Постанова № 34164692, 09.10.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2013 року 810/5047/13-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончева О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Гаврилюк А.В.(за довіреністю)

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експансія" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 серпня 2013 року № 0000382300.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним, оскільки прийняте на підставі помилкових висновків про порушення ТОВ «Експансія» вимог пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України при формування показників податкового кредиту за господарськими операціями с з ТОВ «Саноіл Торг».

Позивач стверджує, що придбав товари у ТОВ «Саноіл Торг» правомірно і на законних підставах задекларував податковий кредит

Відповідач явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. За таких обставин суд ухвалив здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача за наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія» зареєстровано Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 2 листопада 2002 року та перебуває на податковому обліку у з 11 грудня 2002 року у Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (а.с.62-63).

Відповідно до матеріалів справи, у період з 23 липня 2013 року по 29 липня 2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 23 липня 2013 року № 48, проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Експансія» з питань дотримання податкового законодавства при проведенні господарських операцій з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 1 лютого 2013 року по 28 лютого 2013 року. Результати перевірки оформлені актом від 29 липня 2013 року № 35/22-1/32294905 (далі по тексту - Акт перевірки) (а.с.9-58).

У ході перевірки встановлено факт порушення ТОВ «Експансія» вимог пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість . Виявлені порушення пов'язані, на думку перевіряючи, з безпідставним формуванням ТОВ «Експансія» показників податкового кредиту та завищення витрат за господарськими операціями з «Саноіл Торг».

На підставі висновків акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2013 року № 0000382300 , яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Експансія» з податку на додану вартість на 2600013,37 грн. та застосовано фінансову санкцію у сумі - 650003,34 грн.(а.с.59).

Не погоджуючись з рішенням відповідача, ТОВ «Експансія» звернулось до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи податкового органу обґрунтованими, а спірне податкове повідомлення-рішення правомірним, виходячи з наступного.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум до податкового кредитує факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, видаткові накладні, документи про перевезення, зберігання, використання у господарській діяльності товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 2013 року між ТОВ «Експансія» та ТОВ «Саноіл Торг» укладено договір купівлі-продажу № 21-02-13. Згідно умов вказаного договору, Продавець (ТОВ «Саноіл Торг») передає, а Покупець (ТОВ «Експансія») приймає товар (олію соняшникову нерафіновану) та зобов'язується її оплатити (а.с.76-77).

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором купівлі-продажу № 21-02-13 виписано: видаткову накладну від 28 лютого 2013 року № РН-0000102 на загальну суму 15600080,25 грн. в тому числі ПДВ - 2600013,37 грн. (а.с.78), специфікацію № 1 від 28 лютого 2013 року (а.с.79), акт приймання-передачі № 1 від 28 лютого 2013 року (а.с.80), податкову накладну від 28 лютого 2013 року № 125 на загальну суму 15600080,25 грн. в тому числі ПДВ - 2600013,37 грн.(а.с.81).

Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем у господарській діяльності товарів, придбаних за господарськими договорами з ТОВ «Саноіл Торг», суд звертає увагу та те, що продаж товарів за договором купівлі-продажу на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обов'язку щодо складання первинних документів, якими супроводжується виконання відповідного договору.

Так, з метою підтвердження реальності господарських операцій, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року було витребувано у позивача документи, що підтверджують факт виконання господарських зобов'язань за договором купівлі-продажу, укладеним з ТОВ «Саніол Торг», зокрема: довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, документи складського зберігання та обліку товару, документи на підтвердження факту розвантаження-навантаження товару тощо.

Позивачем вимог ухвали не виконано та не повідомлено суд про обставини, що унеможливлюють надання відповідних доказів.

У судовому засіданні представник позивача стверджував, що товар фактично позивачем не отримувався, а перевозився силами контрагентів ТОВ «Саніол Торг» (ТОВ «СТБ Сервіс» та ТОВ «Транспортна компанія СКАТ»).

Необхідно зазначити, що продаж товарів за договором купівлі-продажу на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обов'язку щодо складання первинних документів, якими супроводжується виконання відповідного договору.

Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, визначено перелік товарно-транспортних документів, складання яких є обов'язковим при перевезенні вантажів.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, до товарно-транспортних документів належить товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Саме товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Так, пунктом 2.2 договору про надання транспортних послуг від 24 січня 2013 року № 04, укладеного між ТОВ «Саноіл Торг» та ТОВ «СТБ Сервіс» зазначено, що прийом перевізником (ТОВ «СТБ Сервіс») вантажу до транспортування, а також передача вантажу Одержувачу підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.129-132).

