Ухвала суду № 34166264, 08.10.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3430/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Ватаманюка Р.В.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представника позивача: Вдовиченко М.І.

представника відповідача: Охрімовського Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного виробничо-комерційного підприємства "Гранд-М" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2013 року приватне виробничо-комерційне підприємство "Гранд-М" (далі - ПВКП "Гранд-М", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка приватного виробничо-комерційного підприємства "Гранд - М" з питань достовірності нарахування суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Один Два Три" за жовтень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 2251/22-02/32168784 від 02.07.2013 р.

В ході перевірки встановлені та зафіксовані в акті порушення ПВКП "Гранд - М" вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п.7.4, п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем неправомірно занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на 6813 грн., шляхом завищення податкового кредиту за жовтень 2010 р. на вказану суму.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0003782202 від 23 липня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10220 грн., в тому числі за основним платежем 6813 грн., та застосована штрафна санкція у розмірі 3407 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПВКП "Гранд - М", суд першої інстанції виходив з того, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки висновки перевірки, на підставі яких прийняте оскаржуване рішення, є необґрунтованими.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ПП "Один Два Три", так як дані операції, на думку податкового органу, є безтоварними.

Податковий орган вважає, що позивач провів документальне оформлення фінансово-господарських операцій із ПП "Один Два Три", які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності ПВКП "Гранд - М". Тобто, ці операції не мали реального характеру, а відбувалось лише їх документування.

01.10.2010 року між ПВКП "Гранд - М" та ПП "Один Два Три" укладено договір №08, згідно умов якого, ПП "Один Два Три" - продавець зобов'язується продати обладнання згідно специфікації Покупцю - приватному виробничо-комерційному підприємству "Гранд - М" (а.с.32-33). За даним договором позивач отримав товарно-матеріальні цінності, а саме: верстат фрезерний мод. 6Н13, верстат радіально-свердлильний мод. 2М55, верстат вертикально-свердлильний мод. 2Н125, які були оприбутковані на підставі видаткових і податкових накладних від постачальника та відображені в бухгалтерському і податковому обліку. Відповідно до п. 2.1. договору, постачання товару здійснювалось на умовах самовивозу.

Виконання умов даного договору підтверджується видатковою накладною №5/10-01 від 05.10.2010 року на суму 40875,20 грн. в т.р. ПДВ - 6812,53 грн. (а.с. 35), податковою накладною № 962 від 05.10.2010 року на суму 40875,20 грн. в т.р. ПДВ- 6812,53 грн. (а.с. 36) та платіжним дорученням №624 від 04.10.2010р. на суму 40875,20 грн. в т.р ПДВ - 6812,53 грн. (а.с. 37).

Використання у господарській діяльності ПВКП "Гранд-М" отриманих від ПП "Один Два Три" товарів підтверджується видатковою накладною № РН-125 від 16.08.2011 р., довіреністю на отримання товару № 51 від 16.08.2011 р., виписками банку про оплату товару, а також договором оренди №1 про передачу в оренду верстата радіально-свердлильного мод. 2М55 та верстата вертикально-свердлильного мод. 2Н125.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності з п.п. 7.5.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Дата отримання податкової накладної зазначається в графі 2 розділу І реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Відповідно до п.п.7.4.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що вищенаведені документи відповідають вимогам до первинних документів, містять усі визначені законом необхідні реквізити, що дає підстави для врахування їх при формуванні податкового кредиту платника податків.

Стосовно посилань відповідача на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.05.2013 року №1690/22-8/34029127 колегія суддів звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Також слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто, ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт продажу товарів позивачеві зі сторони його контрагента, зазначеного в акті перевірки, документально підтверджується, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Таким чином, податковий орган зафіксував в акті порушення позивачем вимог законодавства та застосував до останнього штрафні санкції достовірно не встановивши наявність/відсутність факту такого порушення.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Зазначене є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального права під час розподілу судових витрат.

Згідно ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 15 жовтня 2013 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Ватаманюк Р.В.