Рішення № 34201071, 15.10.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2013 р. Справа № 909/870/13 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Калашник В. О.

при секретарі судового засідання Тузін Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера",

юридична адреса: с. Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської

області, 78593;

поштова адреса : вул. Військових ветеранів, 6, Івано-Франківськ,76000

представник - Госедло Р. І.

вул.Військових ветеранів, 6, Івано-Франківськ,76000

до відповідача: Державне підприємство "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства " Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

вул. Є. Петрушевича, 1, м. Івано-Франківськ, 76004 ;

про стягнення збитків в сумі 1715356,80грн.

за участю представників сторін:

Від позивача: Госедло Р.І. - представник, (довіреність № 03/11 від 03.11.08р.)

Від відповідача: Федорів - В.І. - представник, (довіреність № 900/01-ю від 09.09.13р.)

Встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про стягнення з Відповідача, Державного підприємства "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства " Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" збитків в сумі 1 715 356,80 грн., завданих в наслідок невиконання договірних зобов"язань.

Як вбачається із змісту позовної заяви та встановлено в судовому засіданні, між Позивачем та Відповідачем, 02.08.2011 був укладений договір позики №0208-Г/А-11.

Відповідно до п.1.1 Договору, Позивач зобов"язувався надати Відповідачу дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості до 180 тис. літрів для його власних потреб. Відповідач, в свою чергу зобов"язувався повернути Позивачу таку ж саму кількість дизельного палива у строки визначені умовами цього договору. Вказані зобов"язання складають предмет договору позики.

Пунктом 2.1 Договору передбачалось повернення позики в строк до 15.12.2011року.

Додатковими угодами №1 від 13.12.2011; №2 від 31.03.2012; №3 від 27.06.2012; №4 від 28.09.2012; №5 від 28.12.2012, сторони вносили зміни до п.2.1 Договору №0208-Г/А-11 від 02.08.2011р. щодо продовження строку виконання Відповідачем зобов"язання повернути позику.

Останньою додатковою угодою №5 від 28.12.2012 вказаний строк був визначений до 31.03.2013.

На виконання договірних зобов"язань Позивач передав, а Відповідач одержав дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості 178633 літра на загальну суму1715356,80грн. на підставі накладних №238 від 02.08.2011; №239 від 03.08.2011; №245 від 16.08.2011; №259 від 18.08.2011; 3260 від 22.08.2011; №262 від 23.08.2011; №318 від 30.09.2011.

Однак , в порушення договірних зобов"язань, Відповідач у визначений додатковою угодою №5 від 28.12.2012 строк не повернув Позивачу предмет позики.

Позивач вважає, що неповернувши у визначений договором строк позику, Відповідач спричинив Позивачу збитки, що складають вартість одержаного ним дизельного палива, обраховану на підставі вказаних у накладних цін на даний вид товару, посилаючись на частину 5 ст. 226 ГК України.

В позовній заяві Позивач просить суд стягнути з Відповідача збитки в сумі 1715356,80грн., що складають вартість неповернутого палива.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та просить суд позов задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнав, вважає їх безпідставними та необгрунтованими, свої заперечення виклав у відзиві на позов за №982/01-10 від 01.10.2013.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що в дійсності, між сторонами у даній справі був укладений договір позики №0208-Г/А-11 від 02.08.2011, відповідно до п.1.1 якого, Позивач зобов"язувався надати Відповідачу позику у вигляді дизельного палива Л-0,20-40 в кількості до 180 тис. літрів, а Відповідач, в свою чергу зобов"язувався повернути позикодавцеві таку ж саму кількість дизельного палива у строки визначені умовами цього договору.

Відповідно до п.3.8 Договору, позика вважається повернутою в момент підписання сторонами актів приймання-передачі дизельного палива та /або накладних, в тій кількості, що передавалась.

З огляду на вказані договірні умови, відповідач вважає, що до складу збитків, відповідно до ст. 225 ГК України, ст. 623 ЦК України, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення можуть включатися зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначеного відповідно до вимог законодавства.

Позивачем необгрунтовано визначено ст. 226 ГК України, як підставу в обгрунтування своїх позовних вимог, оскільки у вказаній нормі закону визначені загальні умови та порядок відшкодування збитків. Неповернення предмету позики за договором не є збитками в розумінні ст. 226 ГК України, оскільки збитки не можуть бути окремим зобов"язанням, а можуть бути пов"язані із витратами щодо невиконання основного зобов"язання.