Також, пунктом 2.2 договору про надання транспортних послуг від 11 лютого 2013 року № 05, укладеного між ТОВ «Саніол Торг» та ТОВ «Транспортна компанія Скат» встановлено, що прийом перевізником (ТОВ «Транспортна компанія Скат») вантажу до транспортування, а також передача вантажу Одержувачу підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.134-137).

За господарськими операціями між ТОВ «Експансія» та ТОВ «Саніол Торг» необхідність складання товарно-транспортних накладних обумовлена значними обсягами поставки товарів. Так, згідно видаткової накладної від 28 лютого 2013 року № РН-0000102 було поставлено товар : олія соняшникова нерафінована у кількості 1546,320 тон, загальною вартістю 15600080,25 грн.

Незважаючи на вимогу суду, у ході судового розгляду справи позивачем не надано товарно-транспортних накладних на підтвердження фату перевезення товарів від ТОВ «Саніол Торг» до складського приміщення ТОВ «Євері», згідно умов договору про надання послуг по прийманню та перегрузці олії соняшникової від 1 вересня 2012 року № FT-01-oЄ/0109 (а.с.139-149).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 3.1.2 договору про надання послуг по прийманню та перегрузці олії соняшникової від 1 вересня 2012 року № FT-01-oЄ/0109 встановлено, що замовник (ТОВ «Саноіл Торг») зобов'язаний забезпечити виконавця ( ТОВ «Євері») попередньою інформацією про відправку залізничних та автоцистерн с вантажем, з обов'язковим зазначенням державного номера транспортних засобів, номерів товарно-транспортних накладних, та повідомлені виконавцю по електронній пошті та/або по факсу.

Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження факту повідомлення ТОВ «Саноіл Торг» контрагента ( ТОВ «Євері») про поставки олії нерафінованої соняшникової.

В порушення вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за N 293/1318, ТОВ «Експансія» не виписувало довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Саноіл Торг», що додатково вказує на неможливість отримання позивачем товарів.

Отже, враховуючи вищезазначені обставини, суд приходить до висновку, що факт перевезення товару від ТОВ "Саноіл Торг" до ТОВ "Експансія" не підтверджується матеріалами справи.

Також, відповідно до пункту 3.5 договору купівлі-продажу від 21 лютого 2013 року № 21-02-13, встановлено, що приймання товару по кількості та якості здійснюється у відповідності до вимог ДСТУ та/або ГОСТ на товар.

Разом з тим, позивачем не надано сертифікатів якості на товар (соняшникову нерафіновану олію), отриману від ТОВ "Саноіл Торг".

Документів на підтвердження факту розвантаження-навантаження товару, отриманого від ТОВ "Саноіл Торг" позивачем також не надано, що додатково вказує на відсутність виконання ТОВ "Саноіл Торг" господарських зобов'язань за договором купівлі-продажу від 21 лютого 2013 року № 21-02-13.

Суд не вважає достатнім та належними доказом здійснення господарської операції факт оформлення видаткових накладних та податкових накладних, наданих позивачем, зважаючи на наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (стаття 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В іншому випадку, відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У силу вимог частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Зі змісту зазначених положень чинного законодавства вбачається, що для підтвердження правомірності включення витрат на послуги до складу податкового кредиту, підприємством має бути складено первинний бухгалтерський документ, який повинен містити необхідні відомості, у тому числі про зміст господарської операції та її обсяги. У випадку поставки товару, у первинному документі має бути конкретизовано, який саме товар було поставлено із зазначенням їх вартості (вартісний вираз). Крім того, для включення до складу податкового кредиту, такі послуги повинні бути використані у господарській діяльності платника податку.

Разом з тим, з наданій позивачем видатковій накладній не зазначено місця складання, вказано лише найменування товару та відсутня інформація щодо місць приймання та видачі товару (найменування вулиці, номеру будинку), що робить неможливим встановлення змісту господарської операції та факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Суд не бере до уваги надані позивачем первинні документи за господарськими операціями між ТОВ «Експансія» та Компанією «Orexim Limited», оскільки судом не встановлено факту транспортування та отримання товару від ТОВ «Саноіл Торг» до ТОВ «Експансія».

Водночас, за відсутності факту придбання товарів або в разі якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Докази, надані позивачем не спростовують доводи відповідача.

Ураховуючи вищезазначене суд вважає висновок відповідача про порушення ТОВ «Експансія» вимог пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України при формування показників податкового кредиту за господарськими операціями с з ТОВ «Саноіл Торг» законним та обґрунтованим. Податкове повідомлення рішення від 20 серпня 2013 року № 0000382300 Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області є правомірним, підстави для його скасування відсутні.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 15 жовтня 2013 року.