Рішення № 34151266, 09.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р.Справа № 922/3654/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Бобрової Д.О.

розглянувши справу

за позовом Публічне АТ "Харківгаз", м. Харків до ППТФ "Юсі" м. Харків про стягнення 42084,12 грн. за участю представників:

позивача - Василенко Г.В., за довіреністю № 2390/01 від 02.08.2013 року;

відповідача - Смуригін О.О., за довіреністю № 39-юр від 12.09.2013 року,

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ "Харківгаз" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Приватної промислово - торговельної фірми "Юсі" основний борг за договором № 11П-ПРФ-265-2013 на постачання природного газу від 29.12.12р. в розмірі 38972,78 грн., пеню в розмірі - 2551,55 грн., 3% річних - 521,41 грн., інфляційні витрати - 38,37 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 30.08.13р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

17.09.13р. представник відповідача надав клопотання в якому просив суд припинити провадження в частині стягнення з відповідача 20000,00 грн. заборгованості за договором № 11П-ПРФ-265-2013 від 29.12.2012р. у зв`язку зі сплатою.

09.10.13р. представник відповідача надав клопотання, в якому просив суд зменшити пеню на 90% у зв`язку зі скрутним фінансовим становищем.

Представник позивача в судовому засіданні 09.10.13р. позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.10.13р. позов визнав частково, підтримав клопотання про припинення провадження у справі та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 17.09.13р. року сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

29.12.12р. між ПАТ "Харківгаз" та ППТФ "Юсі" було укладено договір №11П-ПРФ-265-2013 на постачання природного газу за регульованим тарифом (промисловим та комунально - побутовим споживачам).

Відповідно до п. 1.1. договору сторони передбачили, що постачальник протягом 2013 року здійснює споживачу постачання природного газу в обсягах і порядку, передбачених договором про забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 4.6., 4.6.1., 4.6.3. договору передбачено, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу згідно з додатком 2. Авансові платежі сплачуються споживачем постачальнику на розрахунковий рахунок із спеціальним режимом використання у розмірі 100% від вартості запланованого або погодженого постачальником обсягу газу на розрахунковий період за п`ять календарних днів до початку місяця поставки газу. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше десятого числа місяця, наступного за розрахунковим.

Так, 31.01.2013р., 28.02.2013р., 31.03.2013р. та 30.04.2013р. між ПАТ «Харківгаз» та відповідачем було складено акти приймання - передачі природного газу, відповідно до яких у січні 2013 р. ПАТ «Харківгаз» передало, а ППТФ «ЮСІ» прийняло 12456,00 куб. м. природного газу, вартість якого складає 54350,76 грн., у лютому 2013 року ПАТ «Харківгаз» передало, а ППТФ «ЮСІ» прийняло 703,00 куб. м. природного газу, вартість якого складає 3067,48 грн., у березні 2013 року ПАТ «Харківгаз» передало, а ППТФ «ЮСІ» прийняло 703,00 куб. м. природного газу, вартість якого складає 3067,48 грн., у квітні 2013 року ПАТ «Харківгаз» передало, а ППТФ «ЮСІ» прийняло 0,138 куб. м. природного газу, вартість якого складає 602,15 грн.

Позивач згідно вимог договору надав відповідачеві послуги в повному обсязі за січень - квітень 2013 року, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу за відповідні періоди, які підписані та скріплені печатками обох сторін.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Після порушення провадження по справі, 13.09.13р. відповідачем, платіжним дорученням №5301 було сплачено заборгованість в розмірі 20000,00 грн., а також, платіжним дорученням №5756 від 08.10.13р. було сплачено заборгованість в розмірі 18972,78 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 80ГПК України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

1-1) відсутній предмет спору;

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11р. №18 встановлено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, у зв`язку зі сплатою основного боргу, а саме в сумі 38972,78 грн., після порушення провадження по справі, суд вважає за необхідне припинити провадження по справі в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 2551,55 грн. у період з 11 лютого по 01 серпня 2013р.; 3% річних в розмірі 521,41 грн.; інфляційні втрати в розмірі 38,37 грн. за період з лютого по липень 2013р., у зв`язку з чим, суд зазначає наступне.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 2551.55 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У відповідності до п. 6.1. та 6.2.2. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України. У разі порушення споживачем строків оплати , передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

У клопотанні про зменшення суми нарахованої позивачем пені від 09.10.13р. відповідач зазначив, що тривалий час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному обов'язком щомісячно виконувати грошові зобов'язання за кредитними договорами перед банками (станом на 30.06.2013р. сума довгострокових кредитів банків складає 115113 тис. грн.); наявністю великої кредиторської заборгованості на суму 48218 тис. грн. (копія балансу форма №1 станом на 30.06.13р. додається); падінням обсягів продажу виробленої продукції та великим податковим навантаженням у т.ч. з оплати податку на землю та просить суд зменшити розмір пені на 90%.

Враховуючи повну сплату відповідачем суми основного боргу в процесі розгляду даної справи (ступінь оплати висока), суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені та зменшити розмір пені на 10%, у зв'язку з чим стягнути з відповідача 2296,40 грн. пені, в частині стягнення пені в сумі 255,15 грн. відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 521,41 грн. та інфляційних втрат в розмірі 38,37 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі в сумі 521,41 грн.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 38,37 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обгрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи наведене, суд перевірив розрахунок інфляційних втрат зроблений позивачем та прийшов до висновку, що інфляційні витрати за весь час прострочення в сумі 38,37 грн. стягненню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 526, 530, 598, 599, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 230, 232, 343 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47 - 49, ст. 80 п.1-1, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватної промислово - торгівельної фірми «ЮСІ» (61036, м. Харків, вул. Дизельна, 3/5, р/р 26003300178, АО Банк «Меркурій», МФО 351663, Код 21178268) на користь Публічного акціонерного товариства «Харківгаз» (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, рахунок № 26005124944001 в ПАТ "КБ "НАДРА" м. Київ, МФО 380764, код 03359500) пеню в сумі 2296,40 грн., 3% річних 521,41 грн., судовий збір в сумі 1708,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

В частині стягнення пені в розмірі 255,15грн. та інфляційних витрат в сумі 38,37грн. відмовити.

Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 38972,78 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Повне рішення складено 14.10.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.