Ухвала суду № 34208691, 07.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2013 р. м. Київ К-32412/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Корженкової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010

у справі № 2а-16435/09/1670

за позовом Приватного підприємства «Справа»

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.01.2009 № 000212301/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 972644 грн. та нарахованих штрафних санкцій та від 27.01.2009 № 0000222301/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 994839 грн. та нарахованих штрафних (санкцій). У задоволенні решти позову відмовлено.

ДПІ у м.Полтаві подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та відмовити в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: ст.ст. 4, 5, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 65, 69, 72, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаючи, що висновки судів суперечать обставинам справи та базуються на доказах, яким надана неправильна оцінка.

Сторони, належним чином повідомлені по дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 27.01.2009 № 000212301/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток, в тому числі в сумі 972644 грн. основного платежу та відповідно нарахованих штрафних санкцій, щодо яких задоволено позов, та від 27.01.2009 № 0000222301/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість, в тому числі в сумі 994839 грн. основного платежу та відповідно нарахованих штрафних (санкцій), щодо яких також позов задоволено, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 16.01.2009 № 52/23-1/31684432, про порушення позивачем вимог п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 1.3, п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат та податкового кредиту за період І - ІV квартали 2007 року та I-III квартали 2008 року витрати та податок на додану вартість (відповідно) за операціями з придбання робіт у ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво» за низкою договорів підряду на виконання будівельних робіт, укладених у період з січня 2007 року по червень 2008 року.

Податковий орган вважає, що валові витрати та податковий кредит сформовані позивачем за результатами вчинення правочинів, які є нікчемними, оскільки вчинювалися сторонами з метою суперечною інтересам держави і суспільства. Така позиція податкового органу була обґрунтована тим, що підрядні роботи виконувались працівниками ПП «Справа», а не ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво». При цьому податковий орган виходив з того, що ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво» не має працівників будівельних спеціальностей та будівельної техніки на балансі, згідно зі свідченнями працівників ПП «Справа» та свідченнями зі сторони замовників працівниками ПП «Справа» фактично виконувались роботи, які за договором мали виконуватись ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво».

Платник податків при формуванні валових витрат і податкового кредиту повинен був діяти відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт (послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог вказаних вище норм Законів відсутні підстави для позбавлення платника податків права на валові витрати та податковий кредит.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків робіт (послуг) має підтверджуватися належними і допустимими доказами, тобто такими, які, відповідно, містять інформацію щодо предмета доказування та одержані з визначених законом джерел та у визначений законом спосіб.

У податковому обліку понесені витрати на придбання робіт (послуг) мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, досліджено питання щодо реальності господарських операцій з придбання у ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво» підрядних робіт, в результаті чого встановлено, що такі операції підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема фактичне виконання робіт та їх оплата підтверджена безпосередньо дослідженими судом довідками про вартість виконаних робіт форми КБ-3, актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в, платіжними дорученнями. Також судом встановлено придбання позивачем у субпідрядників послуг з метою використання у власній господарській діяльності, одним з основних видів якої є будівництво будівель, наявність у позивача ліцензії на здійснення будівельної діяльності згідно із переліком до неї, а також наявність у ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво» на час вчинення господарський операцій ліцензії на будівельну діяльність строком дії до 18.07.2012.

При цьому суд правильно вказав на відсутність у законі заборони підряднику виконувати підрядні роботи за сумісництвом із субпідрядниками, а також на наявність можливості у підприємства, в даному випадку у субпідрядників, залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Посилання податкового органу в касаційній скарзі на обставини, встановлені вироком Октябрського районного суду м.Полтави від 20.08.2010 про визнання винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 (фіктивне підприємництво) та ч. 2 ст. 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України, директора ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво» ОСОБА_2, а також на обставини, встановлені постановою цього ж суду від 13.08.2009 про закриття провадження у справі внаслідок акта амністії по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні тих самих злочинів, не можуть бути підставою для висновків про нікчемність вчинених між ПП «Справа» та ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво» правочинів як таких, що порушують публічний порядок, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що цим вироком не встановлено обставин щодо факту ухилення ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво» від сплати податків, ОСОБА_2 виправданий за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (пособництво в ухиленні від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) за попередньою змовою групою осіб)). При цьому податковим органом не вказано в касаційній скарзі про наявність доказів про порушення кримінальної справи та засудження посадових осіб ПП «Справа» за ухилення від сплати податків за операціями з ТОВ ТПК «Технологічна комплектація та будівництво». Тому, правові підстави для висновку про наявність у позивача умислу при вчиненні правочинів на незаконне заволодіння майна держави шляхом отримання незаконних податкових вигод, на чому наголошує податковий орган, відсутні.

Враховуючи наведене, межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 - без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло