Рішення № 34195639, 07.10.2013, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

07.10.2013 Єдиний унікальний номер 205/1261/13-ц

№ 2-205/1371/2013

№ 205/1261/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 жовтня 2013 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним, визнання договорів позики дійсним та недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 15 лютого 2013 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним, визнання договору позики дійсним та недійсним.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2013 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків, які ним було усунуто 28 лютого 2013 року.

Позивач у своєму позові, а у ході судового засідання позивач та його представник, посилалися на те, що у 2009 році позивач за дорученням ОСОБА_2 сприяв укладанню договорів позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно до умов яких ОСОБА_2 через позивача передавав грошові кошти ОСОБА_3 На протязі 2009 року ОСОБА_2 самостійно та за допомогою ОСОБА_1 здійснював передачу грошових коштів у розмірі 11 000 євро на користь ОСОБА_3, який виплачував безпосередньо ОСОБА_2 проценти за цим договором. Позивач фактично діяв за дорученням ОСОБА_2 та за його волею передав грошові кошти ОСОБА_3 У 2010 році УМВС України в Дніпропетровській області було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину шахрайства у великих розмірах, де ОСОБА_2 виступав в якості потерпілого. ОСОБА_2, ввівши в оману ОСОБА_1, та з огляду на те, що він рекомендував для укладання угоди ОСОБА_3, який не виконує своїх боргових зобов'язань перед ОСОБА_2, вимагав від ОСОБА_1 написання розписки про отримання ним від нього грошових коштів у розмірі 11 000 євро, з умовою про те, що ця розписка підтвердить факт передачі грошових коштів ОСОБА_3 5 січня 2010 року ОСОБА_1 було написано розписку про отримання 11 000 євро від ОСОБА_2 для роботи, а не у борг, що є підтвердженням того, що дана розписка є правочином, який приховує інший правочин - зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 Крім того, грошові кошти під час написання розписки 5 січня 2010 року ОСОБА_2 позивачу не передавалися. Позивач у позові, а у ході судового засідання позивач та його представник, просили суд визнати правочин від 5 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, удаваним, визнати договір позики від 5 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та договір позики від 5 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, недійсними.

Відповідач та його представник позов не визнавали, просили у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2012 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто суму боргу у розмірі 130 334 грн. 40 коп. та судові витрати на підставі боргової розписки від 5 січня 2010 року про отримання ним у борг 11 000 євро, тобто даним рішенням було встановлено наявність у позивача боргових зобов'язань перед ОСОБА_2 Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2012 року залишено без змін. Крім того, зазначали, що позивачем було пропущено строк позовної давності, не надано належних доказів того, що ним грошові кошти за розпискою від 5 січня 2010 року отримані не були.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, на підставі ч. 9 ст. 74 ЦПК України.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 його сусіди. З ОСОБА_3 його познайомив ОСОБА_1, він давав ОСОБА_3 грошові кошти в борг через нього, відсотки за користування грошима йому передавав ОСОБА_1, інколи це робив сам ОСОБА_3, розписок про отримання грошей та їх передачу не писав. Під час передачі відсотків за користування грошима ОСОБА_3 ОСОБА_2 присутній не був.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що знайомий з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Під час написання розписок та передачі грошових коштів присутнім не був.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, відповідача ОСОБА_2, його представника, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що відповідно до розписки, яка ОСОБА_1 була написана власноручно 5 січня 2010 року, він отримав грошові кошти від ОСОБА_2 у розмірі 11 000 євро, які зобов'язався повертати з 1 січня 2010 року по 1 червня 2010 року по 2 000 євро (а.с. 9).

Відповідно до розписки від 3 січня 2010 року ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 5 500 євро в борг від ОСОБА_2, які він зобов'язався йому повертати у період з 1 січня 2010 року по 1 червня 2010 року (а.с. 10).

На підставі ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2012 року, яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2013 року було залишено без змін, було встановлено, що 5 січня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно умов якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у борг у розмірі 11 000 євро та зобов'язався повертати вказану суму з 1 січня 2010 року по 1 червня 2010 року кожного місяця по 2 000 євро, про що відповідачем була написана розписка. Факт написання розписки відповідачем не заперечувався (а.с. 47-48).

Таким чином, рішенням суду від 17 грудня 2012 року було встановлено наявність у ОСОБА_1 боргових зобов'язань перед ОСОБА_2, а відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України ця обставина не підлягає повторному доведенню чи спростуванню, і висновки за результатом розгляду цієї справи не можуть протирічити висновкам, які було зроблено судом по цивільній справі № 2/422/5656/2012, у зв'язку з наявністю рішення суду, що набрало законної сили.

Крім того, допитані у ході судового засідання свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не могли у своїх показаннях підтвердити обставини, на які посилається позивач у своїх вимогах.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв'язку з тим, що у задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено, також не підлягають відшкодуванню судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 202, ст. ст. 215, 235 ЦК України, ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 61, ст. ст. 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним, визнання договорів позики дійсним та недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя