039180. Крім того, в перевіряємий період позивач був платником податку на додану вартість (свідоцтво від 11.04.07р. №100034307) (а.с.28-30).

29.03.2011р. відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка (акт перевірки від 29.03.11р. №407/23-300/35066044) позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з платниками податків - контрагентами за період січень - квітень, червень 2010р. Зазначеною перевіркою було встановлено порушення ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Як наслідок, всі правочини укладені позивачем протягом січня - квітня, червня 2010р. визнано нікчемними. Дані наведені у деклараціях з ПДВ за період січень - квітень, червень 2010р. визнано недійсними.

Позивач не погоджується із діями відповідача щодо визнання правочинів в акті перевірки нікчемними (недійсними) з огляду на відсутність таких повноважень у податкових органів.

Розглянув матеріали справи, з'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов’язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 123 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Головною причиною виникнення спору стало питання щодо правомірності дій відповідача по встановленню висновків в акті перевірки щодо нікчемності (недійсності) правочинів укладених позивачем протягом січня - квітня, червня 2010р., а також визнання недійсними даних наведених у деклараціях позивача з ПДВ за період січень - квітень, червень 2010р.

Крім того, виникло питання щодо наявності правових наслідків для позивача при застосуванні (реалізації) висновків спірного Акту перевірки.

P class="ps2">У зв'язку із цим, враховуючи завдання адміністративного судочинства, яке, зокрема, полягає у поновленні судом порушених прав осіб, адміністративний суд виходить з того, що він не уповноважений вирішувати питання про скасування акту перевірки суб’єкта владних повноважень, але при вирішення спору про оскарження дій суб’єкта владних повноважень він має право і повинен з’ясувати усі обставини по справі, зокрема, підстави та порядок проведення перевірки, дослідити вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, перевірити порядок прийняття акту перевірки і його відповідність вимогам закону з урахуванням суті викладених висновків тощо.

Із позовної заяви та наданих додаткових пояснень позивача вбачається, що в цих позовних вимогах позивач не ставить питання про визнання неправомірною самої перевірки (такі вимоги заявлялися позивачем в іншій справі – 2а-4891/11/1470).

Стосовно заявлених позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити, що дії відповідача, які полягають, зокрема, в наданні в Акті перевірки висновків щодо нікчемності (недійсності) правочинів позивача або даних наведених в декларації тощо, не відповідають нормам податкового законодавства України та порушують законні права позивача. І хоча за результатами проведеної перевірки відповідач податкового повідомлення - рішення не приймав, зроблені ним висновки порушують не тільки законні інтереси позивача, але й тягнуть за собою реальні негативні правові наслідки, в тому числі і на майбутнє, та покладають на позивача певні обов'язки.

Крім того, такі дії відповідача тягнуть негативні наслідки і для третіх осіб (а.с.39, 47).

Так, згідно положень статей 215, 216 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін, тобто є імперативними.

Таким чином, якщо суб'єктом владних повноважень в своєму офіційному документі (в даному випадку в акті перевірки) встановлено факт недійсності (нікчемності) правочину, то у платника податків виникає імперативний обов'язок повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. А відповідно до положень ">ст.140.2 ПК України такий платник податків зобов'язаний здійснити також перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним (нікчемним), були враховані в обліку сторони правочину. При цьому законом не вимагається прийняття додаткових рішень податковим органом.

Крім того, в листі ВАСУ від 10.06.10р. № 845/11/13-10 “Щодо оскарження дій податкових органів” зазначається, що відповідно до п.1 частини першої ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

При цьому, обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Тому, юридичні наслідки визнання правочинів та даних декларацій нікчемними (недійсними) проявляються у вигляді обов'язку позивача внести зміни до податкових декларацій зі сплатою штрафів та поверненні усього отриманого на виконання правочину іншій стороні.

