Ухвала суду № 34208936, 09.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/23701/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011

у справі № 2а-8438/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ХШФ "Еліта" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.04.2010 № 0000181820/0 та № 0000171820/0, а також від 05.05.2010 № 0000181820/1 і № 0000171820/1. У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив суд також скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.06.2010 № 0000181820/2 та № 0000171820/2.

Постановою названого суду від 14.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011, позовні вимоги задоволено повністю з тих мотивів, що податковим органом не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 3.1, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «НПО «Промтехнополіс-С» (далі - ТОВ «НПО «Промтехнополіс-С») за період з 18.06.2008 по 30.09.2009. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 29.03.2010 № 1537/182/32674912 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.04.2010 № 0000181820/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 68286 грн. (у тому числі 45524 грн. за основним платежем та 22762 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 12.04.2010 № 0000171820/0, за яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 54628,50 грн. (у тому числі 36419 грн. за основним платежем та 18209,50 грн. за штрафними санкціями). Інші оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті у процедурі адміністративного оскарження платником зазначених донарахувань.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваних донарахувань, полягає у тому, що позивач незаконно сформував валові витрати та податковий кредит по операціям з поставки швейних виробів, тканин, матеріалів та швейного обладнання з названим контрагентом в рамках виконання договору купівлі-продажу від 01.10.2008 № 1/10.

При цьому ДПІ посилається на те, що:

названий контрагент зареєстрований на підставну особу - ОСОБА_1, яка заперечує свою причетність до фінансово-господарської діяльності ТОВ «НПО «Промтехнополіс-С»;

усі первинні документи від імені ТОВ «НПО «Промтехнополіс-С» підписані невідомою особою, а відтак не мають сили первинних документів та не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку платника (позивача у справі).

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем договору з названим постачальником без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків, а виключно з метою створення сприятливих наслідків у податковому обліку та мінімізації податкових зобов'язань.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна. При цьому підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 Закону встановлюються обов'язкові для оформлення податкової накладної вимоги, недотримання яких є підставою для відмови у визнанні права платника на податковий кредит.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (у тому числі податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, не спростовано.

Заперечуючи проти права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за розглядуваними операціями, ДПІ фактично посилалася на порушення, допущені контрагентом, а саме - на фіктивність його реєстрації та діяльності, тобто на правопорушення, допущені третьою особою.

Податковою інспекцією не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків, свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності названого постачальника та про свідому побудову Товариством фінансово-господарських правовідносин з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання.

Під час розгляду цієї справи суди встановили, що реальність виконання господарських операцій з поставки ТОВ «НПО «Промтехнополіс-С» продукції в адресу позивача підтверджується належними первинними документами (договором, видатковими накладними, податковими накладними); оплата придбаного товару була здійснена позивачем шляхом поставки простого векселя власної емісії на суму заборгованості; придбані товари було використано позивачем у власній господарській діяльності з пошиття швейних виробів на виконання умов тендерної угоди на виготовлення форменого одягу для працівників Південної залізниці.

У зв'язку з цим та обставина, що первинні документи від імені ТОВ «НПО «Промтехнополіс-С» оформлені за підписом особи, яка заперечує їх підписання, сама по собі не є доказом незаконності формування Товариством податкового кредиту та валових витрат за спірними операціями.

Посилання ДПІ на відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були обґрунтовано відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості поставки спірним постачальником товарів наявними у них силами та засобами з урахуванням специфіки розглядуваних операцій.

З урахуванням викладеного суди дійшли цілком об'єктивного висновку про незаконне донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість та правомірно задовольнили позов.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 у справі № 2а-8438/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько