Постанова № 34179288, 02.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року Справа № 920/275/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиВиконавчого комітету Сумської міської ради, м. Сумина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 рокуу справі господарського суду Сумської областіза позовомСумської обласної ради, м. СумидоВиконавчого комітету Сумської міської ради, м. Сумипровизнання права власності

за участю представників

позивача: Дмитренко Н.О.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Сумська обласна рада звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до Сумської міської ради про визнання права власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 32: будівля санепідемстанції (літ. "А-ІІ") площею 708,7 кв.м.; господарчий корпус (літ. "Б-І") площею 284,2 кв.м.; адміністративний корпус (літ. "К-V") площею 2460,3 кв.м.; огорожа (№5-9); замощення (літ. "І-А").

Господарським судом Сумської області здійснено заміну відповідача - Сумської міської ради на виконавчий комітет Сумської міської ради.

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.03.2013 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року позовні вимоги задоволено: визнано право власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 32, а саме: будівля санепідемстанції (літ. "А-ІІ") площею 708,7 кв.м.; господарчий корпус (літ. "Б-І") площею 284,2 кв.м.; адміністративний корпус (літ. "К-V") площею 2460,3 кв.м.; огорожа (№5-9); замощення (літ. "І-А") та вирішено питання судових витрат.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт належної передачі об'єктів нерухомості за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 32 з державної до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та закріплення цього майна за Сумською міською санітарно-епідеміологічною станцією на праві постійного користування, у зв'язку з чим відсутні правові підстави у відповідача для включення спірного майна до переліку безхазяйних нерухомих речей (нежитлових приміщень) і розміщення в засобах масової інформації повідомлення про безхазяйне майно.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, виконавчий комітет Сумської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 18.03.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року і прийняти нове рішення у справі, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Сумською обласною радою до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Розпорядженням від 30.09.2013 року № 03-05/2379 сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді - Костенко Т.Ф., Сибіга О.М.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 18.03.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти господарських судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 року № 311 затверджено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та наказано міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Відповідно до пункту І даного переліку до власності областей в сфері охорони здоров'я та соціального забезпечення, зокрема, належать санітарно-епідеміологічні станції.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Сумської обласної Ради народних депутатів від 23.01.1992 року затверджено розмежувальний перелік об'єктів комунальної власності республіки, області, міст і районів щодо якого немає розбіжностей.

Згідно вказаного переліку підприємств, установ та організацій комунальної власності, що входять до комунальної власності області, Сумська міська санітарно-епідеміологічна станція, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 32, входить до комунальної власності області.

Від імені Сумської обласної ради управління такими об'єктами здійснює управління майном Сумської обласної ради.

Комісією в складі представників Міністерства охорони здоров'я України з однієї сторони і представників Сумського облвиконкому з іншої сторони, керуючись постановою Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 року № 311 складено Акт від 25.02.1992 року передачі у комунальну власність Сумського облвиконкому підприємств, установ та організацій, що були у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров'я України, відповідно до якого було передано, зокрема, і Сумську міську санітарно-епідеміологічну станцію.

Відповідно до Інвентаризаційної справи на будинок № 32 по вул. Супруна в місті Суми квартал № 365, виготовленого ДКП "Сумське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" до об'єкту нерухомості, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 32, належить: будівля санепідемстанції (літ. "А-ІІ") площею 708,7 кв.м.; господарчий корпус (літ. "Б-І") площею 284,2 кв.м.; адміністративний корпус (літ. "К-V") площею 2460,3 кв.м.; огорожа (№ 5-9); замощення (літ. "І-А").

З Договорів на закріплення майна, що перебуває у комунальній власності області від 01.10.1996 року, від 01.01.2005 року та від 01.01.2006 року вбачається, що Управління майном обласної ради (власник) передало Сумській міській санітарно-епідеміологічній станції (користувач) в оперативне управління майно Сумської міської санітарно-епідеміологічної станції для здійснення статутної діяльності, а користувач прийняв майно згідно балансу та інвентаризаційних описів.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 09.06.2005 року Сумська міська санітарно-епідеміологічна станція на підставі рішення Сумської міської ради від 20.02.2002 року є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,4372 га.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, в газеті "Сумщина" від 17.10.2012 року № 100 опубліковано інформаційне повідомлення, з якого вбачається, що згідно з заявою виконавчого комітету Сумської міської ради КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" взято на облік безхазяйні нерухомі речі, в тому числі, п'ятиповерхову будівлю з двоповерховою прибудовою, огорожами, гаражами, розташовану за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 32.

Листом від 23.10.2012 року № 01-25/473 голова Сумської обласної ради повідомив Сумського міського голову та директора КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" про те, що п'ятиповерхова будівля з двоповерховою прибудовою, огорожею, гаражем, розташована за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 32 належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області і обліковується на балансах відповідних санітарно-епідеміологічних станцій, а тому підстави вважати їх безхазяйними відсутні.

Позивач, вважаючи, що відповідачем під час розміщення в засобах масової інформації вказаного оголошення порушено його законні права, звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Основного закону та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Сумська обласна рада звернулась до місцевого господарського суду з позовними вимогами до Сумської міської ради про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі ст. ст. 386, 391, 392, Цивільного кодексу України, проте господарським судом першої інстанції здійснено заміну відповідача - Сумської міської ради на виконавчий комітет Сумської міської ради.

Відповідно до 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення земельних спорів, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене, поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що, здійснивши заміну, відповідачем суди визнали виконавчий комітет Сумської міської ради, в той час як саме Сумська міська рада безпосередньо є власником земельної ділянки, на якій розташовано спірний об'єкт нерухомого майна, а Сумська міська санітарно-епідеміологічну станція є постійним користувачем даної земельної ділянки.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що вирішуючи даний спір судам необхідно було вирішити питання щодо залучення до участі у справі Сумської міської санітарно-епідеміологічної станції як користувача земельної ділянки, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, оскільки судові рішення у даній справі будуть безпосередньо впливати на її права та обов'язки.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що з матеріалів справи, зокрема, з позовної заяви вбачається, що позивачем не зазначено конкретних правових підстав, з яких продається позов про визнання права власності, і позивач посилається лише на загальні норми про право власності Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що вищевказані обставини та вимоги законодавства не були досліджені господарськими судами попередніх інстанції, а, отже, судами не надано належної правової оцінки обставинам справи та вимогам закону на підставі яких заявлено вимоги про визнання права власності, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що господарським судам попередніх інстанцій необхідно було ретельно дослідити питання наявності чи відсутності порушення прав інших осіб у разі задоволення позовних вимог, що буде безпосередньо впливати на правильне вирішення спору.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, визначити повне коло та правовий статус учасників цієї справи і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга виконавчого комітету Сумської міської ради на рішення господарського суду Сумської області від 18.03.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Сумської області від 18.03.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року у справі № 920/275/13-г - скасувати.

3. Справу № 920/275/13-г направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга