Рішення № 34150991, 30.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2013 р.Справа № 922/3722/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Бобрової Д.О.

розглянувши справу

за позовом ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" с. Подвірки до КП "Харківські теплові мережі", м. Харків про стягнення 133122266,12 грн. за участю представників :

позивача - Колесник К.А., за довіреністю № 32 від 19.12.2012 року;

відповідача - Фомін В.В., за довіреністю № 38-4049 від 23.09.2013 року; Ващенко Т.Д., за довіреністю № 38-4055/391 від 27.10.2010 року,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з КП "Харківські теплові мережі" 133122266,12 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 04.09.13р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

18.09.13р. позивач надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 130876418,46 грн., пеню в розмірі 9372055,62 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 282877,58 грн., 3% річних у розмірі 2953 225,83 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 68820,00 грн.

24.09.13р. відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач заявляє до стягнення основний борг станом на 31.07.13р., який на момент розгляду справи частково сплачений. Таким чином, відповідач зазначив, що за період з 01.08.13р. по 19.09.13р. відповідачем сплачено заборгованість в розмірі 3156342,92 грн. Також зазначив, що позивачем помилково вказано, що станом на 31.07.13р. відповідачем було здійснено оплату в сумі 205215764,36 грн., однак сума здійсненої проплати склала 205232098,11 грн., таким чином позивачем не було враховано оплату в сумі 16334,05 грн. відповідно до угоди про залік зустрічних однорідних вимог від 17.07.13р. Таким чином, з урахуванням здійсненої проплати станом на 20.09.13р. сума заборгованості за теплову енергію по договору №620 від 30.09.13р. складає 129949589,45 грн. (338338030,48 грн. - 205232098,11 грн. - 3156342,92 грн.), яку визнав.

24.09.13р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 30.09.13р.

30.09.13р. відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за період з жовтня 2012 р. по серпень 2013 р. за договором №602 від 30.09.11р. визнав частково в розмірі 130072858,57 грн. та зазначив, що згідно з актом звіряння розрахунків, підписаного позивачем та відповідачем, станом на 31.08.2013р. заборгованість за теплову енергію за договором № 620 від 30.09.2011р. складає 131689754,49 грн.

За період з 02 по 26 вересня 2013р. відповідач погасив заборгованість в сумі 1616895,92 грн.

Таким чином, станом на 27.09.2013р. заборгованість за теплову енергію за договором № 620 від 30.09.2011р складає 130072858,57 грн. також, до відзиву на позовну заяву відповідач надав клопотання в якому просив суд зменшити розмір пені та штрафу на 85,8% у зв`язку зі скрутним фінансовим становищем.

Представник позивача в судовому засіданні 30.09.13р. позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити, заперечував проти зменшення пені.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.09.13р. позов визнав частково, підтримав клопотання про зменшення пені.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

30.09.2011 р. між ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" та КП "Харківські теплові мережі" було укладено Договір №620 купівлі - продажу теплової енергії, яка поставляється бюджетним установам і організаціям та іншим споживачам.

Відповідно до п. 1.1. Договору Позивач зобов'язався передати у власність Відповідачу теплову енергію, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити теплову енергію на умовах даного Договору.

З урахуванням п. 1 Додаткової угоди № 2 від 11.12.2012 р., Договір діє в частині поставки теплової енергії до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за теплову енергію - до повного їх виконання.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що кількість і вартість теплової енергії для бюджетних установ та організацій та інших споживачів, що продається за Договором за обліковий період продавцем покупцю, визначається на підставі акту приймання - передачі теплової енергії, який сторони підписують до 8-го числа місяця, наступного за звітним, на підставі акту розподілу теплової енергії.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за теплову енергію здійснюється Відповідачем шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки теплової енергії. Остаточний розрахунок за фактично передану теплову енергію здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки теплової енергії.

За період жовтень 2012 - липень 2013 р. Позивач передав у власність Відповідачу теплову енергію на загальну суму 157 107 758,2 грн., в т.ч. за місяцями:

- жовтень 2012 р. - на суму 2 992 516,92 грн. (акт № 10 БО від 31.10.2012 р.);

- листопад 2012 р. - на суму 20 278 778,93 (акт № 11 БО від 30.11.2012 р.);

- грудень 2012 р. - на суму 31 201 328,82 (акт № 12 БО від 31.12.2012 р.);

- січень 2013 р. - на суму 32 319 149,46 грн. (акт № 01 БО від 31.01.2013 р.);

- лютий 2013 р. - на суму 29 000 842,28 грн. (акт № 02 БО від 28.02.2013 р.);

- березень 2013 р. - на суму 25 492 575,38 грн. (акт № 03 БО від 31.03.2013 р.);

- квітень 2013 р. - на суму 14 068 589,95 грн. (акт № 04 БО від 30.04.2013 р.);

- травень 2013 р. - на суму 1 236 304,66 грн. (акт № 05 БО від 31.05.2013 р.);

- червень 2013 р. - на суму 502 418,46 грн. (акт № 06 БО від 30.06.2013 р.);

- липень 2013 р. - на суму 15 253,34 грн. (акт № 07 БО від 31.07.2013 р.).