Представник відповідача вважає, що для вирішення спірних правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі Позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, тобто, предметом позову може бути лише вимога про повернення позики (дизельного палива, як речі визначеної родовими ознаками).

З огляду на викладені обставини , представник відповідача вважає, що даний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши в судовому засіданні доводи представників сторін, дослідивши обставини у справі і подані сторонами докази, оцінивши їх в сукупності відповідно до ст. 43 ГПК України, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, приймаючи до уваги наступне:

Між Позивачем та Відповідачем, 02.08.2011 був укладений договір позики №0208-Г/А-11, на підставі якого сторони визначили свої правовідносини.

Договором, в розумінні ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом.1.1 Договору позики визначено, що Позикодавець (Позивач) зобов"язується надати Позичальнику (Відповідачу) дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості до 180 тис. літрів для його власних потреб, а Позичальник зобов"язаний повернути Позикодавцеві таку ж саму кількість дизельного палива у строки визначені умовами даного договору.

Таким чином, предметом договору є позика у вигляді товару визначеного родовими ознаками.

Відповідно до п.3.5 Договору позики, Позичальник зобов"язаний повернути Позикодавцеві позику в тій самій кількості, в якій вона була передана Позичальнику, в строк визначений п.2.1 даного Договору.

Пунктом 2.1 Договору, строк повернення позики був визначений до 15.12.2011року.

Однак, сторони укладали додаткові угоди до Договору позики №0208-Г/А-11 від 02.08.2011р., якими вносились редакційні зміни до п.2.1 основного договору в частині продовження строків повернення позики.

Останньою додатковою угодою №5 від 28.12.2012, строк повернення позичальником позики визначався до 31.03.2013.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зазначені норми закону Відповідачем порушені, оскільки у визначений договором строк та спосіб не було повернуто Позивачу предмет договору, визначений родовими ознаками, а саме дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості , одержаних від Позивача на підставі накладних №238 від 02.08.2011; №239 від 03.08.2011; №245 від 16.08.2011; №259 від 18.08.2011; 3260 від 22.08.2011; №262 від 23.08.2011; №318 від 30.09.2011, всього 178633 літра на суму1715356,80грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Однак , ні ч.2 ст. 224 ГК України ні ст. 22 ЦК України не дають загального визначення збитків, а лише встановлюють обсяг збитків та ті складові збитків, які підлягають відшкодуванню правопорушником - учасником відносин у сфері господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на порушення у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та /або правові наслідки.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З аналізу наведеної норми закону вбачається, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню винною стороною відноситься вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати понесені стороною, неодержаний прибуток.

Позивач в позовній заяві вказав суму збитків, яка складає вартість неповернутого вчасно товару, обумовленого родовими ознаками, на суму 1715356,80 грн.

Відповідно до ст. 620 ЦК України, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.

Розділом 3 Договору позики, сторони визначили порядок повернення позики.

Так, відповідно до п.3.5, 3.7 Договору позики, Позичальник зобов"язаний повернути Позикодавцеві позику в тій самій кількості, в якій вона була передана Позичальнику на склад, який знаходиться за адресою: ГК "Буковель", с.Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.

Таким чином, суд погоджується з висновками Відповідача, що вартість неповернутого, згідно умов договору позики дизельного палива не може розцінюватись, як спричинені збитки.

Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав особи, до яких зокрема відноситься примусове виконання обов"язку в натурі.

Однак, Позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права, оскільки позов заявлено про відшкодування збитків, до яких предмет договору позики не належить.

Відповідно до ч.3 ст. 16 ЦК України, невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою відмови у його захисті.

Відповідно до ст. 83 ГПК України, приймаючи рішення господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

Однак , такого клопотання від Позивача не надходило.

За наведених обставин та з врахуванням викладених вище норм закону суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а отже в позові слід відмовити.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно залишити за Позивачем.

На підставі викладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст. 16, 526, 530, 610, 611, 620, 626, 628 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України, керуючись ст. 33, 43, 49 , ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" до Відповідача, Державного підприємства "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства " Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення збитків в сумі 1 715 356,80 грн., завданих в наслідок невиконання договірних зобов"язань.

Судові витрати залишити за Позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.10.13

Суддя Калашник В. О.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Попович В. В. 18.10.13