Щодо правомірності дій відповідача по складанню акту (та відповідно – висновків) суд зазначає, що згідно п.3 “Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства”, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. N984 та зареєстрованого в Мінюсті 12.01.11р. за N34/18772 (далі - Наказ №984) результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень податкового законодавства складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Не встановивши порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи, відповідач, в порушення вище зазначених норм, склав акт перевірки (а.с.10-27), замість довідки.

Крім того, відповідачем було порушено п.4, 5, 6 Наказу №984, відповідно до змісту яких, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

В порушення зазначених вимог відповідачем безпідставно зроблені висновки про нікчемність (недійсність) правочинів позивача з контрагентами та, відповідно, про недійсність даних наведених у декларації.

Стосовно висновків про порушення ст.203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, то слід зазначити наступне.

Частинами 1, 5 статті 203 ЦК України зазначено: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦКУ); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦКУ). При цьому, у відповідності до вимог ст.215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦКУ.

Тобто, порушення ч.1, 5 ст.203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку. Також ст.204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на ч.2 ст.215 ЦК підстави для визнання правочинів нікчемними, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер. Тобто в правовій нормі повинно бути чітко визначено, що саме такий правочин є нікчемним, у будь-якому іншому випадку правочин може бути визнано недійсним лише судом.

З огляду на викладене, дії відповідача щодо визнання (визначення) правочинів нікчемними (недійсними) (і, відповідно, даних податкової декларації) є протиправними, а висновки, викладені в акті перевірки, є суб'єктивними припущеннями посадових осіб відповідача. Таким чином, у відповідача були відсутні повноваження та підстави (передбачені податковим законодавством) визнавати правочини та дані декларацій нікчемними (недійсними).

В адміністративних справах суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги податкового законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

В той же час позивачем надано достатньо доказів на підтвердження реальності (товарності) правочинів укладених із контрагентами (Ліцензія на здійснення діяльності із заготівлі, переробки металобрухту; дозвільні документи на здійснення діяльності; акти перевірки додержання ліцензійних умов; акти приймання передачі, податкові накладні та розрахункові документи, товарно – транспортні накладні та договори із контрагентами – ЗАТ "Інтерлит", ТОВ "Стелла – 97", ВП ТОВ "Панком – Мет", ТОВ "Вторметал", ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів", ТОВ "Промметсплав", ТОВ "Донметсплав", ТОВ "ВП Вторметал", ТОВ "Вайторіус", ТОВ "Інтернаціоналіст", ТОВ "Валенсо – Юг", ТОВ "Еклад – Юг", ТОВ "Лукоморье – Ник" – т.1-а.с.49-73, 86-144, 151-162, 167-204, 207-218, 221-227, 231-254; т.2 – а.с.1-4, 13-20, 32-35).

Таким чином, у Позивача є в наявності всі документи, що свідчать про фактичне виконання господарських операцій, реальність переміщення товарів, виконання робіт та право Позивача на формування податкового кредиту та визначення податкових зобов’язань по розрахункам між Позивачем та його вищезазначеними контрагентами.

Зміст укладених Позивачем правочинів не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили ці правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб’єктності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Законних доказів на підтвердження протилежного відповідачем суду не надано. Відповідачем також не надано суду жодного доказу, що наявності вироків судів з кримінальних справ відносно притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб по розрахункам між позивачем та його контрагентами.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено суду правомірність своїх дій при складанні висновків акту перевірки позивача від 29.03.11р. №407/23-300/35066044.

У зв’язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Крім того, керуючись положеннями статті 11 КАС України, з метою повного захисту прав позивача та з метою викладення резолютивної частини постанови у більш логічному та послідовному вигляді, суд вирішив вийти за межі позовних вимог та задовольнити вимоги позивача в інший текстовій редакції.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати неправомірними дії ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС щодо визнання (визначення) в акті перевірки від 29.03.2011р. №407/23-300/35066044 нікчемними (недійсними, такими що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними) правочинів укладених ТОВ “Атлон-Вир” із контрагентами за період січень-квітень, червень 2010р.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛОН-ВИР" сплачений судовий збір в розмірі 2грн. 80коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.