Згідно п. 6.3 Договору, за наявності заборгованості у Покупця за Договором Продавець зараховує кошти, що надійшли від Покупця як погашення заборгованості за теплову енергію, поставлену в минулі періоди, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Позивач виконав вимоги договору в повному обсязі, у той час як відповідачем в порушення умов договору не було здійснено проплату за отриману теплову енергію, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву та підтверджується матеріалами справи, а саме акту звіряння взаєморозрахунків станом на 31.08.13р. за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 131689754,49 грн. Також, відповідачем було проведено часткову оплату заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями:

- №10272 від 02.09.13р. на суму 174650,00 грн.;

- №10290 від 03.09.13р. на суму 47880,00 грн.;

- №10305 від 04.09.13р. на суму 312780,00 грн.;

- №10306 від 05.09.13р. на суму 73522,26 грн.;

- №10449 від 06.09.13р. на суму 93810,00 грн.;

- №10532 від 09.09.13р. на суму 24996,16 грн.;

- №10617 від 10.09.13р. на суму 68775,00 грн.;

- №10699 від 11.09.13р. на суму 48510,00 грн.;

- №10780 від 12.09.13р. на суму 45990,00 грн.;

- №10852 від 13.09.13р. на суму 79240,00 грн.;

- №10923 від 16.09.13р. на суму 132930,00 грн.;

- №11006 від 17.09.13р. на суму 48744,00 грн.;

- №11096 від 18.09.13р. на суму 4422,50 грн.;

- №11177 від 19.09.13р. на суму 48168,00 грн.;

- №11263 від 20.09.13р. на суму 13968,00 грн.;

- №11345 від 23.09.13р. на суму 62856,00 грн.;

- №11375 від 24.09.13р. на суму 31326,00 грн.;

- №11384 від 25.09.13р. на суму 130271,00 грн.;

- №11464 від 26.09.13р. на суму 138060,00 грн.;

Як вбачається з наданих платіжних доручень, а саме платіжного доручення №10272 від 02.09.13р. на суму 174650,00 грн. проплату зазначеної заборгованості було здійснено відповідачем до подання позовної заяви до суду, оскільки, як вбачається зі вхідного штампу канцелярії суду, позовну заяву зареєстровано 03.09.13р.

Таким чином, у зв`язку з тим, що заборгованість в сумі 174650,00 грн. було сплачено до подання позову до суду, суд, в цій частині позовних вимог, вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Також, як зазначалось вище, відповідачем було здійснено часткову проплату вже після подачі позову до суду в сумі 1442245,92 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 80ГПК України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

1-1) відсутній предмет спору;

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11р. №18 встановлено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Таким чином, у зв`язку з частковою сплатою заборгованості, а саме в сумі 1442245,92 грн., після порушення провадження по справі, суд вважає за необхідне припинити провадження по справі в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 130072858,57 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором купівлі - продажу теплової енергії №6209 від 30.09.2011 р. у сумі 130072858,57 грн. та визнав суму боргу в цій частині, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 130072858,57 грн. заборгованості за договором купівлі - продажу теплової енергії, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 9372055,62 грн. у період з 15.11.12р. по 11.09.13р.; 3% річних в розмірі 2953225,83 грн.; інфляційні втрати в розмірі 282877,58 грн. за період з грудня 2012р. по травень 2013р., у зв`язку з чим, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У відповідності до п. 7.2. договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п. 6.1. даного договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до п.1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 9372055,62 грн.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що тривалий час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво.

Слід зазначити, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідача по договору є його тяжке фінансове становище, яке утворилося внаслідок невиконання споживачами КП "Харківські теплові мережі" зобов'язань по оплаті послуг, які надаються підприємством. Також, відповідачем надано довідку про заборгованість за спожиту теплову енергію, відповідно до якої заборгованість за спожиту теплову енергію станом на 01.09.13р. складає 1029,8 млн. грн., в т.ч.:

- населення - 600,6 млн. грн.;

- госпрозрахункові організації - 79,3 млн. грн.;

- бюджетні організації - 258,5 млн. грн.;

- заборгованість бюджету з компенсації субсидій та пільг - 91,2 млн. грн.

Таким чином, беручи до уваги те, що підприємство є збитковим, що підтверджується балансом на 30.06.2013 року та, крім того, враховуючи часткову проплату відповідачем суми основного боргу, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 85,8% та стягнути з відповідача 1330831,89 грн. пені, в частині стягнення пені в сумі 8041223,73 грн. відмовити.

Дана правова позиція узгоджується із практикою розгляду аналогічних справ у Вищому господарському суді України по справам № 08/369-07, 08/101-09, 58/156-10, 33/154-10, 5023/3165/12, 5023/3166/12, 5023/4764/12, 5023/5039/12.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2953225,83 грн. та інфляційних втрат в розмірі 282877,58 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі в сумі 2953225,83 грн.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 282877,58 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обгрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи наведене, суд перевірив розрахунок інфляційних втрат зроблений позивачем та прийшов до висновку, що інфляційні витрати за весь час прострочення, які підлягають до стягнення позивачем складають 147836,22 грн., позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 135041,36 грн. не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 526, 530, 598, 599, 611, 612, 625, 629, 655 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 230, 232, 343 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, ст. 80 п.1-1, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, п.р. №26009010013856 в АТ "Банк Золоті ворота", МФО 351931) на користь Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» (62371, Харківська область, Дергачівський район, сел. Подвірки п/р №26005010050879 в АТ «Банк Золоті Ворота», МФО 351931, код ЄДРПОУ 05471230) основний борг у розмірі 130072858,57 грн., 1330831,89 грн. пені, 3% річних в розмірі 2953225,83 грн. та інфляційних втрат в розмірі 147836,22 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 64842,21 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення основного боргу в сумі 174650,00 грн., пені в розмірі 8041223,73 грн. та інфляційних втрат в сумі 135041,36 грн. відмовити.

В частині стягнення основного богу в розмірі 1442245,92 грн. провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Повне рішення складено 07.10.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.