Рішення № 34168885, 09.10.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2013 р. Справа № 914/1716/13

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Козак І.Б., суддів Долінської О.З. та Запотічняк О.Д.,

при секретарі Ділай М.М.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів,

до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів,

про: визнання договору поновленим та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

Суть спору: розглядається справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання договору поновленим та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.05.2013 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 04.06.2013 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 17.05.2013 року рекомендованою поштою 79033 0352247 2, відповідач - 15.05.2013 року рекомендованою поштою №79008 1022400 9 (оригінали повідомлень про вручення поштового відправлення в матеріалах справи).

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду у справі, в судовому засіданні оголошувалась перерва.

На підставі ухвали від 11.07.2013 року автоматичним розподілом призначено колегіальний розгляд справи у складі головуючого судді Козак І.Б., суддів Долінської О.З. та Запотічняк О.Д.

У зв'язку з відпусткою судді Запотічняк О.Д. автоматизованою системою документообігу суду 03.09.2013 року здійснено заміну члена колегії суддів, до складу суду введено суддю Станько Л.Л.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Станько Л.Л. автоматизованою системою документообігу суду 17.09.2013 року здійснено заміну члена колегії суддів, до складу суду введено суддю Запотічняк О.Д..

Представник позивача в судове засідання 09.10.2013 року не з'явився, 07.10.2013 року подав клопотання (вх. №41297/13), у якому просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.

07.10.2013 року позивачем подано додаткові заперечення щодо правової позиції відповідача (вх. №41298/13), у яких просить суд задоволити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Приписами частин першої та третьої статті 69 ГПК України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відповідно до частин першої та третьої статті 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд, оглянувши і дослідивши матеріали справи, відхиляє клопотання позивача від 07.10.2013 року вх. №41297/13 про відкладення розгляду справи з підстав закінчення законодавчо встановленого строку розгляду справи, а також того, що відповідачем до клопотання (від 04.07.2013 року вх. №26162/13) не додано жодних належних і допустимих доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України в підтвердження обставин, на які відповідач покликається як на підставу неможливості забезпечення явки повноважного представника в судове засідання і відкладення розгляду справи.

Спір розглядається у відповідності до поданої позивачем 26.06.2013 року заяви про зміну предмета спору (вх. №24595/13).

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 79052, АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом з ЄДРПОУ серії АВ №373182 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Львівська міська рада є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРПОУ 04055896, знаходиться за адресою: 79008, Львівська область, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1 (докази в матеріалах справи).

30.03.2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - позивач, орендар) та Львівською міською радою (надалі - відповідач, орендодавець) укладено Договір оренди землі (надалі -договір оренди), згідно якого орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради від 07.06.2007 року №899 «Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у місті Львові» та ухвали Львівської міської ради від 18.12.2008 року №2311 «Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою міста Львова» надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_2 для обслуговування малої архітектурної форми. Земельній ділянці площею 0,0056 га, яка передається за договором в оренду, присвоєно кадастровий номер 4610136800:041:004:0032.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди) землі.

Позивач у позовній заяві посилається на статтю 33 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 04.07.2013 року за вх. №26233/13, проти позову заперечує, вказує на те, що договір оренди землі від 30.03.2010 року не було укладено між сторонами, оскільки позивачем не здійснено державної реєстрації договору у встановленому статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, а також статтею 20 Закону України «Про оренду землі». Окрім того, як на підставу своїх заперечень, відповідач вказує на те, що, в силу приписів статті 116 Земельного кодексу України та частини п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» поновлення договору оренди землі, яка є комунальною власністю, відбувається на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що однією з істотних умов договору оренди землі є строк дії договору оренди.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період в часі, зі спливом якого пов'язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно статті 17 Закону України «Про оренду землі» передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських, селищних, сільських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Приписами статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Згідно статті 16 Закону України «Про оренду землі» визначено порядок укладення договору оренди землі, а саме укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Нормами частин вісім та дев'ять статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Слід зазначити, що у разі незгоди із діями органу місцевого самоврядування, позивач не позбавлений права оскаржити його дії у судовому порядку. Такий спосіб захисту прав передбачений, зокрема, у пункті 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Вказані норми передбачають оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади до суду, який має надати правову оцінку їх відповідності вимогам закону, але не наділений повноваженнями щодо вирішення питань, віднесених до компетенції вказаних органів, у тому числі зобов'язання до укладення договору оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом 2.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Водночас зобов'язання цього органу в судовому порядку укласти такий договір за відсутності зазначеного рішення є неможливим (крім випадку, передбаченого статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України), оскільки це порушувало б його передбачену Конституцією України виключну компетенцію. Якщо на час звернення до суду з відповідним позовом не подано доказів прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки, вимоги позивача про зобов'язання такого органу укласти договір оренди задоволенню не підлягають.

Пунктом 2.17. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» встановлено, що господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

Позивач у своїй позовній заяві вказує на те, що укладений між сторонами 30.03.2010 року Договір оренди землі був чинним до 30.03.2013 року, та припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Позивач, як на підставу своїх вимог, посилається на те, що, 30.11.2011 року та 14.05.2012 року у зв'язку із закінченням строку дії договору звертався до відповідача із пропозицією про його поновлення.

В матеріалах справи наявний лист-пропозиція позивача б/д б/н про поновлення договору оренди землі, проте позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України в підтвердження факту скерування на адресу відповідача, отримання ним вказаного листа - пропозиції чи відмови відповідача від поновлення договору оренди земельної ділянки.

Згідно статті 8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, оглянувши та дослідивши матеріали справи та подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов не є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем спростований а тому в його задоволенні слід відмовити повністю.

Судові витрати покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України та залишити сплачений судовий збір в розмірі 1 147 грн. 00 коп. за позивачем.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

09.10.2013 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 11.10.2013 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.

Суддя Долінська О.З.

Суддя Запотічняк О.Д.