Постанова № 34201780, 24.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р. Справа № 902/617/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Федечко В.Р.

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ФОП ОСОБА_2 на рішення господарського суду Вінницької області від 05.07.13 р. у справі № 902/617/13

за позовом Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія"Універсальна"

до Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

про стягнення 5667,22 грн. шкоди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 05.07.2013 року у справі № 902/617/13 (суддя Мельник П.А.) позов задоволено. Присуджено до стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" 5667,22 грн. боргу з повернення в порядку регресної вимоги виплаченого страхового відшкодування та 1720,50 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування скарги зазначає, що водій ОСОБА_3 та власник транспортного забезпеченого транспортного засобу, в повній мірі виконали свої обовязки, які зазначені в ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в тому числі і ті, що стосуються питань інформування страховика про саму дорожньо-транспортну пригоду, про причини її скоєння, інші питання. Відтак, у страхової компанії відсутні підстави для стягнення в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування. Також зазначає, що суд першої інстанції прийняв до розгляду позовну заяву не переконавшись чи було здійснено сторонами досудове врегулювання спору згідно ст. 5 ГПК України. Окрім цього, судом не було допитано водія ОСОБА_3 стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди та причин несвоєчасного повідомлення страховика, чим порушено вимоги щодо повноти, об'єктивності та всесторонності дослідження обставин справи, а також не витребувано матеріали страхової справи.

В судове засідання представник апелянта не з'явився про причини неявки суд не повідомив

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та надав свої пояснення. Рішення суду першої інстанції вважає прийнятим із дотриманням усіх встановлених норм чинного законодавства та просить залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача без задоволення, оскільки вважає її безпідставною та необгрунтованою.

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 року внесено зміни до складу колегії суддів у справі № 902/617/13 в зв'язку з перебуванням судді Огородніка К.М. у відпустці та замінено останнього суддею Коломис В.В.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Вінницької області від 05.07.2013 року у справі № 902/617/13 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2012 року о 07 год. 40 хв., у с.Копалівка Рожищенського району, Волинської області відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі по тексту - "ДТП") за участю автомобіля марки "ДАФ", державний номерний знак НОМЕР_1 із напівпричепом державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки "ВАЗ", державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4.

26 червня 2012 року постановою Тульчинського районного суду Вінницької області у справі №226/3661/12, визнано вину ОСОБА_3 у вчинені правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Цей факт є преюдиційним для вирішення даного спору і доказування не потребує в силу положень ст.35 ГПК України.

Як слідує із матеріалів справи, зокрема із трудового договору від 25.11.10 р. № 02211005 та витягу із трудової книжки НОМЕР_4, водій ОСОБА_3 на момент ДТП перебував у трудових відносинах із Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та керував автомобілем марки ДАФ на законних підставах, відтак, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПАТ "Страхова компанія "Універсальна" згідно полісу № АВ/2605846.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як було вказано вище, була застрахована у ПАТ "Страхова компанія "Універсальна" згідно полісу № АВ/2605846, ОСОБА_4 16.05.12 р. звернувся до вказаної страхової компанії з письмовою заявою про відшкодування оціненої шкоди завданої водієм відповідача.

Згідно акту огляду транспортного засобу форми 7.5./1-12 від 16.05.12 р., ремонтної калькуляції від 11.09.12 р. та акту надання послуг з технічного обслуговування від 12.06.12 р. було визначено вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля ВАЗ, державний номерний знак НОМЕР_3 та прийнято позивачем рішення про визнання даної події страховим випадком і виплати ОСОБА_4, на підставі страхового акту №2216/1, страхового відшкодування у розмірі 5 667,22 гривень.

Платіжним дорученням №19765 від 01.10.2012 року страхове відшкодування було перераховане ОСОБА_4 в повному обсязі.

З викладеного вбачається, що ПАТ "СК "Універсальна" повністю виконала свої зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування потерпілій стороні.

Враховуючи той факт, що на момент ДТП водій ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем, позивач в порядку ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України звернувся до суду з правом регресної вимоги до ФОП ОСОБА_2

Як зазначалось раніше, рішенням господарського суду Вінницької області від 05.07.2013 року у справі № 902/617/13 позовні вимоги задоволено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно п. 1.6. ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди, довіреності або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Стаття 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає поняття страхового випадку: подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором страхування.

У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, зокрема, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу (ст.33 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що письмове повідомлення про скоєння ДТП водієм було надіслано лише 21 травня 2012 року, тобто через 6 календарних днів після настання страхового випадку, про що свідчить копія поштового фіскального чеку від 21.05.12 р. № 7458.

Твердження апелянта про повідомлення страховика телефонним дзвінком не може братись до уваги з огляду на відсутність підтвердження такого в матеріалах справи, а також виходячи з вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який передбачає письмову форму повідомлення.

Також судом не приймаються до уваги твердження апелянта про неможливість вчасного направлення повідомлення страховику в зв'язку з перебуванням водія в цей моменту у відрядженні. При цьому апелянтом не зазначено причин, відповідно до яких письмове повідомлення не могло бути відправлене водієм під час перебування у відрядженні, а також неможливості здійснення такого письмового повідомлення у визначені строки самим апелянтом, як власником транспортного засобу.

На підставі ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" № 85/96-ВР від 07.03.1996р. до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Положеннями ч.1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. За змістом ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Як стверджується матеріалами справи, у період, коли сталась дорожньо-транспортна пригода, водій перебував у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 та його вина у порушенні правил дорожнього руху за ст. 124 КУпАП, що саме і спричинило пошкодження автомобіля ВАЗ, доведена у встановленому законом порядку (постанова Тульчинського районного суду Вінницької області у справі №226/3661/12 від 26.06.12 р.).

Відтак, оскільки водій не повідомили страховика у вказані строки про страховий випадок, місцевий суд дійшов до правильного висновку про задоволення даного позову.

Судом не приймаються до уваги твердження апелянта про те, що суд першої інстанції прийняв до розгляду позовну заяву не переконавшись чи було здійснено сторонами досудове врегулювання спору згідно ст. 5 ГПК України.

Частина 1 статті 5 ГПК України передбачає, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання спору за домовленістю між собою. Доказів існування домовленості між сторонами спору відносно досудового врегулювання апелянтом не подано. Поряд з цим судом відзначається, що позивачем на адресу відповідача надсилалась вимога про сплату боргу від 25.12.2012 року № УН_4148_Р, яка була залишена апелянтом без відповіді та реагування.

Також безпідставними є твердження апелянта, що судом не було допитано водія ОСОБА_3 стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди та причин несвоєчасного повідомлення страховика, чим порушено вимоги щодо повноти, об'єктивності та всесторонності дослідження обставин справи, а також не витребувано матеріали страхової справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відтак, обов'язок доведення своїх вимог і заперечень шляхом подання відповідних доказів покладено процесуальним законом на сторону.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 05.07.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 12.07.2013 р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 05.07.2013 року у справі № 902/617/13 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Коломис В.В.